Календар медицини

Володимир Вікентійович Лукомський (1840-1902) лікар-дерматолог, доктор медицини, науковець, представник київської медичної школи другої половини ХІХ століття.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медицини (1864)
• У 1861 році закінчив Університет святого Володимира (Київ)
• Після завершення навчання працював військовим лікарем. Перебував у науковому відрядженні в Німеччині, Австрії та Франції, де ознайомлювався з передовими європейськими медичними практиками.
• З 1872 року — приват-доцент кафедри спеціальної патології і терапії Університету святого Володимира.

Одночасно працював:

з 1874 року — у Київському військовому шпиталі

з 1876 року — у Луцькому військовому шпиталі

Був членом Товариства київських лікарів.
В останні роки життя обіймав посаду військово-медичного інспектора Омського військового округу (Росія).

Наукова діяльність

Наукові дослідження Володимира Лукомського стосувалися проблем спеціальної патології та інфекційних захворювань.

Основні напрями його наукової роботи:

• вивчення ролі мікроорганізмів у виникненні та перебігу інфекційних хвороб
• дослідження патології інфекційних процесів
• визначення паразитарної природи бешихи
• встановлення зв’язку між бешихою та мікрококами
• дослідження взаємозв’язку між дифтерією та паразитарними грибками
• питання антисептики
• проблеми лікування внутрішніх і нервових хвороб
• організація військово-медичної служби

Учений запропонував оригінальне трактування патології інфекційних процесів, що відповідало новим бактеріологічним уявленням другої половини ХІХ століття.

Основні наукові праці

«Наблюдение над некоторыми видами злокачественных перемежающихся лихорадок» (1864)

«О современном состоянии дерматологии» (1872)

«Исследование о роже» (1874)

Наукова спадщина Володимира Вікентійовича Лукомського є важливою складовою розвитку дерматології, інфектології та військової медицини.

Олена Миколаївна Гриценко (1940) провізор, доктор фармацевтичних наук, професор, фахівець у галузі фармацевтики, фітохімії та фармацевтичного аналізу.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор фармацевтичних наук (1990)
• Професор (1994)

У 1961 році закінчила Харківський фармацевтичний інститут.

Упродовж 1961–1965 років працювала провізором.

Від 1965 року її професійна діяльність пов’язана з Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (Київ), де вона обіймала такі посади:

1985–2003 рр. — завідувачка кафедри

Від 2004 р. — професорка кафедри фармацевтичної хімії та фармакогнозії

Наукова діяльність

Основні напрями наукових досліджень:

• фармацевтична хімія
• фітохімія
• фармацевтичний аналіз
• взаємодія біологічно активних сполук у лікарських засобах
• дослідження лікарських засобів рослинного походження

Вчена вивчає процеси взаємодії біологічно активних речовин, зокрема рослинних компонентів, у складі лікарських препаратів, що має важливе значення для підвищення їхньої ефективності та безпеки.

Основні наукові праці

«Справочник провизора-аналитика» (1989)

«Рослинні полісахариди в лікарських засобах та їх взаємодія з низькомолекулярними біологічно активними сполуками» (1989)

«Фізико-хімічні властивості та електронна будова кверцетину» (1999)

«Провізор як провідник принципів біоетики у фармацевтичній практиці» (2003)

Наукова та педагогічна діяльність Олени Миколаївни Гриценко зробила вагомий внесок у розвиток фармацевтичної освіти та наукових досліджень в Україні.

Леонід Кирилович Караванов (1925–2002) лікар, організатор охорони здоров’я, генерал-майор медичної служби, заслужений лікар України.

Освіта та професійна діяльність

У 1950 році закінчив Львівський медичний інститут.

Професійний шлях:

1950–1951 рр. — завідувач лікувального профспілкового сектора міського відділу охорони здоров’я м. Луцька

1951–1952 рр. — виконувач обов’язків завідувача міського відділу охорони здоров’я м. Луцька

1953–1959 рр. — керівник медичної служби КДБ у Волинській області

1959–1960 рр. — керівник медичної служби КДБ у Львівській області

1960–1983 рр. — очолював медичну службу КДБ УРСР

У 1983 році отримав військове звання генерал-майора медичної служби.

• Мав почесне звання Заслужений лікар України.
• Внесок у розвиток медичної служби
• Леонід Кирилович Караванов зробив вагомий внесок у:
• розвиток матеріально-технічної бази медичної служби
• удосконалення лікувально-діагностичного процесу медичної служби КДБ УРСР
• відновлення та створення військово-медичних служб в усіх областях України

Його організаційна діяльність сприяла зміцненню системи медичного забезпечення в структурі державних органів.

Олексій Антонович Кронтовський патолог, доктор медицини, професор, один із фундаторів експериментальної онкопатології в Україні.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медицини (1917)
• Професор (1921)

У 1911 році закінчив Університет святого Володимира (Київ).

Професійна діяльність ученого була пов’язана з провідними науковими установами Києва:

У Київському санітарно-бактеріологічному інституті — засновник (1924) і завідувач відділу експериментальної медицини

У Київському медичному інституті — професор кафедри бактеріології (1921–1923) та кафедри загальної патології (1923–1924)

Засновник і завідувач відділу експериментальної біології та медицини Київського рентґенорадіологічного інституту (1924–1933), нині — Національний інститут раку

Наукова діяльність

Основні напрями наукових досліджень:

• експериментальна патологія пухлин
• культивування тканин поза організмом
• природа злоякісного росту тканин
• вплив на процеси пухлинного розвитку
• проблеми ендокринології та мікробіології

Олексій Кронтовський розробив новаторські методи культивування тканин in vitro, а також метод вивчення обміну речовин злоякісних пухлин шляхом створення в організмі тварин так званої ізольованої пухлини. Його праці стали важливим кроком у розвитку експериментальної онкології.

Основні наукові праці

«Материалы к сравнительной и экспериментальной патологии опухолей» (1916)

«Метод тканевых культур» (1917)

«Наследственность и конституция» (1925)

«Новая методика изучения внутренней секреции посредством эксплантации» (1927)

«Метод изолирования опухолей в организме и вне организма» (1928)

Наукова спадщина Олексія Антоновича Кронтовського відіграла значну роль у становленні експериментальної патології та онкологічних досліджень в Україні.

Жученко Сергій Павлович (1940-2007) – хірург, доктор медичних наук (1990), професор кафедри хірургії Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова (з 1992). За період роботи в університеті отримав 22 свідоцтва СРСР та 7 патентів України на винаходи, які були присвячені способам створення біологічної моделі патологічних станів шлунково-кишкового тракту, нових варіантів кишкових швів та реконструктивних операцій.

Сергій Павлович народився в м. Вінниці; медичну освіту здобув у Вінницькому державному медичному інституті імені М. І. Пирогова (1968); з 1971 р. працював у Вінницькому державному медичному інституті імені М. I. Пирогова (нині – Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова), зокрема на посадах професора кафедри загальної хірургії, проректора з навчальної роботи (з 1988 р.); у 1979 р. захистив кандидатську дисертацію «Морфофункциональная характеристика корригирующих операций при субтотальной резекции тонкой кишки в эксперименте», а у 1990 р. – докторську дисертацію «Морфо-функциональные особенности и математическое моделирование новых хирургических конструкций илеоцекального отдела»; професор (1992); основні напрями наукової діяльності: морфофункціональні, експериментальні та математичні дослідження патології органів шлунковокишкового тракту.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій С. П. Жученка:

1. Морфо-функциональная характеристика корригирующих операций при субтотальной резекции тонкой кишки в эксперименте (1979). Шифр зберігання: Р-24827.
2. Морфофункциональные особенности и математическое моделирование новых хирургических конструкций илеоцекального отдела (1990). Шифр зберігання: Р-36500.
3. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені С. П. Жученком одноосібно або у співавторстві:
   Загальна хірургія (1999). Шифр зберігання: Б-77608.
4. Математическое моделирование процессов перемещения кишечного содержимого (1988). Шифр зберігання: Б-66398.

Кононенко Іларіон Пилипович (1900 – 1972) – невролог, кандидат медичних наук (1946), народний комісар охорони здоров’я УРСР в (1944-46), міністр охорони здоров’я УРСР (1946-47). Директор нервової клініки Львівського медичного інституту (1947-49),директор Харківського медичного інституту (1948-59).

Іларіон Пилипович народився в с. Стехівці Полтавської губернії; працював на посаді машиніста в м. Полтаві; середню освіту здобув у вечірньому університеті; медичну освіту здобув у Харківському психоневрологічному інституті (1930-1935); під час навчання обирався секретарем партійного бюро та головою загально інститутського студентського профкому; очолював міські відділи охорони здоровʼя м. Полтави (1935-1936) та Вінниці (1936-1938); у 1938-1941 рр. – директор Вінницького медичного інституту; у 1941-1942 р. очолював евакошпиталь; у 1942-1943 рр. – директор Івановського медичного інституту; з 1943 по 1947 р. – Народний комісар охорони здоровʼя УРСР; у 1947-1949 рр. – директор Львівського медичного інституту; з 1949 по 1959 р. – доцент кафедри нервових хвороб та директор Харківського медичного інституту; за ініціативи Кононенка в Харківській обласній клінічній лікарні було відкрито клініку дитячої неврології.

у 1946 р. захистив кандидатську дисертацію; неодноразово обирався депутатом Верховної Ради УРСР; член правлінь Харківського наукового медичного товариства й Товариства невропатологів та психіатрів України.

Основні напрями наукової діяльності – створення нових лікувальних препаратів (водні та олійні розчини, настоянки) із використанням продуктів бджільництва; за участю І. П. Кононенка створено із бджолиної отрути препарат «Мелісін», який застосовувся як ефективний засіб лікування багатьох нервових хвороб. Науковий консультант і керівник 17 докторських та 150 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються праці Кононенко І. П., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Высшее медицинское образование на Украине (1946). Шифр зберігання: 61(07) К-647
2. Краткое пособие по электрокардиографии (1963). Шифр зберігання: 616.1 К-647