Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Іван Петрович Білько (1941) мікробіолог, доктор медичних наук (1988), професор (1997).
У 1970 році закінчив Київський медичний інститут. У 1973–1979 роках працював асистентом кафедри мікробіології цього закладу. З 1979 до 1994 року був завідувачем лабораторії мікробіології в Інституті фтизіатрії і пульмонології АМН України.
Від 1994 року працює у Київській медичній академії післядипломної освіти: професор, а з 1997 року — завідувач кафедри мікробіології.
Наукові дослідження Івана Петровича присвячені вивченню біологічних властивостей мікоплазм, мікобактерій туберкульозу та інших мікроорганізмів. Він також займається конструюванням нових живильних середовищ для культивування мікроорганізмів, а також розробленням і вдосконаленням методів мікробіологічної діагностики інфекційних захворювань бактеріальної етіології.
Серед наукових праць ученого:
«Характер размножения микоплазм человека» (1973);
«Микроскопические методы исследования в микробиологии туберкулеза» (1992);
«Новий метод культивування мікобактерій» (1993);
«Вимоги до взяття та доставки матеріалу для мікробіологічних досліджень» (2001);
«Характеристика препаратів-пробіотиків, які використовуються для профілактики та терапії порушень кишкового мікробіоценозу і мікроекології жіночих статевих органів» (2002).
Климов Костянтин Михайлович (1901-1957) ортопед-травматолог, кандидат медичних наук (1937), доцент, керівник клініки Українського НДІ травматології та ортопедії (1932-1953). Один з організаторів травматологічної ортопедичної служби в Україні.
Коваленко Василіса Степанівна (1921-1993) стоматолог, доктор медичних наук (1971), професор (1976).
У 1946 році закінчила Київський стоматологічний інститут. Працювала у Київському медичному інституті, де обіймала посаду декана стоматологічного факультету у 1960–1966 та 1970–1985 роках. У 1969–1986 роках була професором кафедри хірургічної стоматології.
Наукова діяльність Василіси Степанівни була присвячена питанням клініки, діагностики та лікування неепідемічних сіаладенітів, остеомієліту щелеп та інших захворювань щелепно-лицевої ділянки.
Серед наукових праць дослідниці:
«Два случая дермоидной кисты редкой локализации» (1974);
«Редкое наблюдение болезни Маделунга» (1978);
«Исходы лечения больных с флегмонами лица в зависимости от сроков их первичной диагностики» (1980).
Зайченко Ілля Леонтійович (1896-1964) український ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1938), професор (1949), фахівець у галузі ортопедії, травматології та військово-польової хірургії.
Народився у 1896 році. Брав участь у Першій світовій війні. У 1924 році закінчив Київський медичний інститут, де працював до 1927 року.
У 1927–1935 роках працював в Українському науково-дослідному інституті ортопедії та травматології в Харкові (нині — Інститут патології хребта та суглобів НАМН України).
У 1935–1941 роках був старшим науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту ортопедії в Києві (нині — Інститут травматології та ортопедії НАМН України), а також керівником клініки ортопедії, травматології та польової хірургії 2-го Київського медичного інституту.
Під час Другої світової війни працював військовим лікарем.
У 1944–1946 роках очолював кафедру військово-польової хірургії, ортопедії та травматології Одеського медичного інституту, а також працював в Одеському інституті удосконалення лікарів.
У 1946–1951 роках був завідувачем клініки дитячої хірургії, ортопедії та травматології й заступником директора з наукової роботи Інституту охорони материнства і дитинства в місті Мукачеве. Одночасно у 1946–1948 роках очолював кафедру анатомії людини, а у 1948 році — кафедру загальної хірургії Ужгородського університету.
З 1951 року працював у Львівському медичному інституті. У 1955 році організував кафедру ортопедії, травматології та дитячої хірургії і очолював її.
Наукова діяльність
Наукові дослідження Іллі Леонтійовича Зайченка були присвячені:
регенерації травмованих кісткової та хрящової тканин;
вивченню структури травматизму та його профілактиці у працівників нафтовидобувної, нафтопереробної, сільськогосподарської та деревообробної промисловостей;
лікуванню переломів і вивихів хребта;
лікуванню вроджених деформацій стопи;
терапії туберкульозних уражень суглобів (кокситів, гонітів, спондилітів).
Основні наукові праці
«Трансплантация эпифизарного хряща и регенерация костной и хрящевой ткани» (1957)
«Элементы к построению управления регенеративным процессом костной ткани и вообще тканей» (1958)
«Пластика костных дефектов в свете стадийного развития регенеративного процесса» (1958)
Горчакова Надія Олександрівна (1941) український фармаколог, доктор медичних наук (1987), професор (1990), фахівець у галузі клінічної та експериментальної фармакології.
У 1964 році закінчила Київський медичний інститут. Відтоді працює в цьому закладі, пройшовши шлях від викладача до професора кафедри. З 1989 року — професор.
З 1991 року очолює експертну комісію Державного фармакологічного центру Міністерства охорони здоров’я України.
Наукова діяльність
Наукові дослідження Надії Олександрівни Горчакової присвячені проблемам фармакології біохімічних, фізико-хімічних і метаболічних процесів в організмі, а також вивченню дії лікарських засобів на серцево-судинну систему.
Значну увагу у своїх роботах вона приділяє питанням індивідуальної чутливості організму до лікарських препаратів, фармакології метаболічних засобів, кардіопротекторної терапії та екологічних аспектів фармакології.
Основні наукові праці
«Індивідуальна чутливість організму до ліків» (1991)
«Магний в медицине» (1992)
«Экологическая фармакология» (1998)
«Спирулина и здоровье» (2000)
«Очерки фармакологии метаболических средств» (2001)
«Фармакологія» (2001)
«Фармакология. Рецептура. Практические занятия» (2003)
«Кардиопротекторы» (2005)
Князевич Василь Михайлович (1956) український організатор охорони здоров’я, доктор медичних наук (2009), заслужений лікар України (2007).
У 1984 році закінчив Івано-Франківський державний медичний інститут.
Професійну діяльність розпочав у 1984 році лікарем Бучацької центральної районної лікарні. У 1985–1987 роках працював головним лікарем Яблунівського туберкульозного санаторію. У 1987–1992 роках очолював Бучацьку центральну районну лікарню Тернопільської області.
У 1992–1998 роках обіймав посаду завідувача відділу охорони здоров’я Тернопільської обласної державної адміністрації.
У 2000–2002 роках був головним лікарем і генеральним директором Тернопільського комунального спеціалізованого медичного об’єднання «Фтизіатрія».
У 2002–2005 роках працював головним лікарем центральної поліклініки Деснянського району міста Києва та начальником відділу охорони здоров’я Деснянської районної державної адміністрації.
У 2005–2007 роках — начальник медичного управління та заступник керівника Державного управління справами.
У 2007–2010 роках обіймав посаду Міністра охорони здоров’я України.
У 2012–2013 роках був ректором Київського медичного університету Української асоціації народної медицини.
З 2013 року — завідувач кафедри управління охорони суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України.
Наукова діяльність
Наукові дослідження Василя Михайловича Князевича присвячені проблемам державної політики та державного управління у сфері охорони здоров’я, розвитку системи медичної допомоги та організації діяльності медичних установ.