Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
85 років від дня народження доктора медичних наук Дмитра Сергійовича Лященка (1935-2001)
Лікар, доктор медичних наук (1994). Закінчив Київський медичний інститут (1959). Працював лікарем. У 1961-2001 – в Інституті нейрохірургії АМНУ (Київ): від 1977 – завідувач лабораторії біоенергетики та рефлексотерапії, від 1979 – завідувач відділу клінічної електрофізіології та біофізики, провідний науковий співробітник; водночас від 1995 – у Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут”: 1996-2001 – професор кафедри систем і методів неруйнівного контролю.
Наукові дослідження з проблем дитячої нейрохірургії, нейроонкології, голкотерапії, біоенергетики, біоелектроніки, біокібернетики. Розробляв методи неруйнівного контролю в медицині.
Наукові праці: “Закономерности электротепловых биоэнергетических преобразований в биологически активных точках кожи и их клиническое значение” (1977); “Первичные механизмы действия иглоукалывания и прижигания” (1984); “Информационно-энергетический аспект иглотерапии” (1984); “Вибрані задачі імовірнісного часо-частотного аналізу інформаційних систем” (2001).
90 років від дня народження епідеміолога, професора Юрія Денисовича Гоца (1930-2006)
Епідеміолог, професор (1989), завідувач кафедри епідеміології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1987-2005). Закінчив Київський медичний інститут (1955). Навчався в аспірантурі на кафедрі епідеміології Київського медичного інституту та закінчив її в 1958, учень Л.В. Громашевського. Працював на кафедрі асистентом, доцентом, кандидат медичних наук (1967), професор (1989). Завідувач (1987-2005), професор (2005-2006) кафедри епідеміології, декан медико-профілактичного факультету (1985-1989) Київського медичного інституту.
Наукові праці були присвячені питанням епідеміології та профілактики внутрішньолікарняних інфекцій, епідемічного прогресу й імунопрофілактики дитячих інфекційних хвороб (кашлюк, дифтерія).
95 років від дня народження дерматовенеролога, доктора медичних наук, професора Бориса Тихоновича Глухенького (1925-2015)
Дерматовенеролог, доктор медичних наук (1974), професор (1978). Закінчив Львівський медичний інститут (1947), де відтоді й працював до 1951; у Львівському НДІ дерматології і венерології (1951-1955); у Київському медичному інституті (1955-1961); від 1961 – у Київській медичній академії післядипломної освіти: завідувач (1978-1994), професор (1994-2003) кафедри дерматовенерології. Головний дерматовенеролог МОЗ України (1964-1994), голова Українського товариства дерматовенерологів (1992-1999), віце-президент Асоціації дерматологів, венерологів і косметологів України.
Вивчав патогенез імунозалежних дерматозів і роль гормонів надниркових залоз у їхньому розвитку; удосконалював методи лікування хворих на сифіліс і гонорею.
Наукові праці: “Гнойничковые заболевания кожи” (1983); “Справочник по врачебной косметике” (1986); “Иммуннозависимые дерматозы” (1990); “Старческий зуд” (1993); “Лечение аллергодерматозов с применением антигистаминных препаратов второго поколения” (2002); “History and clinical Significance of mechanical Symptoms in blistering dermatos in blistering dermatoses” (2003).
95 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Макара Петровича Черенька (1925-2002)
Хірург, доктор медичних наук (1970), професор (1972), заслужений діяч науки і техніки України. Закінчив Київський медичний стоматологічний інститут (1952). Працював на посадах асистента (з 1955), доцента, професора (1971-1980) кафедри хірургії стоматологічного факультету, завідувача кафедри загальної хірургії (1980-1982), завідувача кафедри хірургії педіатричного факультету (1982-1984), завідувача кафедри хірургії стоматологічного факультету (від 1984) Київського медичного інституту.
Наукові праці були присвячені опрацюванню питань гнійної хірургії та хірургії ендокринних залоз.
125 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Юрія Георгійовича Вороного (1895-1961)
Хірург, доктор медичних наук (1950), професор (1954). Учасник 1-ї та 2-ї світових воєн. Навчався на медичному факультеті Університету св. Володимира в Києві (від 1913), закінчив Київську медичну академію (1921). Під час воєнних дій 1918-1920 – у загонах Армії УНР; учасник бою під Крутами; далі – у військах С. Петлюри (за усними свідченнями). Працював під керівництвом М. Волковича й О. Черняхівського в Київському та В. Шамова в Харківському медичних інститутах (1926-1931). Від 1931 – директор і завідувач кафедри Херсонського виробничого медичного інституту; від 1936 – завідувач кафедри Харківського стоматологічного інституту, одночасно – старший науковий співробітник Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії і переливання крові (Харків). У 1946-1950 – завідувач урологічного відділення міської та обласної лікарень Житомира; керівник відділення експериментальної хірургії Київського інституту експериментальної біології та патології (1950-1953) та Київського науково-дослідного інституту переливання крові та невідкладної хірургії (1953-1961).
Основні напрями наукової діяльності: приживлення пересаджених органів і тканин та зміни у зв’язку з цим імунної реактивності; консервація органів і тканин; травматичний шок; білкові кровозамінники. Від 1927 займався науково-експериментальною працею над проблемою приживлення тканин і органів (вільної пересадки відрізаної цілої ноги, нирки собаки тощо). Вперше у світі пересадив консервовану нирку людині (1933), робив спроби підшивання консервованої нирки хворим з тяжким перебігом гломерулонефриту (1950). Фундатор теорії біофізичного походження раку та його лікування.
Наукові праці: “Матеріали до вивчення ролі біологічних чинників у проблемі трансплантації чоловічої статевої залози” (1930); “До питання про специфічні комплементи – зв’язуючі антитіла за вільного пересаджування нирок з застосуванням шва судин” (1931); “Die Immunität bei Organtransplantation” (1932); “К вопросу о блокаде ретикуло-эндотелиального аппарата у человека при некоторых формах отравлений сулемой и о свободной пересадке целой почки, взятой от трупа, как метод лечения анурий при этом отравлении” (1934); “До питання про перебіг оксидаційних процесів при травматичному шоці” (1940); “Пересадка консервированной трупной почки как метод биостимуляции при тяжелых нефритах” (1950); “Про сечовидільну роботу пересадженої нирки з перших днів її приживлення” (1953); “О значении нервной системы при пересадке органов и тканей от одного организма к другому” (1953); “К вопросу о преодолении видовой специфичности при пересадке гетерогенных опухолей у собак” (1957).
70 років від дня народження стоматолога, доктора медичних наук, професора Анатолія Васильовича Борисенка (1950)
Стоматолог, доктор медичних наук (1992), професор (1996). Закінчив Київський медичний інститут (1973). Працював лікарем (1973-1976); від 1976 – у Національному медичному університеті (Київ): ординатор кафедри терапевтичної стоматології, 1978-1989 – лікар-стоматолог стоматологічної поліклініки, одночасно від 1980 – асистент, від 1990 – доцент, завідувач кафедри терапевтичної стоматології.
Розробляє питання патогенезу захворювань пародонту, їх лікування та профілактики.
Наукові праці: “Застосування іммобілізованих антибактеріальних препаратів у комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту” (1995); “Композиционные пломбировочные материалы” (1999); “Кариес зубов” (2000); “Заболевания пародонта” (2000); “Секреты лечения кариеса и восстановление зубов” (2002); “Терапевтична стоматологія” (2002).