Календар медицини

Семенова Віра Михайлівна (1940-2018) нейрохірург, доктор медичних наук (1993), завідувач лабораторії культивування тканин (1992-2018), головний науковий співробітник Інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова (з 1992).

Наукові праці були присвячені проліфераційному потенціалу гліальних пухлин мозку в умовах культивування.

Наукові праці: “Некоторые особенности пролиферативной активности макроглиальних опухолей мозга в культуре тканей” (1982); “Взаимодействие эмбриональной нервной ткани с глиальной опухолью при их совместном культивировании и трансплантации в мозг” (1997); “Фотодинамическая терапия опухолей головного мозга: эффект в культуре глиомы (штамм 101.8)” (2000); “Изучение индукции дифференцировки клеток, полученных из эмбрионального и постнатального мозга в условиях культивирования in vitro” (2004); “Нейральные стволовые клетки головного и спинного мозга взрослого организма” (2005).

Азлецький Володимир Олександрович (1880 – ????) курортолог, доцент (1926), доктор медичних наук (1938), завідувач кафедри факультетської терапії (1944-50) і кафедри госпітальної терапії (1944-45) Вінницького медичного інституту. Один з організаторів Вінницького обласного медичного товариства та його голова (1945-46). Напрям наукової діяльності: бальнеологія, діагностика і терапія внутрішніх захворювань.
Володимир Олександрович медичну освіту (з відзнакою) здобув у Військово медичній академі (м. С. Петербург, 1903); служив на посалі військового лікаря (1904-1907), працював на посадах завідувача лікарні на Уралі (1907-1911), лікаря в м. Пятигорську (1911-1914); під час Першої світової війни служив в армії на лікарських посадах; у 1919-1920 рр. – начальник санітарної частини народно-революційної армії; після демобілізації із армії працював на посадах директора сибірського куроргу Усольє (1920-1927) та одночасно на посадах старшого асистента (1921-1926) й доцента (1926-1927) кафедри спеціальної патології в госпітальній терапевтичній клініці Іркутського університету; у подальшому працював на посадах директора курорту Єйськ, директора клініки та заступника директора з наукової роботи Державного центрального бальнеологічного інституту (м. Пʼятигорськ), головного лікаря м. Пʼятигорська (1942-1943), завідувача кафедри госпітальної терапії (1944 1945), завідувача кафедри факультетської терапії (1944-1950) Вінницького медичного інституту, доцент (1926); доктор медичних наук (1938); голова Вінницького обласного медичного товариства (1945-1946); основні напрями наукової діяльності: бальнеологія, опрацювання діагностики та лікування внутрішніх хвороб.

У фонді бібліотеки зберігаються праці Азлецького В. О. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Железноводск. Научно-популярное описание курорта. (1937). Шифр зберігання: А-531
2. Радиоактивные (радоновые) источники Пятигорска, их влияние на организм и лечебное применение. (1938). Шифр зберігання: 615.839 А-355.

Безруков Владислав Вікторович (1940-2023) фізіолог і геронтолог, академік НАМН України (2011), доктор медичних наук (1983), професор (1998), заслужений діяч науки і техніки України (1998), директор Інституту геронтології НАМН України (з 1988), завідувач лабораторії соціальної геронтології (1989-2004), завідувач лабораторії фізіології цього ж інституту (з 1999).

Основні напрями науково-дослідної роботи: фізіологія старіння (вивчення змін у нейрогуморальній регуляції кровообігу, систем антиоксидантного захисту й оксиду азоту, ендотеліальної дисфункції, гіпоталамічних механізмів старіння організму, вікових особливостей гіпоталамічної регуляції вегетативних та ендокринних функцій, ролі гіпоталамічних порушень у розвитку віково-залежної патології, гіпоталамічних впливів на тривалість життя, нових підходів до подовження життя в експерименті, соціальна геронтологія (вивчення феномену довголіття, прискореного старіння населення України, соціально-гігієнічних факторів ризику розвитку віково-залежних захворювань, оцінка стану здоров’я та потреб у різних видах медико-соціальної допомоги людям похилого віку).

Наукові праці: “Aging of the Central Nervous System” (1979); “Кровообращение и старение” (1984); “Services for the Elderly in Former USSR” (1994); “The Aging Cardiovascular System: Physiology and Pathology” (1996); “Здоровье пожилых в Украине” (2002); “Гериатрическая помощь населению Украины: состояние проблемы и концепция развития” (2004); “Фундаментальні механізми дії оксиду азоту на серцево-судинну систему як основи патогенетичного лікування її захворювань” (2004); “Фармако-епідеміологічні дослідження в геріатрїї” (2004); “Longevidad centenaria en Europa” (2005); “Передчасна смертність в Україні: чинники формування і шляхи подолання” (2007); “Комплексная оценка влияния социальных и экологических факторов на состояние здоровья человека” (2008); “Роль эмоциогенных зон гипоталамуса в геронтогенезе” (2008); “Искусственная атмосфера и продление жизни: реалии и перспективы” (2009) та ін.

Міхньов Володимир Анатолійович (1940) патофізіолог і педагог, член-кореспондент НАМН України (2000), доктор медичних наук (1985), професор (1991), заслужений діяч науки і техніки України (2004), професор кафедри патологічної фізіології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України (з 1989), Головний учений секретар НАМН України (з 1996).

Відомий учений у галузі патофізіології. Його наукова діяльність обіймає широке коло наукових інтересів, серед яких найбільш значними є вивчення загальнобіологічних і медичних проблем нервової трофіки та неврогенних дистрофій. Ним створена низка експериментальних моделей і вивчений патогенез нейродистрофічного процесу в різних органах і тканинах при порушенні нервових впливів. Досліджена роль соматичних і автономних нервів у регуляції трофічних процесів. Вперше проведені фундаментальні дослідження з порівняльного вивчення енергетичного обміну в скелетних м’язах і м’язах внутрішніх органів на різних стадіях ембріонального та постембріонального розвитку. Здійснив глибоке вивчення функціональних і метаболічних порушень у тканинах денервованого шлунку після ваготомії, м’язах товстої кишки при порушенні їхньої інервації в дітей з хворобою Гіршпрунга. Як педагог зробив вагомий внесок в удосконалення методології та методики викладання патофізіології у вищій школі.

Наукові праці: “Изучение энергетического обмена в гладких мышцах желудочно-кишечного тракта при нарушении их нервной регуляции в эксперименте” (1984); “Роль нарушения нервной регуляции в патогенезе нейродистрофического процесса в мышцах различного типа” (1994); “Посібник до практичних занять з патологічної фізіології” (2001); “Медична наука та інноваційні технології” (2003); “Герої-освітяни і науковці України” (2005); “Патологическая физиология” (2006).

Микола Аврамович Кодола — український стоматолог, доктор медичних наук, професор, відомий фахівець у галузі терапевтичної стоматології.

Професійний шлях

• Доктор медичних наук (1969)
• Професор (1970)
• Учасник Другої світової війни

У 1950 році закінчив Київський медичний стоматологічний інститут, з яким надалі була пов’язана вся його професійна діяльність.

1958–1990 рр. — завідувач кафедри терапевтичної стоматології № 1

1991–1997 рр. — професор цієї ж кафедри

1969–1973 рр. — декан хірургічного факультету Київська медична академія післядипломної освіти

Наукова діяльність

Основні напрями наукових досліджень:

• лікування карієсу
• профілактика карієсу
• проблеми пародонтозу
• вікові особливості уражень пульпи
• застосування рефлексотерапії в стоматології

Основні наукові праці

«Клиника, диагностика и лечение кариеса» (1962)

«Кариес зубов, его лечение и профилактика с применением лекарственного вакуум-электрофореза» (1975)

«Микроэлементы в профилактике кариеса» (1979)

«Пародонтоз. Ультраструктура десны и пульпы» (1980)

«Пульпит: возрастные особенности и лечение» (1980)

«Рефлексотерапия в комплексном лечении болезней пародонта. Рефлексотерапия в стоматологии» (1988)

Наукова спадщина Миколи Аврамовича Кодоли зробила вагомий внесок у розвиток терапевтичної стоматології та профілактики стоматологічних захворювань в Україні.

Леонард Петрович Чепкий (1925-2019) видатний український анестезіолог, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

Професійний шлях

• Доктор медичних наук (1963)
• Професор (1965)
• Заслужений діяч науки і техніки України (1996)
• Засновник і завідувач кафедри анестезіології та реаніматології (1974–1991)
• Професор кафедри анестезіології та медицини катастроф Національний медичний університет імені О.О. Богомольця (з 1992 року)
• Провідний науковий співробітник Інститут нейрохірургії імені А.П. Ромоданова НАМН України (з 1991 року)

Наукова діяльність

Наукові праці Леонарда Петровича були присвячені актуальним проблемам:

• анестезіології та реаніматології
• нейрохірургії
• медичної кібернетики
• медицини катастроф
• швидкої медичної допомоги
• інтенсивної терапії в загальній хірургії
• гінекології
• кардіохірургії
• нейроанестезіології

Його внесок у розвиток української анестезіології та інтенсивної терапії став вагомою частиною історії вітчизняної медицини.