Календар медицини

Микола Іванович Лісяний (1946) видатний імунолог, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України.

Присвятив свою діяльність розвитку імунології та нейроімунології, поєднуючи фундаментальні дослідження з впровадженням сучасних методів лікування.

Професійний шлях

• Закінчив Київський медичний інститут (1968)
• Працював у науково-дослідних підрозділах Києва
• Старший науковий співробітник центральної НДЛ (1974–1981)
• З 1981 року — засновник і завідувач відділу нейроімунології Інституту нейрохірургії НАМН України

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• нейроімунологія та нейроонкологія
• імунні порушення при захворюваннях нервової системи
• черепно-мозкова травма та її наслідки
• розсіяний склероз, епілепсія, паркінсонізм
• дитячий церебральний параліч та вроджені патології ЦНС

Запропонував концепцію нейрогенного імунодефіциту та шляхи його корекції формулював гіпотезу про місцеву імунну систему головного мозку. Брав участь у розробці теорії післярадіаційної енцефалопатії

1. Під його керівництвом впроваджено сучасні імуномодулятори та методи імунотерапії пухлин головного мозку.
2. Окремим напрямом є дослідження імунних властивостей стовбурових клітин та їх застосування у клітинній терапії.

Наукові праці

Автор значної кількості наукових робіт, серед яких:

«Антитела и регуляция функций организма» (1986)
«Пострадиационная энцефалопатия» (1993)
«Современные проблемы патогенеза черепно-мозговой травмы» (1996)
«Хронічний вплив малих доз опромінення на нервову систему» (1998)
«Иммунная система головного мозга» (1999)
«Иммунология и иммунотерапия рассеянного склероза» (2003)
«Нейрогенная дифференцировка стволовых клеток» (2005)
«Иммунология и иммунотерапия злокачественных опухолей головного мозга» (2011)

Вербицький Федір Васильович (1881–1971) терапевт, бактеріолог, доктор медицини, професор.

Видатний лікар і науковець, чия діяльність охоплювала клінічну медицину, бактеріологію та розвиток медичної освіти в Україні та за її межами.

Професійний шлях

• Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1904)
• Працював у наукових установах Європи:
• Берлінський гігієнічний інститут
• Пастерівський інститут (Париж)
• лабораторія П. Ерліха (Франкфурт-на-Майні)
• Приват-доцент Військово-медичної академії (1910)
• Екстраординарний професор Саратовського університету (1911)
• Університет св. Володимира (Київ):
  професор кафедри лікарської діагностики (1914–1917)
  завідувач кафедри терапевтичної клініки (1918–1919)
  З 1919 року — в еміграції
  Працював у Белграді, Мюнхені (декан медичного факультету),
  з 1949 року — в Аргентині (відділ вірусології Інституту мікробіології)

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• терморегуляція організму
• хіміотерапія
• бактеріологія
• курортологія
• внутрішні та інфекційні хвороби

Поєднував фундаментальні дослідження з клінічною практикою. Працював у провідних європейських наукових центрах

Наукові праці

Автор низки наукових робіт, серед яких:

«Случай Адиссоновой болезни…» (1906)
«К вопросу о теплорегуляции организма…» (1907)
«Основы химиотерапии и ее практическое значение» (1910)
«Морфологические изменения трипанозом…» (1915)
«К вопросу о замене иностранных лечебных мест…» (1915)

Лідія Валентинівна Чернишенко (1916–2005) анатом і хірург, доктор медичних наук, доцент.

Присвятила своє життя розвитку анатомії та хірургії, поєднуючи клінічну практику з науковими дослідженнями та викладацькою діяльністю.

Професійний шлях

• Закінчила 2-й Київський медичний інститут (1940)
• Працювала хірургом Київської міської поліклініки №12
• Асистент кафедри топографічної анатомії та оперативної хірургії (1943–1951)
• Асистент та доцент кафедри нормальної анатомії Київського медичного інституту

Наукова діяльність

Основний напрям досліджень — вивчення лімфатичної системи.

Вперше (разом із проф. С.Т. Чорнокульським) описала периваскулярні лімфоїдні вузлики — нові структурні утворення імунної системи людини та ссавців

Це відкриття зробило вагомий внесок у розвиток анатомії та імунології.

Заркевич Микола Федорович (1896–1985) рентгенолог, радіолог, кандидат медичних наук, доцент.

Один із фундаторів вітчизняної рентгенорадіології, який зробив значний внесок у розвиток діагностичних методів та організацію радіологічної служби в Україні.

Професійний шлях

• Навчався у Військово-медичній академії (Петроград)
• Завершив медичну освіту в Ростовському університеті (1920)
• Служба в Червоній Армії (1920–1922)
• Працював у хірургічній клініці проф. Оппеля
• Начальник хірургічного відділення та рентгенолог у Житомирі (1924–1927)
• Очолював рентгенологічне відділення Київського військового клінічного шпиталю (1927–1954)
• Начальник рентгенологічного відділення 3-го Українського фронту (1941–1945)
• Засновник і завідувач кафедри рентгенорадіології Київського медичного інституту (1954–1963)
• Керівник радіологічного відділення Київського НДІ онкології (1963–1973)
• Виконував обов’язки головного радіолога МОЗ України (1956–1963)

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• рентгенодіагностика кісткової системи
• діагностика захворювань легень
• дослідження органів травлення

Вперше в Україні виконав сканування щитоподібної залози та печінки. Зробив вагомий внесок у розвиток та впровадження сучасних методів рентгенологічної діагностики.

Позмогов Анатолій Іванович (1921-2004) радіолог, рентгенолог, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки УРСР.

Видатний науковець і організатор медичної науки, який зробив значний внесок у розвиток рентгенології та онкологічної допомоги в Україні.

Професійний шлях

• Закінчив Ташкентський медичний інститут (1943)
• Учасник бойових дій Другої світової війни як військовий лікар (1943–1945)
• Працював у Наркоматі держконтролю УРСР (1945–1947)
• З 1947 року — у Київському НДІ рентгено-радіології і онкології
• Керівник рентгенорадіологічного відділу (з 1958)
• Завідувач кафедри та проректор Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1963–1966)
• Керівник рентгенологічного відділу Київського НДІ хірургії (з 1966)
• Директор Київського НДІ рентгено-радіології і онкології (1971–1987)
• Науковий консультант інституту (з 1987)

Основні напрями досліджень:

• рентгенодіагностика захворювань органів дихання
• розвиток методів променевої діагностики
• організація онкологічної допомоги

Запропонував нові діагностичні методи:

• контрастна трахеобронхографія
• одномоментна медіастинальна флебографія
• ангіопульмонографія

Зробив вагомий внесок у розвиток рентгенологічної служби та онкології в Україні.

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

• 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
• Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
• 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

• З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
• З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

• мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
• клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
• археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
• соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

• Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
• Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
• Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.