Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
100 років від дня народження патоморфолога, історика медицини, кандидата медичних наук Сергія Микитовича Старченка (1917-2012)
Патоморфолог, історик медицини. Від 1946 до 1952 pp. навчався в Київському медичному інституті; в 1953-1969 pp. працював у видавництві “Держмедвидав” (тепер видавництво “Здоров’я”) на посадах редактора, старшого редактора, завідувача редакції теоретичної медицини та біології; позаштатний кореспондент РАТАУ.
У 1967 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук “Повременная (периодическая) печать и архивы Украины о Николае Ивановиче Пирогове. 1857-1957 годы”.
1969-1992 рр. – завідувач лабораторії патоморфології Київського НДІ загальної та комунальної гігієни імені О.М. Марзєєва; створив Музей зазначеного інституту – іконографічний, документальний і речовий ряди; працював у Пироговській комісії при Вченій раді МОЗ УРСР (1957-1981) в групі ребальзамування мумії М.І. Пирогова, разом зі скульптором І.В. Макогоном створив силует М.І. Пирогова на весь зріст; у 1985 р. дослідив та описав 78 мумій у Ближніх і Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври; створив лабораторію ребальзамування мумій; допомагав науковцям музею Лук’янівського державного історико-меморіального заповідника у створенні вузла експозиції “Лікарі, вчені. Київська школа”.
65 років від дня народження доктора медичних наук, професора Валентини Олександрівни Товстановської (1952)
У 1977 р. закінчила Київський медичний інститут ім. О.О. Богомольця. На кафедрі акушерства і гінекології № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця працює з 1981 р.: асистентом, доцентом (з 1991), професором (з 1995 і по сьогодні).
70 років від дня народження лікаря-кардіолога, доктора медичних наук, професора Віктора Григоровича Лизогуба (1947)
Лікар-кардіолог, доктор медичних наук (1990), професор (1996). Заслужений діяч науки і техніки України (2003). Закінчив Київський медичний інститут (1972). Відтоді працював в Інституті геронтології АМН СРСР (Київ); від 1978 – старший науковий співробітник Київського НДІ медичних проблем фізичної культури; від 1980 – в Національному медичному університеті: від 1995 – завідувач кафедри внутрішньої медицини № 4, водночас 1999-2005 – декан медичного факультету № 3; у 1995-2005 – керівник Міського санологічного центру серцево-судинних захворювань; від 2009 – директор Науково-експертного центру лікарських засобів, створених на основі нанотехнологій, НАНУ (усі – Київ). Головний редактор журналу “Лікарська справа” (2005-2012).
Розробляє методи діагностики та лікування гіпертонічної хвороби й ішемічної хвороби серця. Обґрунтував роль шкіри в генезі коронарного атеросклерозу та перебігу ішемічної хвороби серця.
Наукові праці: “Клинические особенности течения гипертонической болезни у больных с нарушениями реологических свойств крови” (1997); “Зміни ліпідного комплексу ліпопротеїнів у хворих на ішемічну хворобу серця при наявності супутнього хронічного панкреатиту” (2003); “Сучасні стандарти та критерії в галузі реабілітаційної медицини” (2005); “Ишемическая болезнь сердца” (2007); “Значення жорсткості судин у розвитку серцево-судинних захворювань та гіпоксії” (2011).
95 років від дня народження історика медицини, кандидата медичних наук, доцента Івана Митрофановича Макаренка (1922-1992)
Акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1936), професор (1937), член-кореспондент АН УРСР (1939), заслужений діяч науки УРСР (1958). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Московський університет (1921). Відтоді працював у Центральному інституті охорони материнства і дитинства (м. Москва); від 1930 – науковий керівник Уральського інституту охорони материнства і дитинства (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ); водночас від 1932 – завідувач кафедри акушерства та гінекології Свердловського медичного інституту; 1938-1958 – завідувач однойменної кафедри Київского медичного інституту. Головний акушер-гінеколог МОЗ УРСР (1949-1958).
Наукові дослідження присвячені питанням боротьби з материнською смертністю, знеболюванню пологів, профілактиці та лікуванню раку жіночих статевих органів, організації акушерської допомоги, застосуванню протизаплідних засобів. Ініціював застосування знеболювання пологів в Україні, масові профілактичні гінекологічні огляди. Розробив методику хордотомії на пізніх стадіях раку матки.
Наукові праці: “Обезболивание родов” (1936); “Хирургическая терапия септических послеродовых заболеваний” (1940); “Акушерские ошибки и материнская смертность” (1947); “Профилактика, клиника и терапия рака матки” (1947); “Онкопрофилакторий при женской консультации” (1948).
130 років від дня народження епідеміолога, академіка АМН СРСР, доктора медицини, професора Льва Васильовича Громашевського (1887-1980)
Лікар-епідеміолог, доктор медицини (1914), доктор соцціальної медицини (1925, без захисту дисертації), професор (1925), академік АМН СРСР (1944), заслужений діяч науки УРСР (1957). Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1912). Від 1913 р. працював лікарем. Від 1918 – завідувач Одеської дезінфекційної станції. Один з організаторів (1920) і завідувач (1923-1928) кафедри епідеміології, водночас – ректор (1923-1927) Одеського медичного інституту. У 1923 р. розробив програму викладання епідеміології, обстоював її як самостійну науку. Заснував та очолював кафедру епідеміології Дніпропетровського медичного інституту (1928-1930) та Центрального інституту удосконалення лікарів (м. Москва, 1931-1948); водночас – директор Санітарно-бактеріологічного інституту (м. Дніпропетровськ, 1928-1931), засновник і директор Центрального інституту епідеміології та мікробіології (м. Москва, 1931-1948). Під час 2-ї світової війни – військовий лікар. Засновник і директор (1948-1951) Київського інституту інфекційних хвороб, заступник директора з наук. роботи (1953-1980) Київського інституту епідеміології, мікробіології та паразитології (нині об’єднані в Інститут епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ); водночас – завідувач кафедри епідеміології Київського медичного інституту (1948-1962). Голова Республіканського та Київського товариств епідеміологів, мікробіологів та інфекціоністів (1948-1980). Головний редактор “Журнала микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии” (1931-1948). Брав участь в організації ВООЗ (1946).
Один із засновників фундаментальної епідеміології. Обґрунтував теорію епідемічного процесу, сформулював закони епідеміології, розробив вчення про механізм передачі збудників інфекційних хвороб, описав загальні принципи раціональної боротьби з інфекційними хворобами та ліквідації окремих з них, визначив епідеміологію та напрями профілактики грипу, висипного тифу, поліомієліту, дифтерії, кору, вірусних гепатитів, холери тощо.
Наукові праці: “Техника и здравоохранение” (1922); “За пять лет: Отчетный сборник дезинфекционной станции (дезкамеры) Одесского губздравотдела за 1918-1922 гг” (1923); “Опыт массовой гельминтологической работы в Одессе” (1930); “От обороны к нападению” (1931); “Основи сучасної практичної дезінфекції” (1931); “Общая эпидемиология” (1939, 1941, 1942, 1949, 1965); “Частная эпидемиология” (1947); “Принципы классификации инфекционных болезней” (1947); “Механизмы передачи инфекции” (1958); “Общая эпидемиология” (1965); “Современное состояние проблемы эпидемиологии дизентерии и основные меры борьбы с ней” (1974); “Що треба знати про інфекції” (1976).