Календар медицини

Климов Костянтин Михайлович (1901-1957) ортопед-травматолог, кандидат медичних наук (1937), доцент, керівник клініки Українського НДІ травматології та ортопедії (1932-1953). Один з організаторів травматологічної ортопедичної служби в Україні.

Коваленко Василіса Степанівна (1921-1993) стоматолог, доктор медичних наук (1971), професор (1976).

У 1946 році закінчила Київський стоматологічний інститут. Працювала у Київському медичному інституті, де обіймала посаду декана стоматологічного факультету у 1960–1966 та 1970–1985 роках. У 1969–1986 роках була професором кафедри хірургічної стоматології.

Наукова діяльність Василіси Степанівни була присвячена питанням клініки, діагностики та лікування неепідемічних сіаладенітів, остеомієліту щелеп та інших захворювань щелепно-лицевої ділянки.

Серед наукових праць дослідниці:

«Два случая дермоидной кисты редкой локализации» (1974);

«Редкое наблюдение болезни Маделунга» (1978);

«Исходы лечения больных с флегмонами лица в зависимости от сроков их первичной диагностики» (1980).

Зайченко Ілля Леонтійович (1896-1964) український ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1938), професор (1949), фахівець у галузі ортопедії, травматології та військово-польової хірургії.

Народився у 1896 році. Брав участь у Першій світовій війні. У 1924 році закінчив Київський медичний інститут, де працював до 1927 року.

У 1927–1935 роках працював в Українському науково-дослідному інституті ортопедії та травматології в Харкові (нині — Інститут патології хребта та суглобів НАМН України).

У 1935–1941 роках був старшим науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту ортопедії в Києві (нині — Інститут травматології та ортопедії НАМН України), а також керівником клініки ортопедії, травматології та польової хірургії 2-го Київського медичного інституту.

Під час Другої світової війни працював військовим лікарем.

У 1944–1946 роках очолював кафедру військово-польової хірургії, ортопедії та травматології Одеського медичного інституту, а також працював в Одеському інституті удосконалення лікарів.

У 1946–1951 роках був завідувачем клініки дитячої хірургії, ортопедії та травматології й заступником директора з наукової роботи Інституту охорони материнства і дитинства в місті Мукачеве. Одночасно у 1946–1948 роках очолював кафедру анатомії людини, а у 1948 році — кафедру загальної хірургії Ужгородського університету.

З 1951 року працював у Львівському медичному інституті. У 1955 році організував кафедру ортопедії, травматології та дитячої хірургії і очолював її.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Іллі Леонтійовича Зайченка були присвячені:

регенерації травмованих кісткової та хрящової тканин;

вивченню структури травматизму та його профілактиці у працівників нафтовидобувної, нафтопереробної, сільськогосподарської та деревообробної промисловостей;

лікуванню переломів і вивихів хребта;

лікуванню вроджених деформацій стопи;

терапії туберкульозних уражень суглобів (кокситів, гонітів, спондилітів).

Основні наукові праці

«Трансплантация эпифизарного хряща и регенерация костной и хрящевой ткани» (1957)

«Элементы к построению управления регенеративным процессом костной ткани и вообще тканей» (1958)

«Пластика костных дефектов в свете стадийного развития регенеративного процесса» (1958)

Горчакова Надія Олександрівна (1941) український фармаколог, доктор медичних наук (1987), професор (1990), фахівець у галузі клінічної та експериментальної фармакології.

У 1964 році закінчила Київський медичний інститут. Відтоді працює в цьому закладі, пройшовши шлях від викладача до професора кафедри. З 1989 року — професор.

З 1991 року очолює експертну комісію Державного фармакологічного центру Міністерства охорони здоров’я України.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Надії Олександрівни Горчакової присвячені проблемам фармакології біохімічних, фізико-хімічних і метаболічних процесів в організмі, а також вивченню дії лікарських засобів на серцево-судинну систему.

Значну увагу у своїх роботах вона приділяє питанням індивідуальної чутливості організму до лікарських препаратів, фармакології метаболічних засобів, кардіопротекторної терапії та екологічних аспектів фармакології.

Основні наукові праці

«Індивідуальна чутливість організму до ліків» (1991)

«Магний в медицине» (1992)

«Экологическая фармакология» (1998)

«Спирулина и здоровье» (2000)

«Очерки фармакологии метаболических средств» (2001)

«Фармакологія» (2001)

«Фармакология. Рецептура. Практические занятия» (2003)

«Кардиопротекторы» (2005)

Князевич Василь Михайлович (1956) український організатор охорони здоров’я, доктор медичних наук (2009), заслужений лікар України (2007).

У 1984 році закінчив Івано-Франківський державний медичний інститут.

Професійну діяльність розпочав у 1984 році лікарем Бучацької центральної районної лікарні. У 1985–1987 роках працював головним лікарем Яблунівського туберкульозного санаторію. У 1987–1992 роках очолював Бучацьку центральну районну лікарню Тернопільської області.

У 1992–1998 роках обіймав посаду завідувача відділу охорони здоров’я Тернопільської обласної державної адміністрації.

У 2000–2002 роках був головним лікарем і генеральним директором Тернопільського комунального спеціалізованого медичного об’єднання «Фтизіатрія».

У 2002–2005 роках працював головним лікарем центральної поліклініки Деснянського району міста Києва та начальником відділу охорони здоров’я Деснянської районної державної адміністрації.

У 2005–2007 роках — начальник медичного управління та заступник керівника Державного управління справами.

У 2007–2010 роках обіймав посаду Міністра охорони здоров’я України.

У 2012–2013 роках був ректором Київського медичного університету Української асоціації народної медицини.

З 2013 року — завідувач кафедри управління охорони суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України.

Наукова діяльність

Наукові дослідження Василя Михайловича Князевича присвячені проблемам державної політики та державного управління у сфері охорони здоров’я, розвитку системи медичної допомоги та організації діяльності медичних установ.

Зербіно Дмитро Денисович (1926 – 2023) український патологоанатом, доктор медичних наук (1966), професор (1967), член-кореспондент Національної академії наук України (1991), академік Академії медичних наук України (2002), заслужений діяч науки УРСР (1988).

У 1950 році закінчив Чернівецький медичний інститут, у якому відтоді працював. У 1965–1966 роках був професором кафедри патологічної анатомії. У 1966–2000 роках очолював кафедру патологічної анатомії. Водночас з 1996 року — директор Інституту клінічної патології Львівського медичного університету.

З 1994 року — віцепрезидент Асоціації патологів України.

Наукова діяльність

Дмитро Денисович Зербіно є засновником окремого напряму патологічної анатомії — патологічної морфології лімфатичної системи.

У своїх дослідженнях він:

• описав механізми лімфогенного та гематогенного метастазування злоякісних пухлин;

• дослідив наслідки блокади лімфатичних шляхів пухлинними клітинами;

• запропонував морфологічні критерії синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ-синдрому).

Також учений досліджував ураження судин неатеросклеротичного походження, зокрема васкуліти та ангіопатії, а також питання екологічної патології людини.

Основні наукові праці

• «Общая патология лимфатической системы» (1974)

• «Васкулиты и ангиопатии» (1977)

• «Диссеминированное внутрисосудистое свертывание крови» (1989)

• «Чернівецька хімічна хвороба: нове екологічне захворювання?» (1998)

• «Хвороби нирок: Атлас макропатології та мікропатології» (2003)

• «Екологічні катастрофи в світі та в Україні» (2005)

• «Двостулковий аортальний клапан: клінічна патологія» (2009)