Календар медицини

95 років від дня народження фармаколога, доктора хімічних наук, професора Ніни Павлівни Максютіної (1925-2015)

Фармаколог, доктор хімічних наук (1972), професор (1972), заслужений діяч науки і техніки України (2005). Закінчила Харківський фармацевтичний інститут (1948). У 1948-1966 працювала в Харківському науково-дослідному хіміко-фармацевтичному інституті; 1966-1992 – завідувач, 1992-1999 – професор кафедри фармацевтичної хімії й фармакогнозії, від 2000 – професор кафедри конт­ролю якості і стандартизації лікарських засобів Національної медичної академії післядипломної освіти; водночас у 1999-2002 – завідувач секції фармакогнозії та ботаніки кафедри фармації, від 2003 – професор кафедри фармакогнозії і ботаніки Національного медичного університету (обидва – Київ).

Наукові дослідження були присвячені створенню лікарських засобів на основі лікарських рослин і фармацевтичному аналізу; вивченню серцевих глікозидів. Авторка препаратів “Плантоглюцид”, “Бероксан”, “Вітапектин” тощо.

Наукові праці: “Анализ фармацевтических пре­паратов и лекарственных форм” (1976); “Методы анализа лекарств” (1984); “Фитотерапия в комплексном лечении заболеваний внутренних органов” (1991); “Розробка нового кардіопротектора корвітин для ін’єкцій” (1998); “Ви­вчення жирнокислотного складу ліпідного комплексу кипрею вузьколистого (Іван-чаю)” (2010).

145 років від дня народження патологоанатома, доктора медицини, професора Івана Трохимовича Титова (1875-1949)

Патологоанатом, доктор медицини (1904), професор (1913), академік АН БРСР, заслужений діяч науки БРСР, завідувач кафедри патологічної анатомії і гістології Жіночого медичного інституту (1913-1920), завідувач кафедри патологічної анатомії (1920-1922) та голова Вченої ради Київського медичного інституту, з 1923 очолював кафедру патологічної анатомії медичного факультету Білоруського університету. Закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1898).

Наукові праці: “Случай белой флегмоны” (1899); “Об эхинококке костей” (1907); “К казуистике аппендицита на почве инородных тел” (1914).

Андрейчин Михайло Антонович (1940) інфекціоніст, академік НАМН України (2017), доктор медичних наук (1981), професор (1983), заслужений діяч науки і техніки України (1995), завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними і венеричними хворобами (з 1981), проректор з наукової роботи Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського (1983-2004).

Вчений у галузі інфекційних хвороб, епідеміології та військової епідеміології. Описав 7 раніше невідомих клінічних симптомів інфекційних хвороб. Вперше розробив термографічну семіотику гострих респіраторних інфекцій, вірусних гепатитів, харчових токсикоінфекцій, шигельозу, лептоспірозу, оперізувального герпесу й інших хвороб, запропонував термографічні критерії їх диференційної діагностики. Поглибив знання про механізм лікувальної дії різних видів ентеросорбентів, антиоксидантів, гепатопротекторів, імуностимуляторів, обґрунтував доцільність їх поєднаного застосування при поширених інфекційних захворюваннях. Запропонував метод колоносорбції при гострих кишкових інфекціях, що суттєво пришвидшує клінічне одужання та забезпечує санацію кишечнику від патогенних мікроорганізмів без додаткового застосування антибактерійних засобів. Довів можливість підвищення лікувальної ефективності рекомбінантних α-інтерферонів та індукторів інтерфероноутворення при вірусних гепатитах за умови попередньої дезінтоксикації організму ентеросорбентами. Розробив аерозольну інтерферонотерапію гострих респіраторних вірусних інфекцій і вперше здійснив апробацію нового вітчизняного препарату нуклеїнової кислоти (нуклекс), довів його високу клінічну ефективність. Отримав і впровадив у лікарську практику протилептоспірозний алогенний імуноглобулін, за допомогою якого вдалося втричі знизити летальність при тяжких формах недуги. Узагальнив світовий досвід з медичної протидії біотероризму та розробив низку пропозицій для лікувально-профілактичних закладів і Міністерства охорони здоров’я. У 1997 очолив ініціативну групу, зусиллям якої була створена Асоціація інфекціоністів України. Відтоді й дотепер є президентом Асоціації.

Наукові праці: “Теплобачення в медицині” (1990); “Бактериальные диареи” (1998); “Шигельоз” (2002); “Епідеміологія екстремальних умов з курсом військової епідеміології” (2002); “Біотероризм. Медична протидія” (2005); “Інфекційні хвороби у загальний практиці та сімейній медицині” (2007); “Infectious diseases: підручник” (2007, 2015); “Черевний тиф (нове про патогенез, діагностика, лікування)” (2009); “Вірусні гепатити і рак печінки” (2010); “Гострі респіраторні вірусні інфекції” (2011); “Епідеміологія: підручник” (2012); “Інфекційні хвороби: підручник” (2012)”; “Професійні інфекційні хвороби” (2014); “Військова епідеміологія з епідеміологією надзвичайних ситуацій” (2015).

Семенова Віра Михайлівна (1940-2018) нейрохірург, доктор медичних наук (1993), завідувач лабораторії культивування тканин (1992-2018), головний науковий співробітник Інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова (з 1992).

Наукові праці були присвячені проліфераційному потенціалу гліальних пухлин мозку в умовах культивування.

Наукові праці: “Некоторые особенности пролиферативной активности макроглиальних опухолей мозга в культуре тканей” (1982); “Взаимодействие эмбриональной нервной ткани с глиальной опухолью при их совместном культивировании и трансплантации в мозг” (1997); “Фотодинамическая терапия опухолей головного мозга: эффект в культуре глиомы (штамм 101.8)” (2000); “Изучение индукции дифференцировки клеток, полученных из эмбрионального и постнатального мозга в условиях культивирования in vitro” (2004); “Нейральные стволовые клетки головного и спинного мозга взрослого организма” (2005).

Леуш Станіслав Сергійович (1935) акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1986), професор (1986). За­кінчив Харківський медичний інститут (1958). Пра­цював лікарем. Від 1963 – у Національній медичній академії післядипломної осві­ти: завідувач (1985-2006), професор (від 2006) кафедри акушерства та гінекології № 1.

Наукові дослідження присвячені реконструктивній хірургії та ре­абілітації функцій жіночих статевих органів, еферентній і замісній гормональній терапії, ендокринній діагностиці.

Наукові праці: “Поздний токсикоз беременных” (1983); “Теория и практика эфферентной терапии в акушерстве и гинекологии” (2004); “До­­свід попередження й лікування гнійно-запальних захворювань у практиці аку­шера-гінеколога. Чи є альтернатива антибіотикотерапії?” (2005); “Новая стратегия лечения хро­­нического воспалительного процесса внутренних половых органов у женщин репродуктивного возраста. Эффектив­ность применения Ремесулида и ком­плекса плацентарных регуляторных пептидов” (2012).

Безруков Владислав Вікторович (1940-2023) фізіолог і геронтолог, академік НАМН України (2011), доктор медичних наук (1983), професор (1998), заслужений діяч науки і техніки України (1998), директор Інституту геронтології НАМН України (з 1988), завідувач лабораторії соціальної геронтології (1989-2004), завідувач лабораторії фізіології цього ж інституту (з 1999).

Основні напрями науково-дослідної роботи: фізіологія старіння (вивчення змін у нейрогуморальній регуляції кровообігу, систем антиоксидантного захисту й оксиду азоту, ендотеліальної дисфункції, гіпоталамічних механізмів старіння організму, вікових особливостей гіпоталамічної регуляції вегетативних та ендокринних функцій, ролі гіпоталамічних порушень у розвитку віково-залежної патології, гіпоталамічних впливів на тривалість життя, нових підходів до подовження життя в експерименті, соціальна геронтологія (вивчення феномену довголіття, прискореного старіння населення України, соціально-гігієнічних факторів ризику розвитку віково-залежних захворювань, оцінка стану здоров’я та потреб у різних видах медико-соціальної допомоги людям похилого віку).

Наукові праці: “Aging of the Central Nervous System” (1979); “Кровообращение и старение” (1984); “Services for the Elderly in Former USSR” (1994); “The Aging Cardiovascular System: Physiology and Pathology” (1996); “Здоровье пожилых в Украине” (2002); “Гериатрическая помощь населению Украины: состояние проблемы и концепция развития” (2004); “Фундаментальні механізми дії оксиду азоту на серцево-судинну систему як основи патогенетичного лікування її захворювань” (2004); “Фармако-епідеміологічні дослідження в геріатрїї” (2004); “Longevidad centenaria en Europa” (2005); “Передчасна смертність в Україні: чинники формування і шляхи подолання” (2007); “Комплексная оценка влияния социальных и экологических факторов на состояние здоровья человека” (2008); “Роль эмоциогенных зон гипоталамуса в геронтогенезе” (2008); “Искусственная атмосфера и продление жизни: реалии и перспективы” (2009) та ін.