Календар медицини

Різдво Христове за григоріанським та ново-юліанським календарями.

Лихвар Ганна Тихонівна (1920 — 1991) ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1967), професор (1972), провідна фахівчиня в галузі дитячої травматології, ортопедії та сколіозу.

Ганна Тихонівна народилася в с. Велика Бугаївка (нині — Васильківський район, Київська область). 1942 — закінчила Київський медичний інститут. Працювала військовим лікарем під час і після Другої світової війни.

Професійна діяльність

З 1947 року — працювала в Київському науково-дослідному інституті ортопедії та травматології, де обіймала низку відповідальних посад:

• учений секретар (1952–1954),
• завідувачка відділу травматології для дітей та підлітків (1961–1967),
• завідувачка відділу сколіозів (1968–1977),
• завідувачка лабораторії патоморфології та патофізіології (1977–1978),
• завідувачка відділу консервування та пересадки тканин (1978–1982),
• завідувачка науково-організаційного відділу (1982–1987).

Наукові досягнення

• 1967 — захистила докторську дисертацію на тему:
  «Задний спондилодез в комплексном лечении тяжелых форм сколиоза».
• 1972 — присвоєно вчене звання професора.

Наукові інтереси

• Лікування важких форм сколіозу (зокрема хірургічні методики заднього спондилодезу),
• Дослідження вроджених патологій кістково-суглобової системи,
• Питання наслідків поліомієліту та методів їх подолання,
• Профілактика захворювань опорно-рухового апарату у дітей та підлітків,
• Трансплантологія — зокрема пересадка та консервування тканин.

Значення
Ганна Тихонівна Лихварь зробила вагомий внесок у розвиток дитячої ортопедії в Україні, розробила і впровадила в практику низку методів лікування важких ортопедичних патологій, а також була піонеркою в сфері клінічної трансплантології в ортопедії.

Пінчук Вадим Григорович (1930 — 1996) онколог, радіобіолог, академік НАН України (1991), академік АМН України (1993), доктор медичних наук, професор. Один із провідних фахівців у галузі експериментальної онкології, цитології та радіобіології.

Вадим Григорович народився у місті Полтава. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті. Навчався в аспірантурі кафедри патологічної анатомії.

• 1959 — кандидатська дисертація:
  «Патологічна анатомія променевої хвороби під впливом зовнішнього γ-опромінення (Co⁶⁰) та внутрішнього β-опромінення (Sr⁹⁰). Експериментально-морфологічне дослідження».
• 1969 — докторська дисертація:
  «Електронномікроскопічна характеристика клітин у процесі хімічного канцерогенезу в печінці та целофанового канцерогенезу в нирках».
• 1972 — отримав вчене звання професора.

Професійна діяльність

З 1961 року — працював у Інституті експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р. Є. Кавецького НАН України:

• старший науковий співробітник,
• керівник групи електронної мікроскопії,
• завідувач відділу цитології пухлинного росту (1989–1996),
• директор інституту (1980–1996).
• Заступник академіка-секретаря Відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної та клінічної фізіології НАН України.
• Голова Координаційної ради НАН України «Злоякісні новоутворення».
• Головний редактор журналу «Экспериментальная онкология» (до 1996 р.).

Наукова діяльність

Автор близько 300 наукових публікацій, зокрема 12 монографій.

Напрями досліджень:

• канцерогенез (зокрема хімічний та радіаційний),
• радіобіологічні наслідки Чорнобильської аварії,
• цитологія пухлинного росту,
• імуногематологія та онкогематологія.

Ключові наукові досягнення

• Дослідив злоякісні новоутворення у післяаварійний період (ЧАЕС).
• Показав синергічну дію малих доз іонізуючої радіації та шкідливих факторів середовища.
• Висунув гіпотезу про роль ушкодження мембран ендоплазматичного ретикулуму (ергастоплазми) в гепатоканцерогенезі.
• Один із розробників клонально-селекційної концепції пухлинного росту.
• Керував 6 докторськими та 12 кандидатськими дисертаціями.

Відзнаки

• Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1981)
• Премія імені О. О. Богомольця АН України (1979)

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертацій Пінчука В. Г.:

1. Патологическая анатомия лучевой болезни, возникающей под влиянием внешнего гамма-облучения радиоактивным кобальтом (Co60) и внутреннего бета-облучения радиоактивным стронцием (Sr89). (Эксперим.-морфол. исследование). Автореф. дисс. … канд. мед. наук (1959). Шифр зберігання: 616.073 П-326
2. Электронномикроскопическая характеристика клеток в процессе химического канцерогенеза в печени целлофанового канцерогенеза в почке. Автореф. дисс. … докт. мед. наук (1969). Шифр зберігання: 1969 П326в

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Пінчука В. Г., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Экспериментальные опухоли печени. /Моделирование, морфогенез, ультраструктура/. (1976). Шифр зберігання: Б-19922
2. Структура тимуса и дифференцировка Т-лимфоцитов. (1991). Шифр зберігання: Б-70463
3. Современные методы автоматизации цитологических исследований. (1988). Шифр зберігання: Б-60255
4. Синдром эндогенной интоксикации. (1979). Шифр зберігання: Б-31937
5. Патологическая анатомия и ультраструктура нодозной гиперплазии и рака предстательной железы. (1977). Шифр зберігання: Б-22530
6. Лимфоциты и опухолевый рост. (1982). Шифр зберігання: Б-40869
7. Иммуноцитохимия и моноклональные антитела в онкогематологии. (1990). Шифр зберігання: Б-66651 та інші.

Образцов Василь Парменович (1849 – 1920) — терапевт, видатний клініцист і вчений.

Василь Парменович народився в місті Грязовець (нині — Вологодська область, Російська Федерація) у родині священика. Закінчив духовну семінарію. Медичну освіту здобув у Медико-хірургічній академії в Санкт-Петербурзі, яку закінчив у 1875 році.

Після завершення навчання працював земським лікарем у місті Великий Устюг Вологодської губернії. У 1877–1878 роках брав участь у російсько-турецькій війні як полковий лікар. У 1879 році проходив удосконалення за кордоном у професора Понфіка в місті Бреславль.
У 1880 році захистив докторську дисертацію на тему
«К морфологии образования крови в костном мозгу млекопитающих».

Працював молодшим ординатором, а згодом — завідувачем терапевтичного відділення Київського військового шпиталю, ординатором Мінського військового шпиталю. З 1887 року — завідувач терапевтичного відділення міської лікарні Києва.

З 1891 року — доцент, а з 1893 року — професор кафедри спеціальної патології та терапії Університету Святого Володимира. У 1904–1918 роках очолював факультетську терапевтичну клініку.

Василь Парменович Образцов був головою Київського фізико-медичного товариства та Наукового товариства лікарів Олександрівської лікарні в Києві, користувався значним авторитетом як учений і лікар-практик.

Наукова діяльність і внесок у клінічну медицину

Вчення про інфаркт міокарда

До початку ХХ століття всі прижиттєві спостереження тромбозу вінцевих артерій серця розглядалися переважно як казуїстичні випадки. Системне клінічне вивчення інфаркту міокарда розпочалося після того, як В. П. Образцов спільно з М. Д. Стражеском доповіли 19 грудня 1909 року на Першому з’їзді російських терапевтівпро низку випадків інфаркту міокарда в доповіді
«К симптоматологии и диагностике тромбоза венечных артерий сердца».

Це класичне дослідження створило цілу епоху у вченні про інфаркт міокарда. У ньому:

• докладно описано клінічну картину захворювання;
• розроблено методику його прижиттєвої діагностики;
• визначено можливі клінічні варіанти перебігу;
• проведено диференційну діагностику з окремими нападами стенокардії.

Саме ця праця заклала основи сучасної клінічної кардіології.

Інші наукові досягнення В. П. Образцов:

• розробив метод фізичного дослідження органів черевної порожнини — глибоку методичну ковзну пальпацію;
• запропонував оригінальну методику перкусії грудної клітки й черевної порожнини одним пальцем;
• у 1895 році виділив ентерити як самостійну клінічну форму;
• описав клініку різних форм апендициту;
• удосконалив діагностику багатьох захворювань шлунково-кишкового тракту:
ентероптозу, розширення шлунка, туберкульозу сліпої кишки, грижі Трейца та ін.;
• розробив вчення про механізм роздвоєння тонів серця і ритм галопу;
• писав клініку неврозів серця.

Соломка Микола Вікторович (1856 – 1903) — військовий лікар, хірург, організатор медичної справи.

Микола Вікторович Соломка здобув медичну освіту з відзнакою у Санкт-Петербурзькій Медико-хірургічній академії, яку закінчив у 1881 році. Після завершення навчання у 1881–1887 роках служив у військових госпіталях на Кавказі.

У 1887–1888 роках проходив удосконалення з хірургії в Медико-хірургічній академії. У 1889 році захистив докторську дисертацію на тему:
«Высокое камнесечение. Материалы для оценки надлобкового камнесечения в России».

У 1890–1893 роках працював старшим ординатором Київського військового госпіталю та асистентом хірургічної госпітальної клініки Університету Святого Володимира.

З 1893 до 1903 року обіймав посаду головного лікаря лікарні при Покровському жіночому монастирі в Києві.

Одночасно у 1899–1902 роках М. В. Соломка очолював Київський військовий госпіталь.

Організаційна та громадська діяльність Микола Вікторович Соломка був ініціатором важливих нововведень у медичній практиці:

• сприяв створенню самостійного отоларингологічного відділення в Київському військовому госпіталі;
• за його ініціативою в госпіталі було встановлено один із перших у Російській імперії рентгенівських апаратів;
• відкрито зуболікарський кабінет для нижчих чинів та офіцерів.

Особливі доручення та відзнаки

• був молодшим лікарем при Великій княгині Олександрі Петрівні, дружині Великого князя Миколи Миколайовича-старшого;
• у 1899 році очолював спеціальну комісію з ліквідації чуми в Астраханській губернії;
• лейб-хірург Двору Його Імператорської Величності;
• мав чин дійсного статського радника.

Тишко Федір Олексійович (1936) — оториноларинголог, учений, педагог, організатор медичної науки.

Федір Олексійович народився в смт Баришівка Київської області. Медичну освіту здобув у Київському медичному інституті імені О. О. Богомольця, який закінчив у 1960 році.

У 1960–1963 роках працював лікарем-оториноларингологом Кокчетавської обласної клінічної лікарні, а також головним спеціалістом Кокчетавського обласного відділу охорони здоров’я Цілинного краю Казахської РСР.

З 1963 року пов’язав свою професійну діяльність із Київським медичним інститутом (нині — Національний медичний університет імені О. О. Богомольця), де працював на посадах:

• професора кафедри оториноларингології (від 1986 року);
• проректора з виробничої практики (від 1988 року).

Наукові ступені та вчені звання

• 1969 рік — захист кандидатської дисертації
«Лечение стойких стенозов гортани и трахеи (клинико-экспериментальное исследование)»;
• 1981 рік — захист докторської дисертації
«Хирургическое лечение больных постревматическими стенозами гортани и трахеи»;
• 1986 рік — присвоєно вчене звання професора.

Відзнаки та громадська діяльність

• Лауреат Державної премії УРСР (1979);
• Заслужений діяч науки і техніки України (1997);
• Академік Академії наук вищої школи України (1993);
• у 1994–1999 роках — віцепрезидент АН вищої школи України;
• у 1999–2001 роках та з 2010 року — академік-секретар Відділення фундаментальних проблем медицини АН вищої школи України.

Наукова діяльність і внесок у медицину

Ф. О. Тишко є автором понад 270 наукових праць, у тому числі 2 монографій, а також 18 винаходів.

Основні напрями наукових досліджень:

• відновлювальна та реконструктивна хірургія гортані, трахеї, глотки та шийного відділу стравоходу;
• патологія приносових пазух;
• внутрішньочерепні отогенні ускладнення.

Основні наукові досягнення:

• розробив і впровадив методи усунення дефектів і зарощень гортані та трахеї шляхом циркулярної резекції стенозованих ділянок з формуванням міжтрахеальних і міжгортанних анастомозів;
• запропонував метод хірургічного усунення атрезії шийного відділу стравоходу;
• один із засновників ендоскопічної та ендомікрохірургії гортані при паралітичних стенозах;
• розробив методи хірургічного лікування паралітичних стенозів гортані екстра- та ендоларингеальними доступами;
• запропонував класифікацію пластичних операцій гортані й трахеї та методів пластичної хірургії при дефектах, атрезіях і стенозах гортані, трахеї та шийного відділу стравоходу;
• обґрунтував клінічну класифікацію ринітів.

Творча діяльність Ф. О. Тишко є автором численних поетичних творів, а також:

• гімну Національного медичного університету імені О. О. Богомольця
«Світоч наш Національний» (2004);
• гімну Українського наукового медичного товариства отоларингологів.