Календар медицини

Князевич Василь Михайлович (1956) український організатор охорони здоров’я, доктор медичних наук (2009), заслужений лікар України (2007).

У 1984 році закінчив Івано-Франківський державний медичний інститут.

Професійну діяльність розпочав у 1984 році лікарем Бучацької центральної районної лікарні. У 1985–1987 роках працював головним лікарем Яблунівського туберкульозного санаторію. У 1987–1992 роках очолював Бучацьку центральну районну лікарню Тернопільської області.

У 1992–1998 роках обіймав посаду завідувача відділу охорони здоров’я Тернопільської обласної державної адміністрації.

У 2000–2002 роках був головним лікарем і генеральним директором Тернопільського комунального спеціалізованого медичного об’єднання «Фтизіатрія».

У 2002–2005 роках працював головним лікарем центральної поліклініки Деснянського району міста Києва та начальником відділу охорони здоров’я Деснянської районної державної адміністрації.

У 2005–2007 роках — начальник медичного управління та заступник керівника Державного управління справами.

У 2007–2010 роках обіймав посаду Міністра охорони здоров’я України.

У 2012–2013 роках був ректором Київського медичного університету Української асоціації народної медицини.

З 2013 року — завідувач кафедри управління охорони суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Василя Михайловича Князевича присвячені проблемам державної політики та державного управління у сфері охорони здоров’я, розвитку системи медичної допомоги та організації діяльності медичних установ.

Зербіно Дмитро Денисович (1926 – 2023) український патологоанатом, доктор медичних наук (1966), професор (1967), член-кореспондент Національної академії наук України (1991), академік Академії медичних наук України (2002), заслужений діяч науки УРСР (1988).

У 1950 році закінчив Чернівецький медичний інститут, у якому відтоді працював. У 1965–1966 роках був професором кафедри патологічної анатомії. У 1966–2000 роках очолював кафедру патологічної анатомії. Водночас з 1996 року — директор Інституту клінічної патології Львівського медичного університету.

З 1994 року — віцепрезидент Асоціації патологів України.

Наукова діяльність

Дмитро Денисович Зербіно є засновником окремого напряму патологічної анатомії — патологічної морфології лімфатичної системи.

У своїх дослідженнях він:

• описав механізми лімфогенного та гематогенного метастазування злоякісних пухлин;

• дослідив наслідки блокади лімфатичних шляхів пухлинними клітинами;

• запропонував морфологічні критерії синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ-синдрому).

Також учений досліджував ураження судин неатеросклеротичного походження, зокрема васкуліти та ангіопатії, а також питання екологічної патології людини.

Основні наукові праці

• «Общая патология лимфатической системы» (1974)

• «Васкулиты и ангиопатии» (1977)

• «Диссеминированное внутрисосудистое свертывание крови» (1989)

• «Чернівецька хімічна хвороба: нове екологічне захворювання?» (1998)

• «Хвороби нирок: Атлас макропатології та мікропатології» (2003)

• «Екологічні катастрофи в світі та в Україні» (2005)

• «Двостулковий аортальний клапан: клінічна патологія» (2009)

Лариса Михайлівна Давиденко (1941) український анатом, доктор медичних наук (1992), професор (1997).

У 1965 році закінчила Київський медичний інститут. У 1965–1974 роках працювала в Київському науково-дослідному інституті ендокринології та обміну речовин.

З 1974 року її науково-педагогічна діяльність пов’язана з Національним медичним університетом. У 1991–1996 роках працювала доцентом, а з 1996 року — професором кафедри анатомії людини Київського медичного інституту Української асоціації народної медицини.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Лариси Михайлівни Давиденко присвячені морфології та функціональним особливостям органів ендокринної системи.

Основні напрями її наукових досліджень:

• вивчення особливостей метаболізму в ендокринних залозах у нормі та за умов експериментального моделювання функціональних змін;

• дослідження гемо- та лімфомікроциркуляторного русла органів ендокринної та травної систем;

• вивчення морфогенезу підшлункової залози в пренатальному періоді розвитку людини.

Основні наукові праці

• «Вивчення функції медулярної зони надниркових залоз у тварин з експериментальним гіпокортицизмом» (1973)

• «Последовательность дифференцировки эндокриноцитов поджелудочной железы человека в пренатальном периоде развития» (1996)

• «Навчальні вказівки для підготовки до державного перевідного іспиту з анатомії людини» (1996)

• «Особливості формування судин панкреатичних острівців у пренатальному періоді розвитку людини» (2000)

Драннік Георгій Миколайович (1941 – 2024) український лікар-імунолог, алерголог, доктор медичних наук (1980), професор (1986), один із засновників клінічної імунології в Україні.

У 1965 році закінчив Харківський медичний інститут. Після завершення навчання працював лікарем.

З 1968 року його наукова та професійна діяльність пов’язана з Інститутом урології Академії медичних наук України (Київ), де з 1980 року очолював лабораторію імунології.

Водночас з 1987 року був керівником Українського центру клінічної імунології. У 1994 році заснував кафедру клінічної імунології та алергології з курсом дитячої клінічної імунології Національного медичного університету та очолив її.

Є фундатором служби клінічної імунології в Україні. Брав участь у створенні мережі трансплантаційних центрів у Донецьку, Львові та Запоріжжі.

У 1992–2004 роках був головним позаштатним спеціалістом Міністерства охорони здоров’я України з питань клінічної та лабораторної імунології.

З 1999 року — організатор і перший президент Українського товариства фахівців з імунології, алергології та імунореабілітації.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Георгія Миколайовича Дранніка присвячені проблемам:

трансплантаційної імунології та імуногенетики;

порушень імунної системи у пацієнтів з урологічними та нефрологічними захворюваннями;

імунних змін при синдромі хронічної втоми та вторинних імунодефіцитах;

імунопатогенезу у подружніх пар;

взаємозв’язку між антигенами системи HLA та схильністю до урологічних і нефрологічних захворювань.

Основні наукові праці

«Система иммунитета при заболеваниях внутренних органов» (1985)

«Иммунитет и инфекция при пересадке почки» (1986)

«Иммунонефрология» (1989)

«Генетические системы крови человека и болезни» (1990)

«Иммунотропные препараты» (1994)

«Клиническая иммунология и аллергология» (1999, 2003, 2006)

«Влияние эрбисола ультрафарм при рецидивирующей герпетической инфекции на продукцию ИЛ-4, ИЛ-10 и экспрессию активационных молекул» (2006)

Фруміна Ганна Єфремівна (1886-1959) ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1950), професор (1950), одна з провідних фахівців у галузі дитячої ортопедії та травматології.

Медичну освіту здобула на медичному факультеті Страсбурзького університету (1911), а також у Санкт-Петербурзькому жіночому медичному інституті, який закінчила у 1915 році.

З 1919 року працювала в Будинку калічної дитини, на базі якого у 1924 році було створено Всеукраїнський державний дитячий ортопедичний інститут (з 1931 року — Український інститут ортопедії та травматології). У цьому закладі в 1924–1959 роках завідувала кістково-туберкульозним відділенням та ортопедо-травматологічною клінікою для дітей і підлітків.

Одночасно з 1923 року працювала на кафедрі ортопедії і травматології Київського інституту удосконалення лікарів, де обіймала посади асистента, доцента (1936–1937) та завідувача кафедри (1937–1941).

У роки Другої світової війни працювала в госпіталях на посаді хірурга-травматолога.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Ганни Єфремівни Фруміної були присвячені проблемам лікування вроджених і набутих захворювань опорно-рухового апарату в дітей та підлітків.

Основні напрями її наукової діяльності:

• лікування вроджених вад розвитку опорно-рухового апарату;
• лікування вродженого вивиху стегна, клишоногості та м’язової кривошиї;
• лікування наслідків поліомієліту та кістково-суглобового туберкульозу.

Вона розробила низку методик стабілізації стопи при поліомієліті та транспозиції м’язів при млявих паралічах. Уперше в СРСР успішно застосувала метод відкритого вправлення при вродженому вивиху стегна. Значний внесок зробила у розвиток консервативних і оперативних методів лікування вродженої клишоногості.

Даль Михайло Костянтинович (1901–1984) патологоанатом, доктор медичних наук (1938), професор (1946), заслужений діяч науки УРСР (1951).

Народився у 1901 році. У 1926 році закінчив Казанський університет.

З 1927 року працював у Кубанському медичному інституті (м. Краснодар). У 1933–1944 роках працював у Ленінградському інституті удосконалення лікарів (нині м. Санкт-Петербург), де з 1940 року був професором.

Під час Другої світової війни брав участь у військових подіях.

У 1944–1973 роках очолював кафедру патологічної анатомії Київського інституту удосконалення лікарів.

З 1945 року — головний патологоанатом Міністерства охорони здоров’я УРСР.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Михайла Костянтиновича Даля були присвячені проблемам патологічної анатомії та патологічної гістології.

Основні напрями його наукової діяльності:

1. розвиток прозекторської справи;
2. удосконалення методів патолого-анатомічної діагностики;
3. клініко-патологоанатомічний аналіз лікарської діагностики;
4. вивчення історії патологічної анатомії та організації патолого-анатомічної служби.

Основні наукові праці

«Патолого-анатомическая документация» (1946)

«Клинико-патолого-анатомический анализ врачебной диагностики» (1949)

«Патоморфология склеромы» (1959)