Календар медицини

Данило Юліанович Кривченя (1938) лікар-хірург, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

Данило Юліанович закінчив Київський медичний інститут (1960) з відзнакою. Після закінчення з 1960 по 1963 роки працював за скеруванням хірургом-ординатором Черкаської обласної лікарні.

1980-1992 – засновник і завідувач кафедри дитячої хірургії; водночас 1971-1981 – ор­ганізатор і керівник відділення серцево-су­динної хірургії Київського НДІ клінічної та експериментальної хірургії; 1981-2005 – засновник і керівник клініки складних вад розвитку у дітей Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМНУ; 1992-2011 – завідувач, від 2011 – професор кафедри дитячої хірургії Національного медичного університету. Президент Все­української асоціації дитячих хірургів (від 1993).

Обґрунтував концепцію одномоментної корекції вад розвитку серця та тромбоемболічних ускла­днень.

Запропонував застосування корекції складних вад у новонароджених і дітей раннього віку, сегментарної резекції легень при вродженій емфіземі, трахеопластики при трахеомаляції, степлерного колоректального анасто­­мозу в лікуванні хвороби Гіршпрунґа; розробив методи діагностики та хірургічного лікування аномалій дуги аорти та легеневої артерії, що утворюють судинне кільце; вдосконалив методику корекції деформацій грудної клітки.

Вперше виконав операції транс­­локації діафрагми при аплазії легені з метою ліквідації респіраторного дистрес-синдрому, плас­тики діафрагми з одночасною реіннервацією діафрагмального нерва у дитини з паралічем Ерба.

Обґрунтував алгоритм допомоги дітям з портальною гіпертензією, ме­тодику сегментарних органоощадних операцій при захворюваннях селезінки.

Наукові праці: “Диагностика и лечение болезни Гиршпрунга у новорожденных и детей старшего возраста” (1986); “Диагностика и лечение ожогов пищевода у детей” (2001); “Уроджені вади легенів у дітей” (2001); “Аплазія легені: симптоматологія та показання до хірургічного лікування” (2003); “Хірургія дитячого віку” (2009); “Морфологічні критерії ранньої діагностики сепсису і прогнозування ризику розвитку сепсису у дітей з гострою гнійною деструктивною пневмонією” (2011).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій Д. Ю. Кривченя

“Открытый артериальный проток” (1967), Д. Ю. Кривченя “Хирургическое лечение ревматических пороков сердца у детей и подростков” (1977).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Д. Ю. Кривченя, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вади розвитку дихальної системи (2017)
2. Хірургія дитячого віку (2009)
3. Хірургічні захворювання у дітей (2008)
4. Уроджені вади легенів у дітей (2001)
5. Травма сердца (1981)
6. Ревеляції : для широкої медичної громадськості (2015)
7. Історія кафедри дитячої хірургії Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (1935-2005). (2008)
8. Диагностика и лечение стеноза пищевода у детей (2008)
9. Диагностика и лечение ожогов пищевода у детей (2001)

110 років від дня народження патофізіолога, доктора медичних наук, професора Миколи Никифоровича Зайка (1908-1991)

Патофізіолог, доктор медичних наук (1950), професор (1951), член-кореспондент АМН СРСР (1969), заслужений діяч науки УРСР (1968). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив 2-й Московський медичний інститут (1931). У 1939-1941 працював старшим науковим співробітником і завідувачем патофізіологічної лабораторії Інституту експериментальної медицини, водночас – доцент Ленінградського медичного інституту; 1950-1960 – завідувач кафедри патологічної фізіології Одеського медичного інституту; від 1961 – завідувач, від 1986 – професор однойменної кафедри, 1967-1969 – декан лікувального факультету Київського медичного інституту. Вивчав проблеми нервової трофіки та нейрогенних дистрофій, проникності гістогематичних бар’єрів.

Наукові праці: “Развитие идей нервизма в области нормальной и патологической физиологии (обзор)” (1957); “Внутриглазное давление и его регуляция” (1966); “Патологическая физиология” (1977, 1985, 1995, 2002, 2008); “Руководство к практическим занятиям по материалам физиологии” (1987).

Олександр Микитович Марзєєв (1883-1956) лікар-гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук, професор, академік АМН УРСР, заслужений діяч науки СРСР.

Закінчив Московський університет (1911). Працював земським і військовим лікарем.

1922-1934 – завідувач санітарного епідеміологічного відділу Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР; водночас від 1924 – в Українському інституті удосконалення лікарів (Харків).

1930-1941 – завідувач кафедри комунальної гігієни;

1931-1941, 1944-1956 – директор НДІ загальної та комунальної гігієни;

1934-1941 – засновник і завідувач кафедри гігієни 1-го Харківського медичного інституту;

1941-1944 – заступник директора з наукової роботи і завідувач відділу Казахського інституту епідеміології і мікробіології (Алма-Ата, нині Алмати);

1943-1944 – завідувач кафедри епідеміології Алма-Атинського медичного інституту;

1944-1947 – завідувач кафедри комунальної гігієни Київського інституту удосконалення лікарів; водночас 1944-1956 – завідувач однойменної кафедри Київського медичного інституту.

Наукові дослідження були присвячені організації санітарної справи справи, гігієні сільського житлового будівництва, води та водопостачання населених місць; проблемі забруднення атмосферного повітря промисловими викидами, стану очистки стічних вод; гігієнічним проблемам розвитку пром. Донбасу й українського села. Організатор боротьби з епідеміями холери, дифтерії, туберкульозу й інших хвороб у 1920-1925.

Ініціював створення СЕС у СРСР та розроблення проекту санітарного законодавства в Україні.

Наукові праці: “О санитарной организации на Украине” (1922); “Эпидемическое состояние Украи­­ны к концу 1922 г.” (1922); “Жилища и санитарный быт сельского населения Украины” (1927); “Эпоха вели­­ких епидемий 1920-1922” (1927); “Санітарна станція як комплексна форма санітарної організації” (1932); “Планировка и реконструкция колхозного села” (1941); “Коммунальная гигиена” (1968).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. М. Марзєєва, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Завещание врача-профилактика (2003)
2. Учебник гигиены для фельдшерских школ (1944)
3. Підручник гігієни. Для фельдшерсьних шкіл (1948)
4. Коммунальная гигиена (1979)
5. Дифтерія і боротьба з нею запобіжними щепленнями (1933)
6. Жилища и санитарный быт сельского населения Украины (1927)

Література про О. М. Марзєєва

1. От уезда до республии: Посвящ. памяти А.Н. Марзеева / С.А. Рыженко, 3.Г. Гужва, М.О. Гужва (2004)
2. Вопросы коммунальной и школьной гигиены : сб. науч. раб. посвящ. юбилею 70-летия проф. А.Н. Марзеева (1956).

Валерій Іванович Берзінь (1943) гігієніст, доктор медичних наук (1979), професор (1985), член-кореспондент АПН України (1994), завідувач кафедри гігієни дітей і підлітків Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (від 1986).

Закінчив Ризький медичний інститут (1966). У 1979 р. захистив докторську дисертацію “Гігієнічне обґрунтування умов збереження здоров’я студентів вузів”. Учень Г.І. Сидоренка, Є.І. Корнієвської, М.В. Сановського.

Досліджує вплив умов навчання, виховання та екологічних факторів на ріст, фізичний і нервово-психічний розвиток дітей різних вікових груп, вивчає вплив наслідків Чорнобильської аварії на здоров’я дитячого населення України.

Наукові праці: “Гигиена” (1973, 1986); “Гігієна дітей та підлітків” (1988); “Гігієна та психофізіологія дітей дошкільного віку” (1994); “Моніторинг стану здоров’я фізичного розвитку дітей” (1999); “Діти з особливими потребами” (2004); “Методичні засади формування здорового способу життя” (2006).

75 років від дня народження доктора біологічних наук, професора Нінелі Василівни Дєдух (1943)

Біолог, доктор біологічних наук (1989), професор (1994). Закінчила Харківський університет (1967). Відтоді працює в Інституті патології хребта та суглобів АМНУ (Харків): від 1990 – завідувач лабораторії патоморфології та експериментальної патології; водночас від 1988 – професор кафедри фізики твердого тіла Харківського університету. Наукові дослідження присвячені формуванню, росту та розвитку суглобів, регенерації кісток і суглобового хряща, експериментально-теоретичним аспектам дії гормонів і фармакологічних препаратів на тканини суглобів.

Наукові праці: “Остеоартрозы: пути фармакологической коррекции” (1992); “Диагностика и консервативное лечение заболеваний и повреждений опорно-двигательной системы: Остеопороз” (1995); “Диагностика и консервативное лечение заболеваний и повреждений опорно-двигательной системы: Остеоартроз” (1997); “Диагностика и консервативное лечение заболеваний и повреждений опорно-двигательной системы: Артриты” (1998); “Остеоартроз. Консервативна терапія” (1999); “Репаративная регенерация кости. Современный взгляд на проблему. Стадии регенерации (Сообщение 1)” (2006).

Олексій Сидорович Коломійченко (1898-1974) дікар-оториноларинголог, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР.

Учасник 2-ї світової вій­ни. Закінчив Київський університет (1924). Працював лікарем. Від 1928 – в Київському інституті удосконален­­ня лікарів (з перервою):

1944-1946 – заступник директора з науково-навчальної ро­боти, водночас 1944-1966 – завідувач кафедри отоларингології;

1943-1944 – в Українському інституті клінічної медицини (нині Інститут кардіології НАМНУ, Київ);

1960-1974 – засновник і директор Київського НДІ отоларингології. Головний отоларинголог МОЗ УРСР (1953-1972).

Наукові дослідження були присвячені отіатрії, онколо­­гії вуха, горла та носа; захворюванням верхніх дихальних шляхів; аудіології; дитячим хворобам, професійній патології органа слуху; методам кібернетики та біохімії в оториноларингології.

Першим в Укра­­їні оцінив перспективність операцій на стремені та вікні пере­­двір’я при отосклерозі; започат­­кував досліди, спрямовані на клінічне застосування ультразвуку та лазерного випромінювання для діа­гностики та лікування оторино­ла­­рингологічних захворювань.

Наукові праці: “Хвороби вуха” (1955); “Ат­­лас тональных аудиометрических исследований” (1962); “Опе­­рация на стремени при отосклерозе” (1962); “Методика преподавания отоларингологии” (1968); “Программированное пособие по аудио­мет­­рии” (1971).

1. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці  Олексія Сидоровича Коломійченка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Атлас тональных аудиометрических (1962)
2. Методика преподавания отоларингологии (1968)
3. Атлас тональных аудиометрических исследований (1962)
4. Невідкладна допомога при пошкоджаннях та захворюваннях вуха, носа й горла (1948)
5. Профессиональные заболевания лорорганов и некоторые вопросы их профилактики и лечения (1968)
6. Расстройства слуха, возникающие при применении антибиотиков (1973)
7. Хвороби вуха (1955)
8. Современные проблемы оториноларинг логии (1970)

Література про нього

1. Злокачественные новообразования верхних дыхательных путей. 35 лет врачебной, научной, педагогической деятельности А.И. Коломийченко / (1959)

1. О. С. КоломӀйченко. Сучасні проблеми оториноларингології  наук. праці присвяч. 95-річчю з дня народження О. С. КоломӀйченка (1993)
2. Олексій Сидорович Коломійченко / Шидловська Т.В. та ін (1990)
3. А. И. Коломийченко. Жизнь на фоне эпохи : к 120-летию со дня рождения Алексея Исидоровича Коломийчнко / под общ. ред. (2018).