Календар медицини

105 років від дня народження кардіохірурга, біокібернетика, академіка НАН України та НАМН України, доктора медичних наук, професора Миколи Михайловича Амосова (1913-2002)

Кардіохірург, біокібернетик, філософ, письменник, заслужений діяч науки УРСР (1959), академік НАНУ (1969), АМНУ (1993). Закінчив Архангельський медичний інститут (1939) та Всесоюзний заочний індустріальний інститут (1940). Працював у Московському НДІ швидкої допомоги ім. М. Скліфосовського (1946-1947), головний хірург Брянської області (1947-1952), завідувач кафедри грудної хірургії Київського інституту вдосконалення лікарів (1955-1970), завідувач відділу (1960-1988), від 1978 – заступник директора Інституту туберкульозу і грудної хірургії МОЗ України, у 1983-1988 – директор, від 1988 – почесний директор Інституту серцево-судинної хірургії. Очолював відділ біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР (1959-1990). Основоположник резекційної хірургії легень і серцевої хірургії в Україні, один з провідних хірургів і біокібернетиків. Уперше в Україні почав проводити резекції легень (1952), хірургічне лікування серцевих хвороб (1955), операції на серці зі штучним кровообігом (1958); уперше в Радянському Союзі виконав протезування мітрального клапана (1963); уперше у світі створив і запровадив антитромботичні протези клапанів серця (1965). Створив першу в Україні клініку серцевої хірургії (1955), яку реорганізував в Інститут серцево-судинної хірургії (1983). Уперше створив кафедру торакальної хірургії та анестезіології в Київському інституті вдосконалення лікарів (1955). Очолюючи в 1957-1988 відділ в Інституті кібернетики АН УРСР, застосував метод моделювання складних систем (за Л. Берталанфі) до пояснення медико-біологічних явищ психіки, природи людини (інтелекту, особистості, тіла), “загального алгоритму розуму”, суспільства, держави, світу, майбутнього людства.

Наукові праці: “Хирургическое лечение нагноительных заболеваний легких” (1956); “Пневмонэктомия и резекции легкого при туберкулезе” (1957); “Очерки торакальной хирургии” (1958); “Операции на сердце с искусственным кровообращением” (1962); “Регуляция жизненных функций и кибернетика” (1964); “Моделирование мышления и психики” (1965); “Моделирование сложных систем” (1968); “Саморегуляция сердца” (1969); “Хирургия пороков сердца” (1969); “Искусственный разум” (1969); “Алгоритмы разума” (1973); “Автоматы и разумное поведение” (1979); “Нейроподобные сети в робототехнике” (1979); “Хирургическое лечение тетрады Фалло” (1982); “Природа человека” (1983); “Сердце и физические упражнения” (1985); “Физическая активность и сердце” (1989); “Терапевтические аспекты кардиохирургии” (1990); “Разум, человек, общество, будущее” (1994); “Преодоление старости” (1996); “Идеология для Украины” (1997); “Моя система здоров’я” (1997); “Експеримент: провал чи успіх?” (1998).

160 років від дня народження хірурга, доктора медицини, професора, академіка ВУАН Миколи Маркіяновича Волковича (1858-1928)

Хірург, доктор медицини (1889), професор (1914), академік ВУАН (1928). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1882). Від 1883 – ординатор шпитальної хірургічної клініки, від 1891 – приват-доцент, завідувач кафедр шпитальної (1903-1911) та факультетської (1911-1923) хірургії Київського університету (від 1921 – Київський медичний інститут); 1893-1903 – завідувач хірургічного відділу Олександрівської лікарні в Києві; від 1923 – завідувач науково-дослідної кафедри медицини при Київському відділенні Головнауки Народного комісаріату освіти УСРР.

Основні наукові праці були присвячені вивченню зобу, риносклероми, апендициту, жовчнокам’яної хвороби, раку гортані, травматичних ушкоджень кісток і суглобів. Першим в Україні об’єднав отіатрію та ларингологію в одну клінічну дисципліну. Відкрив і вивчив збудника риносклероми (паличка Волковича-Риша). Одним з перших у Росії провів ламінектомію. Описав симптоми хронічного апендициту (м’язовий симптом Волковича); застосував під час операції апендектомії косий фізіологічний розріз черевної стінки, розробив спеціальні прилади для лікування переломів кісток (шина Волковича); запропонував низку нових методів пластичних операцій, зокрема позасумковий спосіб видалення колінного суглоба при його туберкульозі, створення носа з пальця руки, кістковопластичну трепанацію соскоподібного відростка, пластичне закриття міхурово-піхвових фістул. Створив вітчизняну школу хірургів та ортопедів. Засновник (1908) і голова Київського наукового хірургічного товариства.

Наукові праці: “Риносклерома (scleroma respiratorium) с клинической, патологоанатомической и бактериологической сторон” (1888); “К хирургии позвоночника” (1895); “К вопросу о раке гортани и, в частности, его оперативном лечении” (1907); “К хирургии и патологии желчнокаменной болезни” (1909); “К вопросу о ринопластике” (1910); “Аппендицит, желчнокаменная болезнь, туберкулезный перитонит” (1926); “Повреждение костей и суставов (переломы, ушибы суставов, дисторсии, вывихи, ранение суставов)” (1928).

95 років від дня народження фтизіатра, доктора медичних наук, професора Лідії Михайлівни Литвин (1923-2003)

Фтизіатр, доктор медичних наук (1973), професор (1990). За­кінчила Львівський медичний інститут (1947), де відтоді й працювала. Від 1952 – у Львівському НДІ туберкульозу (нині в складі Львівського НДІ епідеміології та гігієни): 1975-1990 – завідувачка клінічного відділу, 1990-1999 – провідний науковий співробітник, старший науковий співробітник, науковий консультант.

Вивчала роль кортикостероїдних гор­монів у комплексній хіміотерапії деструктивного туберкульозу та ту­беркульозного менінгіту, питання диференційної діагностики та раннього виявлення туберкульозу, лікування неспецифічних захворювань легень, протитуберкульоз­ну активність хімічних сполук.

Наукові праці: “Изучение частоты клинико-рент­генологических признаков туберкулеза, хронических пневмоний и рака легких с помощью ЭВМ” (1981); “Інфікованість туберкульозом та стан імунної реактивності у дітей шкіль­ного віку Рівненської області, які проживають на території III–IV ступеня ра­діаційного забруднення” (1994); “Імунологічна реактивність флуренізиду у хворих на де­структивний туберкульоз легень у зонах радіаційного забруднення” (1998).

175 років від дня народження терапевта, доктора медицини Федіра Гнатовича Пастернацького (1843-1902)

90 років від дня народження вченого з радіаційної медицини та гігієни, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора Анатолія Юхимовича Романенка (1928)

85 років від дня народження ендокринолога, члена-кореспондента НАМН України, доктора медичних наук, професора Ігоря Васильовича Комісаренка (1933-2013)

Ендокринолог, доктор медичних наук (1978), професор (1984), член-кореспондент НАМН України (1997), заслужений діяч науки і техніки України (1996). Закінчив Київський медичний інститут (1958), де й працював (1959-1965). Засновник і керівник відділу хірургії ендокринних залоз Інституту ендокринології та обміну речовин НАМНУ (від 1965); вод­но­час – засновник і директор Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин (1994-2000).

Вивчав зв’язок залоз внутрішньої секреції та вищих відділів ЦНС, проблеми хірургічної ендокринології та онкології залоз внутрішньої секреції (зокрема лікування раку щитоподібної залози в дітей і дорослих, спричиненого наслідка­ми аварії на ЧАЕС), ендоваскулярної хірургії, ауто- та гетеротранс­плантації в ендокринології. Запропонував методи лікування пухлин кори надниркових за­­лоз з використанням інгібіторів стероїдогенезу, емболізації пух­лин і метастазів.

Наукові праці: “Некоторые вопросы хи­ру­рги­чес­­кого лечения гормонально-актив­ных опухолей коры надпочечников” (1973); “Неотложная эндокриноло­гия” (1982); “Медицинские последствия Чернобыльской аварии. Ре­­зультаты пилотных проектов АЙФЕКА и соответственных Национальных про­­грамм” (1996); “Thyroid Cancer in children of Ukraine after the Chernobyl accident” (2000); “Post-Chernobyl papillary thyroid cancer in children and adolescents of Ukraine” (2010).