Календар медицини

95 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Макара Петровича Черенька (1925-2002)

Хірург, доктор медичних наук (1970), професор (1972), заслужений діяч науки і техніки України. Закінчив Київський медичний стоматологічний інститут (1952). Працював на посадах асистента (з 1955), доцента, професора (1971-1980) кафедри хірургії стоматологічного факультету, завідувача кафедри загальної хірургії (1980-1982), завідувача кафедри хірургії педіатричного факультету (1982-1984), завідувача кафедри хірургії стоматологічного факультету (від 1984) Київського медичного інституту.

Наукові праці були присвячені опрацюванню питань гнійної хірургії та хірургії ендокринних залоз.

125 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Юрія Георгійовича Вороного (1895-1961)

Хірург, доктор медичних наук (1950), професор (1954). Учасник 1-ї та 2-ї світових воєн. Навчався на медичному факультеті Університету св. Володимира в Києві (від 1913), закінчив Київську медичну академію (1921). Під час воєнних дій 1918-1920 – у загонах Армії УНР; учасник бою під Крутами; далі – у військах С. Петлюри (за усними свідченнями). Працював під керівництвом М. Волковича й О. Черняхівського в Київському та В. Шамова в Харківському медичних інститутах (1926-1931). Від 1931 – директор і завідувач кафедри Херсонського виробничого медичного інституту; від 1936 – завідувач кафедри Харківського стоматологічного інституту, одночасно – старший науковий співробітник Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії і переливання крові (Харків). У 1946-1950 – завідувач урологічного відділення міської та обласної лікарень Житомира; керівник відділення експериментальної хірургії Київського інституту експериментальної біології та патології (1950-1953) та Київського науково-дослідного інституту переливання крові та невідкладної хірургії (1953-1961).

Основні напрями наукової діяльності: приживлення пересаджених органів і тканин та зміни у зв’язку з цим імунної реактивності; консервація органів і тканин; травматичний шок; білкові кровозамінники. Від 1927 займався науково-експериментальною працею над проблемою приживлення тканин і органів (вільної пересадки відрізаної цілої ноги, нирки собаки тощо). Вперше у світі пересадив консервовану нирку людині (1933), робив спроби підшивання консервованої нирки хворим з тяжким перебігом гломерулонефриту (1950). Фундатор теорії біофізичного походження раку та його лікування.

Наукові праці: “Матеріали до вивчення ролі біологічних чинників у проблемі трансплантації чоловічої статевої залози” (1930); “До питання про специфічні комплементи – зв’язуючі антитіла за вільного пересаджування нирок з застосуванням шва судин” (1931); “Die Immunität bei Organtransplantation” (1932); “К вопросу о блокаде ретикуло-эндотелиального аппарата у человека при некоторых формах отравлений сулемой и о свободной пересадке целой почки, взятой от трупа, как метод лечения анурий при этом отравлении” (1934); “До питання про перебіг оксидаційних процесів при травматичному шоці” (1940); “Пересадка консервированной трупной почки как метод биостимуляции при тяжелых нефритах” (1950); “Про сечовидільну роботу пересадженої нирки з перших днів її приживлення” (1953); “О значении нервной системы при пересадке органов и тканей от одного организма к другому” (1953); “К вопросу о преодолении видовой специфичности при пересадке гетерогенных опухолей у собак” (1957).

70 років від дня народження стоматолога, доктора медичних наук, професора Анатолія Васильовича Борисенка (1950)

Стоматолог, доктор медичних наук (1992), професор (1996). Закінчив Київський медичний інститут (1973). Працював лікарем (1973-1976); від 1976 – у Національному медичному університеті (Київ): ординатор кафедри терапевтичної стоматології, 1978-1989 – лікар-стоматолог стоматологічної поліклініки, одночасно від 1980 – асистент, від 1990 – доцент, завідувач кафедри терапевтичної стоматології.

Розробляє питання патогенезу захворювань пародонту, їх лікування та профілактики.

Наукові праці: “Застосування іммобілізованих антибактеріальних препаратів у комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту” (1995); “Композиционные пломбировочные материалы” (1999); “Кариес зубов” (2000); “Заболевания пародонта” (2000); “Секреты лечения кариеса и восстановление зубов” (2002); “Терапевтична стоматологія” (2002).

85 років від дня народження ендокринолога, доктора медичних наук, професора Петра Миколайовича Боднара (1935-2017)

Ендокринолог, доктор медичних наук (1974), професор (1982), заслужений діяч науки і техніки України (2000). Закінчив Пекінський медичний інститут (1961). Працював клінічним ординатором Київського інституту вдосконалення лікарів (1961-1963); науковим співробітником Київського інституту ендокринології та обміну речовин (1965-1968); доцентом кафедри факультетської терапії з курсом ендокринології (1968-1973) Чернівецького медичного інституту. Від 1973 – асистент, від 1974 – доцент, від 1982 – професор, від 1992 – завідувач кафедри факультетської терапії № 2 з курсом ендокринології (згодом кафедра ендокринології) Національного медичного університету (Київ).

Наукові дослідження в галузі клінічної ендокринології, зокрема з вивчення цукрового діабету, захворювань щитоподібної залози. Вперше в Україні застосував метод ентеросорбції у хворих на цукровий діабет.

Наукові праці: “Эндокринология” (1983); “Руководство к практическим занятиям по эндокринологии” (1989); “Гликолизированные протеины” (1989); “Практична ендокринологія” (1994); “Ендокринологія” (1999); “Ендокринологія” (2002).

90 років від дня народження фахівця в галузі кріобіології та кріохірургії, члена-кореспондента НАН та АМН України, доктора медичних наук, професора Миколи Сидоровича Пушкаря (1930-1995)

Фахівець у галузі кріобіології та кріохірургії, член-кореспондент НАН (1978) та АМН (1994) України, доктор медичних наук (1969), професор. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут (1954). Працював на посаді завідувача Харківського обласного відділу охорони здоров’я (1963-1968). У 1968-1971 – проректор, а з 1971 – ректор Українського інституту удосконалення лікарів, надалі працював в Інституті проблем кріобіології і кріомедицини, зокрема на посадах директора (1972-1983), завідувача відділу низькотемпературного консервування кісткового мозку та крові (1983-1995).

Основні напрями наукової діяльності: дослідження в галузі кріомікроскопії, тензоділатометрії, теоретичне й експериментальне моделювання кріобіологічних процесів. Один з ініціаторів та організаторів створення в Харкові Інституту проблем кріобіології і кріомедицини (1972); був керівником державних програм зі створення універсальних технологій кріоконсервування біологічних об’єктів.

Наукові праці: “Низькотемпературне консервування кісткового мозку” (1976); “Низькотемпературна кристалізація” (1977); “Кріоконсерванти” (1979); “Теорія та практика кріогенного та сублімаційного консервування” (1984); “Консервування тканин та клітин ендокринних органів” (1993); “Фізичні основи низькотемпературного консервування клітинних суспензій” (1994).

135 років від дня народження вченого в галузі гігієни праці Бориса Яковича Шура (1885-1957)

Гігієніст. Закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1913). У 1913-1918 на посаді військового лікаря перебував у діючій армії; брав активну участь у боротьбі з епідемією висипного тифу (1919-1921) та з голодом (1922); з 1922 працював у радянських органах охорони здоров’я – Київських міському, губернському, обласному відділах охорони здоров’я, Народному комісаріаті охорони здоров’я УРСР; перебуваючи на посаді заступника завідувача відділу робмеду окрздороввідділу був одним з ініціаторів організації науково-дослідного закладу з питань гігієни праці – Науково-дослідної філії Київського робмеду, яка в 1928 була реорганізована в Київський краєвий інститут патології та гігієни праці; у 1928-1930 – директор цього інституту; у 1929 за його ініціативою було організоване Бюро боротьби з профзахворюваннями, на базі якого в 1934 були створені Київські міська й обласна промислово-санітарні станції; у 1934-1941 працював на посадах завідувача Київської промислово-санітарної станції, старшого міського державного промислово-санітарного інспектора, очолював Науково-дослідницьке бюро санітарної статистики, групу з вивчення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності; у 1944 призначений на посаду начальника промислово-санітарного відділу Головної Держсанінспекції та за сумісництвом – Держсанінспектора з сільського господарства та легкої промисловості Народного Комісаріату охорони здоров’я УРСР; у 1945-1947 – старший промислово-санітарний інспектор вугільної промисловості Головної Державної санітарної інспекції України; від 1947 працював на посаді Старшого Держсанінспектора Київської міської державної санітарної інспекції.