Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Ярослав Петрович Базилевич (1935 – 2000) кандидат медичних наук (1974), завідувач кафедри управління охорони здоров’я ФДПО (факультет післядипломної освіти) Львівського медичного університету імені Данила Галицького (1988-2000). Наукові праці присвячені опрацюванню концепції сімейного лікаря, медичної сестри.
Освіта
- 1958 – закінчив лікувальний факультет Львівського медичного інституту.
- 1969–1972 – аспірантура.Професійна діяльність
- 1958–1962 – лікар-офтальмолог Червоноградського вугільного комбінату.
- 1962–1965 – інспектор Червоноградського міського відділу охорони здоров’я (Львівська обл.).
- 1965–1969 – заступник головного лікаря Нестерівської ЦРЛ (Львівська обл.).
- 1972–1979 – асистент кафедри соціальної гігієни Львівського медичного інституту.
- 1979–1988 – доцент тієї ж кафедри.
- 1988–2000 – завідувач кафедри управління охорони здоров’я факультету післядипломної освіти Львівського медичного інституту (тепер – Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького).
- З 1997 – завідувач кафедри управління охороною здоров’я Львівської філії Академії державного управління при Президентові України.
Академічна кар’єра
- 1974 – захистив кандидатську дисертацію: «Травматизм органа зрения у шахтостроителей и шахтеров Львовско-Волынского угольного бассейна и пути его профилактики».
- 1981 – отримав звання доцента.
- Член Нью-Йоркської академії наук.
Науковий внесок
Автор близько 120 наукових публікацій.
Основні напрями досліджень:
- концепція сімейного лікаря, медичної сестри та менеджера сімейної медицини;
- менеджмент і маркетинг у медицині;
- організація системи охорони здоров’я в умовах переходу до ринку;
- діяльність відділень профілактики;
- позалікарняні форми медичного забезпечення.
Громадська діяльність
Ініціатор створення Інституту біоетики у Львові, якому згодом було присвоєно його ім’я.
У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Базилевича Я. П.:
- Травматизм органа зрения у шахтостроителей и шахтеров Львовско-Волынского угольного бассейна и пути его профилактики (1974). Шифр зберігання: Р-13205
- Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Соціологічне забезпечення програми “Домашні стаціонари”: методичні рекомендації (1991). Шифр зберігання: Б-71883
- Перфокартная система учета повреждений органа зрения. Методические указания по применению для офтальмологов (1972). Шифр зберігання: Б-11337
- Учет и анализ заболеваемости органа зрения с помощью перфокарт. Методические указания для офтальмологов и студентов медицинского института (1972). Шифр зберігання: В-12675
- Організація, структура та основні напрямки діяльності діагностичного відділення центральної районної лікарні: методичні рекомендації (1992). Шифр зберігання: Б-71881
- Методические указания по составлению и использованию информационно-поисковой системы учета и анализа повреждений органа зрения. (На перфокартах формата К-5) (1972). Шифр зберігання: Б-11327
Валентин Павлович Мірошниченко (1940) інфекціоніст, доктор медичних наук (1991),
Народився м. Запоріжжя
Освіта
1962–1968 – лікувальний факультет Кримського медичного інституту.
Професійна діяльність
- 1968–1973 – ординатор інфекційної лікарні (м. Запоріжжя).
- 1973–1988 – асистент кафедри інфекційних хвороб Запорізького медичного інституту.
- 1989–1991 – асистент кафедри інфекційних хвороб Запорізького інституту удосконалення лікарів.
- 1991–2011 – завідувач кафедри інфекційних хвороб цього інституту.
- З 2011 – професор кафедри інфекційних хвороб Запорізької медичної академії післядипломної освіти.
Академічна кар’єра
- 1978 – кандидатська дисертація: «Исследования холато-холестериновой функции печени при вирусном гепатите и холелитиазе новым методом фотометрического анализа».
- 1991 – докторська дисертація: «Оцінка реконвалесценції при вірусних гепатитах А і В за даними дослідження дуоденального вмісту».
- Звання професора.
Науковий внесок
Автор понад 120 наукових публікацій, серед них 2 винаходи.
Основні напрями досліджень:
- вірусні гепатити (A і B);
- реконвалесценція після інфекційних хвороб;
- проблеми СНІДу.
Громадська діяльність
Голова Запорізького обласного товариства інфекціоністів.
У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій Мірошниченко В. П.:
- Исследование холато-холестериновой функции печени при вирусном гепатите и холелитиазе новым методом фотометрического анализа (1978). Шифр зберігання: Р-23944
- Оценка реконвалесценции при вирусных гепатитах А и В по данным исследования дуоденального содержимого (1991). Шифр зберігання: Р-37564
Микола Опанасович Вакуленко (1890 –????) патолог, бактеріолог.
Освіта
- 1908 – закінчив Владикавказьку гімназію.
- 1914 – медичний факультет Університету св. Володимира (м. Київ).
Професійна діяльність
- 1914–1919 – військова служба: проєктор Київського військового госпіталю, завідувач лабораторій у пересувному госпіталі та санітарно-епідемічному загоні.
- 1919–1926 – завідувач прозектури та лабораторії Вінницького гарнізонного військового госпіталю.
- 1920 – організував першу прозектуру у Вінниці при обласній лікарні, очолював її до 1950.
- 1929–1948 – завідувач прозектури Вінницької психоневрологічної лікарні.
- 1922 – завідувач кафедри мікробіології Вінницького фармакологічного інституту.
- 1930 – завідувач кафедри гістології заочного медичного інституту.
- 1932–1949 – завідувач кафедри патологічної анатомії Вінницького медичного інституту.
- 1950–1962 – завідувач патогістологічної лабораторії Вінницького обласного онкологічного диспансеру.
Науковий внесок
Автор 22 наукових праць.
Досліджував:
- патологію висипного та поворотного тифу, холери;
- зміни нервової системи при шизофренії, прогресуючому паралічі, старечому слабоумстві.
Людвіг Іванович Малиновський (1875 – 1917)
хірург, організатор охорони здоров’я, громадський діяч.
Освіта
1898–1903 – медичний факультет Юр’ївського університету.
Професійна діяльність
- Асистент проф. В. Г. Цеге-Мантейфеля (1903–1905).
- Лікарня в м. Дунаївці (10 ліжок) – організував активну хірургічну діяльність.
- З 1905 – хірург та старший лікар Вінницької земської лікарні (75 ліжок), де поставив лікування на сучасний рівень.
- Під час Першої світової війни – головний лікар і провідний хірург шпиталю Всеросійського земського союзу у Вінниці.
- Упродовж 13 років – голова Вінницького Пироговського товариства.
Науковий внесок
- Автор 25 наукових праць, низки монографій і статей з хірургії.
- Вперше описав клініку мезентеріальних лімфаденітів.
- У класифікації перитонітів виділив дві нові форми: слизово-серозні та гангренозні.
- Запровадив термін «апендицинілеус» (кишкова непрохідність при гострому апендициті).
Громадська діяльність та спадщина
Ініціатор будівництва Вінницької Пироговської лікарні (відкрита 7.05.1917).
Похований біля фасаду її хірургічного корпусу; на могилі встановлено пам’ятник.
Його ім’я носять вулиця у Вінниці та одна з найбільших палат хірургічного відділення Пироговської лікарні.
У фонді ННМБУ зберігаються праці Людвіга І. М., підготовлені одноосібно:
- Догмы асептики. Подготовка операций и лечение ран (1916). Шифр зберігання: 617.9 М-192
- Phagedaena vulherum (1915). Шифр зберігання: 617.99 М-192
Калюжний Денис Миколайович (1900 – 1976) — український гігієніст, один із основоположників гігієни атмосферного повітря в Україні.
Народився на хуторі Калюжному Лебединського повіту Харківської губернії. Медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1926).
Професійна діяльність
- 1926–1931 — санітарний лікар Харківської міської санітарно-епідеміологічної станції.
- 1931–1933 — навчався в аспірантурі на кафедрі загальної гігієни Харківського медичного інституту.
- З 1932 р. працював в Українському НДІ комунальної гігієни під керівництвом О. М. Марзєєва.
- З 1937 р. — старший викладач гігієни Харківського військово-медичного училища.
- 1940 — захистив кандидатську дисертацію «Санитарное изучение атмосферного воздуха населенных мест Украины и меры борьбы с его загрязнением».
Під час німецько-радянської війни:
- викладач кафедри загальної та військової гігієни Куйбишевської військово-медичної академії (1942),
- начальник санітарно-епідемічної лабораторії Воронезького та 1-го Українського фронтів.
- З 1946 р. — заступник директора, а в 1956–1971 рр. — директор НДІ загальної та комунальної гігієни імені О. М. Марзєєва.
Завідував кафедрами:
- гігієни Київського інституту удосконалення лікарів (1946–1956, 1965–1970),
- гігієни Київського медичного інституту (1956–1960).
- 1954 — захистив докторську дисертацію «Гигиеническая оценка загрязнения атмосферного воздуха выбросами предприятий черной металлургии и мероприятия по его оздоровлению».
- 1957 — професор.
- 1961 — член-кореспондент АМН СРСР.
Громадська діяльність та визнання
- Голова правління Українського наукового товариства гігієністів (з 1959 р.).
- Почесний член Чехословацького науково-медичного товариства імені Я. Пуркіньє.
- Заслужений діяч науки УРСР (1964).
Наукова спадщина
Автор понад 250 наукових публікацій, зокрема 24 монографій. Науковий консультант і керівник 16 докторських та 22 кандидатських дисертацій.
Основні напрями досліджень: гігієна атмосферного повітря, планування населених місць, військова гігієна, історія гігієни й санітарії.
Досліджував механізми дії забруднювачів повітря на організм та закономірності їх розповсюдження від промислових підприємств.
Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.
Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).
Освіта та рання діяльність
- 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
- Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
- 1852–1856 — службовець у суді.
Професійна кар’єра
- З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
- З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.
Наукова та громадська діяльність
Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.
Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.
Основні напрями досліджень:
- мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
- клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
- археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
- соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.
Внесок
- Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
- Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
- Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.