Календар медицини

Безруков Владислав Вікторович (1940-2023) фізіолог і геронтолог, академік НАМН України (2011), доктор медичних наук (1983), професор (1998), заслужений діяч науки і техніки України (1998), директор Інституту геронтології НАМН України (з 1988), завідувач лабораторії соціальної геронтології (1989-2004), завідувач лабораторії фізіології цього ж інституту (з 1999).

Основні напрями науково-дослідної роботи: фізіологія старіння (вивчення змін у нейрогуморальній регуляції кровообігу, систем антиоксидантного захисту й оксиду азоту, ендотеліальної дисфункції, гіпоталамічних механізмів старіння організму, вікових особливостей гіпоталамічної регуляції вегетативних та ендокринних функцій, ролі гіпоталамічних порушень у розвитку віково-залежної патології, гіпоталамічних впливів на тривалість життя, нових підходів до подовження життя в експерименті, соціальна геронтологія (вивчення феномену довголіття, прискореного старіння населення України, соціально-гігієнічних факторів ризику розвитку віково-залежних захворювань, оцінка стану здоров’я та потреб у різних видах медико-соціальної допомоги людям похилого віку).

Наукові праці: “Aging of the Central Nervous System” (1979); “Кровообращение и старение” (1984); “Services for the Elderly in Former USSR” (1994); “The Aging Cardiovascular System: Physiology and Pathology” (1996); “Здоровье пожилых в Украине” (2002); “Гериатрическая помощь населению Украины: состояние проблемы и концепция развития” (2004); “Фундаментальні механізми дії оксиду азоту на серцево-судинну систему як основи патогенетичного лікування її захворювань” (2004); “Фармако-епідеміологічні дослідження в геріатрїї” (2004); “Longevidad centenaria en Europa” (2005); “Передчасна смертність в Україні: чинники формування і шляхи подолання” (2007); “Комплексная оценка влияния социальных и экологических факторов на состояние здоровья человека” (2008); “Роль эмоциогенных зон гипоталамуса в геронтогенезе” (2008); “Искусственная атмосфера и продление жизни: реалии и перспективы” (2009) та ін.

Міхньов Володимир Анатолійович (1940) патофізіолог і педагог, член-кореспондент НАМН України (2000), доктор медичних наук (1985), професор (1991), заслужений діяч науки і техніки України (2004), професор кафедри патологічної фізіології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України (з 1989), Головний учений секретар НАМН України (з 1996).

Відомий учений у галузі патофізіології. Його наукова діяльність обіймає широке коло наукових інтересів, серед яких найбільш значними є вивчення загальнобіологічних і медичних проблем нервової трофіки та неврогенних дистрофій. Ним створена низка експериментальних моделей і вивчений патогенез нейродистрофічного процесу в різних органах і тканинах при порушенні нервових впливів. Досліджена роль соматичних і автономних нервів у регуляції трофічних процесів. Вперше проведені фундаментальні дослідження з порівняльного вивчення енергетичного обміну в скелетних м’язах і м’язах внутрішніх органів на різних стадіях ембріонального та постембріонального розвитку. Здійснив глибоке вивчення функціональних і метаболічних порушень у тканинах денервованого шлунку після ваготомії, м’язах товстої кишки при порушенні їхньої інервації в дітей з хворобою Гіршпрунга. Як педагог зробив вагомий внесок в удосконалення методології та методики викладання патофізіології у вищій школі.

Наукові праці: “Изучение энергетического обмена в гладких мышцах желудочно-кишечного тракта при нарушении их нервной регуляции в эксперименте” (1984); “Роль нарушения нервной регуляции в патогенезе нейродистрофического процесса в мышцах различного типа” (1994); “Посібник до практичних занять з патологічної фізіології” (2001); “Медична наука та інноваційні технології” (2003); “Герої-освітяни і науковці України” (2005); “Патологическая физиология” (2006).

Філатов Володимир Петрович (1875-1956) офтальмолог, хірург, дійсний член АН УРСР (1939), академік АМН СРСР (1944), доктор медицини (1908), завідувач Одеської кафедри і клініки очних хвороб Новоросійського університету (1911), завідувач кафедри Одеського медичного інституту (1923-1926). Засновник і перший директор Українського НДІ експериментальної офтальмології (1936-1956).

Винайшов (1914) і опублікував (1917) ефективний метод і спосіб пластики за допомогою круглого стебла, що став найціннішим внеском у сучасну віднову хірургію, здобув широке визнання хірургів і відомий як “філатовське кругле стебло”; провів першу операцію часткової наскрізної пересадки рогівки (1923), а в 1931 – таку саму операцію, тільки матеріалом для пересадки була рогівка трупного ока, збереженого в холоді. Вперше виконав клінічну підсадку рогівки поруч з трансплантантом, чим заснував новий метод лікування, пізніше названий “тканинна терапія” (1933). Створив свою школу – Одеську офтальмологічну школу академіка Філатова.

Микола Аврамович Кодола — український стоматолог, доктор медичних наук, професор, відомий фахівець у галузі терапевтичної стоматології.

Професійний шлях

• Доктор медичних наук (1969)
• Професор (1970)
• Учасник Другої світової війни

У 1950 році закінчив Київський медичний стоматологічний інститут, з яким надалі була пов’язана вся його професійна діяльність.

1958–1990 рр. — завідувач кафедри терапевтичної стоматології № 1

1991–1997 рр. — професор цієї ж кафедри

1969–1973 рр. — декан хірургічного факультету Київська медична академія післядипломної освіти

Наукова діяльність

Основні напрями наукових досліджень:

• лікування карієсу
• профілактика карієсу
• проблеми пародонтозу
• вікові особливості уражень пульпи
• застосування рефлексотерапії в стоматології

Основні наукові праці

«Клиника, диагностика и лечение кариеса» (1962)

«Кариес зубов, его лечение и профилактика с применением лекарственного вакуум-электрофореза» (1975)

«Микроэлементы в профилактике кариеса» (1979)

«Пародонтоз. Ультраструктура десны и пульпы» (1980)

«Пульпит: возрастные особенности и лечение» (1980)

«Рефлексотерапия в комплексном лечении болезней пародонта. Рефлексотерапия в стоматологии» (1988)

Наукова спадщина Миколи Аврамовича Кодоли зробила вагомий внесок у розвиток терапевтичної стоматології та профілактики стоматологічних захворювань в Україні.

Леонард Петрович Чепкий (1925-2019) видатний український анестезіолог, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

Професійний шлях

• Доктор медичних наук (1963)
• Професор (1965)
• Заслужений діяч науки і техніки України (1996)
• Засновник і завідувач кафедри анестезіології та реаніматології (1974–1991)
• Професор кафедри анестезіології та медицини катастроф Національний медичний університет імені О.О. Богомольця (з 1992 року)
• Провідний науковий співробітник Інститут нейрохірургії імені А.П. Ромоданова НАМН України (з 1991 року)

Наукова діяльність

Наукові праці Леонарда Петровича були присвячені актуальним проблемам:

• анестезіології та реаніматології
• нейрохірургії
• медичної кібернетики
• медицини катастроф
• швидкої медичної допомоги
• інтенсивної терапії в загальній хірургії
• гінекології
• кардіохірургії
• нейроанестезіології

Його внесок у розвиток української анестезіології та інтенсивної терапії став вагомою частиною історії вітчизняної медицини.

Володимир Вікентійович Лукомський (1840-1902) лікар-дерматолог, доктор медицини, науковець, представник київської медичної школи другої половини ХІХ століття.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медицини (1864)
• У 1861 році закінчив Університет святого Володимира (Київ)
• Після завершення навчання працював військовим лікарем. Перебував у науковому відрядженні в Німеччині, Австрії та Франції, де ознайомлювався з передовими європейськими медичними практиками.
• З 1872 року — приват-доцент кафедри спеціальної патології і терапії Університету святого Володимира.

Одночасно працював:

з 1874 року — у Київському військовому шпиталі

з 1876 року — у Луцькому військовому шпиталі

Був членом Товариства київських лікарів.
В останні роки життя обіймав посаду військово-медичного інспектора Омського військового округу (Росія).

Наукова діяльність

Наукові дослідження Володимира Лукомського стосувалися проблем спеціальної патології та інфекційних захворювань.

Основні напрями його наукової роботи:

• вивчення ролі мікроорганізмів у виникненні та перебігу інфекційних хвороб
• дослідження патології інфекційних процесів
• визначення паразитарної природи бешихи
• встановлення зв’язку між бешихою та мікрококами
• дослідження взаємозв’язку між дифтерією та паразитарними грибками
• питання антисептики
• проблеми лікування внутрішніх і нервових хвороб
• організація військово-медичної служби

Учений запропонував оригінальне трактування патології інфекційних процесів, що відповідало новим бактеріологічним уявленням другої половини ХІХ століття.

Основні наукові праці

«Наблюдение над некоторыми видами злокачественных перемежающихся лихорадок» (1864)

«О современном состоянии дерматологии» (1872)

«Исследование о роже» (1874)

Наукова спадщина Володимира Вікентійовича Лукомського є важливою складовою розвитку дерматології, інфектології та військової медицини.