Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
115 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медичних наук, професора Григорія Пилиповича Скосогоренка (1903-1961)
Ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1944), професор (1945), завідувач кафедри загальної хірургії (1944-1946), організатор і завідувач кафедри ортопедії й травматології (1946-1950), директор (1944-1950) Львівського медичного інституту.
Закінчив медичний факультет Харківського медичного інституту (1926). Працював лікарем-інтерном (1926-1927), клінічним ординатором (1927-1929) Харківського інституту ортопедії і травматології; асистентом, доцентом (1929-1933), директором (1933-1934), доцентом, завідувачем клініки (1934-1937), директором (1937-1941) Київського інституту ортопедії і травматології, за сумісництвом керівником управління науки МОЗ УРСР (1935-1937); провідним хірургом військових шпиталів м. Душанбе (1941-1942); доцентом курсу ортопедії і травматології, директором медичного інституту м. Душанбе (1942-1944); завідувачем кафедри загальної хірургії (1944-1946), організатором і завідувачем кафедри ортопедії і травматології (1946-1950), директором (1944-1950) Львівського медичного інституту; завідувачем кафедри ортопедії і травматології (1950-1956), за сумісництвом заступником директора з науково-навчальної роботи (1952-1956) Одеського інституту удосконалення лікарів; завідувачем відділення кісткової хірургії Одеського інституту туберкульозу (1956-1961).
Напрями наукових досліджень: ортопедія та травматологія, зокрема, питання удосконалення операційного лікування п’яткової клишоногості, методик сіновектомії, внутрішньосуглобової некректомії і артролізу, ускладнень кістково-суглобового туберкульозу; терапія загального інтерстиційного кальцинозу; використання шкірної пластики для операційного лікування невигойних ран і контрактур кінцівок; операційне лікування каузалгій.
Основні праці: “К вопросу о деформации Sprengel’а” (1927); “К вопросу об остеогенетическом участии мышц при сращении переломов трубчатых костей” (1931); “Calcinosis interstitialis universalis” (1932); “Кожный конус или искусcтвенный закрытый некробиотический очаг как новый метод неспецифической терапии” (1941); “Новый метод лечения каузалгии” (1940); “Лечебная пересадка консервированной кожи и закрытый кожный некробиотический очаг “кожный конус” (1944); “Хирургическое лечение раздражением заболеваний и последствий травм конечностей” (1947).
85 років від дня народження організатора охорони здоров’я, доктора медичних наук, професора Анатолія Олексійовича Шелюженка (1933)
Дерматолог, організатор охорони здоров’я, доктор медичних наук (1973), професор (1987), завідувач кафедри соціальної гігієни й організації охорони здоров’я з підвищення кваліфікації керівних кадрів (1986-1987).
160 років від дня народження дерматовенеролога, доктора медицини Василя Костянтиновича Боровського (1858-1937)
Дерматовенеролог, доктор медицини (1889), професор, завідувач кафедри дерматовенерології Університету Св. Володимира (1916-1917; 1919-1923). Учень М.І. Стуковенкова.
Закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1884). Рішенням Ради Університету призначений понадштатним, згодом – штатним ординатором клініки нашкірних та сифілітичних хвороб. У 1887 р. його було призначено медичним чиновником Міністерства внутрішніх справ і з метою вдосконалення переведено на посаду ординатора сифілітичної клініки СПб Військово-медичної академії. У 1889 захистив дисертацію “О влиянии тепла на выделение ртути мочой”. У цьому самому році став працювати молодшим ординатором Київського воєнного госпіталю. Одночасно продовжував роботу в клініці М.І. Стуковенкова над дослідженням різних методик лікування сифілісу. У 1894 був обраний на посаду приват-доцента кафедри дерматології та сифілідології медичного факультету Університету Св. Володимира. У 1903 його було призначено старшим ординатором госпіталю, підвищено в чині (став статським радником) та призначено завідувачем шкірно-венерологічного відділення госпіталю. У 1916 тимчасово виконував обов’язки завідувача кафедри та шкірно-венерологічної клініки, від жовтня цього року очолив кафедру сифілідології Жіночого медичного інституту. Від квітня 1917 кафедру очолив професор В.І. Теребінський. Після його еміграції до Белграду від 1919 кафедрою керував В.К. Боровський. У 1921 в Київському Університеті була відкрита ще одна кафедра шкірних та венеричних хвороб (українська лектура), яку очолив професор О.М. Тижненко. У 1922-1923 російську та українську лектуру було об’єднано. Новостворену кафедру очолив професор О.М. Тижненко. Кафедру професора В.К. Боровського було скорочено.
Наукові праці: “О влиянии йодистого калия на вьіделение ртути мочой” (1887); “О выделении ртути из организма мочой” (1888); “Циттмановский декокт в терапии сифилиса” (1893); “К вопросу об источниках заражения сифилисом” (1894); “Сифилис, его общественное значение и борьба с ним” (1885); “К казуистике сифилистических поражений головного мозга” (1901).
90 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Володимира Павловича Роя (1928)
Хірург, доктор медичних наук (1974), професор кафедри госпітальної хірургії Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1978-1990).
Закінчив Вінницький медичний інститут (1952). Учень А.Р. Шурника. У 1974 р. захистив докторську дисертацію “Возрастные аспекты послеоперационной спаечной непроходимости кишечника”.
Основний напрям наукової діяльності: загальна та невідкладна хірургія, патологія щитоподібної залози.
Наукові праці: “Клинические аспекты хирургии острого холецистита у больных пожилого и старческого возраста” (1983); “Коррекция нарушений функционального состояния печени при оперативном лечении сукцинатом натрия больных острым холециститом” (1986).
70 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, члена-кореспондента НАМН України Михайла Юхимовича Ничитайла (1948)
Член-кореспондент НАМН України (2017), доктор медичних наук (1996), професор кафедри хірургії та трансплантології НМАПО ім. П.Л. Шупика (2001), лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки (2004), заслужений лікар України (2008), завідувач відділу лапароскопічної хірургії і холелітіазу ДУ “Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України” (1999), заступник директора з наукової роботи ДУ “Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України” (2003).
Основні напрямки науково-практичної діяльності: планова та невідкладна хірургія; невідкладні стани в хірургії; хірургія жовчних шляхів; лапароскопічна абдомінальна хірургія; хірургічне лікування жовчнокам’яної хвороби та її ускладнень (холедохолітіаз, гнійний холангіт, механічна жовтяниця) з пріоритетним використанням малотравматичних (лапароскопічних та ендоскопічних) методик; лікування захворювань печінки, селезінки і підшлункової залози з використанням сучасних лапароскопічних технологій і методів електрозварювання; реконструктивні хірургічні втручання при пошкодженнях позапечінкових жовчних протоків і післяопераційних рубцевих стриктурах; лапароскопічні втручання на органах черевної порожнини та заочеревинного простору: апендектомія, пластика кил різних локалізацій, видалення кіст і пухлин наднирників, операції при захворюваннях матки та її придатків.
Наукові праці: “Острый панкреатит и его осложнения” (1990); “Хирургия печени и желчевыводящих путей” (1993); “Хирургия поджелудочной железы” (1997); “Видеоэндоскопические операции в хирургии и гинекологии” (1999); “Минимальноинвазивная хирургия желчных путей” (2005); “Повреждения желчных протоков при холецистэктомии и их последствия” (2006); “Желчный перитонит” (2006); “Кисты и кистозные опухоли поджелудочной железы” (2012); “Спаечная болезнь: патогенетические аспекты развития, профилактика и лечение” (2014); “Шпитальна хірургія” (1999); “Невідкладна хірургія” (2000); “Клінічна хірургія” (2001); “Лекції з хірургічних хвороб та атлас операцій” (2008); “Хірургія” (2010).
80 років від дня народження гематолога, доктора медичних наук, члена-кореспондента НАМН України Володимира Григоровича Бебешка (1938)
Педіатр-гематолог, радіопатолог, доктор медичних наук (1982), професор (1983). Закінчив Київський медичний інститут (1960). Працював лікарем (1960-1962); керівником дитячого гематологічного відділу Інституту гематології та переливання крові МОЗ України (1962-1986); від 1986 – завідувач відділу гематології, від 1987 – директор Інституту клінічної радіології, від 2001 – генеральний директор Наукового центру радіаційної медицини АМНУ. Директор Центру трансплантації кісткового мозку та Центру швидкого реагування при радіаційних аваріях у складі ВООЗ.
Наукові дослідження в галузі клінічної гематології (переважно дитячої) та радіаційної медицини, зокрема вивчення гострих лейкозів та гіпоплазій кровотворення у дітей, дослідження механізмів формування та розроблення методів діагностики й лікування хвороб, спричинених аварією на ЧАЕС. Вперше в Україні сформулював концепцію відновлення гемопоетичного мікрооточення при гемобластозах.
Наукові праці: “Molecular factors of hematopoiesis and stem celes” (1990); “Open problems of human Radiobiology the Post-Chernobyl” (1993); “Health consequences of the chernobyl accident” (1996); “Чернобыльская атомная электростанция” (1996); “Про деякі особливості розподілу антигенів системи НLА у дітей з гострою лімфобластною лейкемією” (1997); “Функціональний стан тиреоїдної системи у опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС” (1999);” Профілактика і лікування порушень кісткової тканини у дітей з гострими лейкеміями” (2000).