Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
65 років від дня народження кардіолога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента АМНУ Катерини Миколаївни Амосової (1956)
Кардіолог, доктор медичних наук (1988), професор (1990), член-кореспондент АМН України (2000), заслужений діяч науки і техніки України (2002), завідувач кафедри госпітальної терапії № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (з 1989). Ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (2014-2018).
Основні напрями наукової діяльності: вивчення патогенезу, діагностики та лікування гострої та хронічної серцевої недостатності, гострих коронарних синдромів, ішемічної хвороби серця, легеневої гіпертензії, кардіоміопатій. Вперше в Україні встановила роль ентеровірус-індукованих змін жирно-кислотного спектра клітинних мембран у патогенезі нестабільної стенокардії, значущість імунного запалення й оксидантного стресу в розвитку діастолічної серцевої недостатності та різних форм легеневої гіпертензії, дозозалежність плейотропних ефектів статинів та інгібіторів АПФ у хворих з гострим коронарним синдромом. Вперше довела ефективність інгібіторів АПФ при мікросудинній стенокардії. Встановила роль набутого імунодефіциту й аутоімунних порушень у розвитку дилятаційної кардіоміопатії, розробила нові критерії її діагностики та диференційної діагностики.
Наукові праці: “Клиническая кардиология” (1998); “Кардиомиопатии” (1999); “Руководство по тромболитической терапии” (1998); “Практическая гемостазиология” (1994); “Клиническая кардиология” (2002).
115 років від дня народження фахівця в галузі молекулярної біології та генетики, доктора біологічних наук, професора, академіка НАНУ Сергія Михайловича Гершензона (1906-1998)
Фахівець у галузі молекулярної біології та генетики, доктор біологічних наук (1942), професор (1946), академік НАН України (1976), Російської АПН (1997). Закiнчив Московський університет (1927). Працював у НДI зоологiї та на кафедрі генетики Московського університету (1930-1935); в Iнститутi генетики АН СРСР (Москва, 1935- 1937). У 1937-1948, 1957-1963 – завідувач відділу генетики, 1948-1957 – старший науковий співробітник Iнституту зоологiї АН УРСР (Київ), водночас у 1937-1941, 1944-1948 – завідувач кафедри дарвінізму і генетики Київського університету; 1963-1968 – заступник директора, завідувач відділу вірусів тварин, 1968-1973 – керівник сектору молекулярної біології і генетики Інституту мікробіології та вірусології АН УРСР (Київ); 1973-1986 – завідувач відділу молекулярної генетики Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР (Київ); 1986-1987 – завідувач відділу молекулярної генетики, 1987-1998 – радник при дирекції Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ (Київ).
Вивчав генетику природних популяцiй комах і ссавців у зв’язку з проблемами еволюцiї. Відкрив мутагенну дію екзогенної ДНК, встановив частоту та специфіку цього процесу, вивчив мутагенну роль вірусів і синтетичних полінуклеотидів. Одержав перші експериментальні дані про можливість зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК. Вперше у світі експериментально відтворив самозбирання інфекційного вірусу з його окремих компонентів, а також вірусну трансдукцію одного з генів шовковичного шовкопряда, довівши можливість трансдукції в багатоклітинних організмів. У 1948-1957 під час гоніння на класичну біологію зазнав утисків як прихильник класичної генетики.
Наукові праці: “Исследование возможности передачи генетической информации от РНК к ДНК при репродукции вирусов ядерного полиэдроза” (1971); “Мутагенное действие ДНК и вирусов у дрозофилы” (1975); “Основы современной генетики” (1979, 1983); “Мутагенное действие природных и синтетических полинуклеотидов” (1990); “Мутации” (1991).
70 років від дня народження стоматолога, хірурга, доктора медичних наук, професора Олексія Олександровича Тимофєєва (1951)
Стоматолог, хірург, доктор медичних наук (1988), професор (1990), заслужений діяч науки і техніки України (2002). Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1973). Від 1983 працює на кафедрі щелепно-лицевої хірургії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика на посадах асистента (1983-1990), завідувача кафедри (від 1990). З 1998 очолює (за сумісництвом) кафедру хірургічної стоматології і щелепно-лицевої хірургії Медичного інституту (нині – Київський медичний університет) Української асоціації народної медицини; керівник Центру щелепно-лицевої і пластичної хірургії; академік УАН; академік АМТН Російської Федерації.
Основні напрями наукової діяльності: пластична й естетична хірургія; травматичні пошкодження тканин щелепно-лицевої ділянки та їх ускладнення; імплантологія; непухлинні захворювання та пухлини слинних залоз, щелеп і м’яких тканин; запальні захворювання щелеп і м’яких тканин.
65 років від дня народження кардіохірурга, доктора медичних наук, професора Іллі Миколайовича Ємця (1956)
Кардіохірург, доктор медичних наук (2002), професор, заслужений лікар України, професор кафедри дитячої кардіології та кардіохірургії Національної
медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Закінчив Київський медичний інститут (1979). Працював лікарем. Від 1983 – в Інституті серцево-судинної хірургії АМНУ: від 1997 – завідувач відділення кардіохірургії немовлят; від 2003 – директор Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії (обидва – Київ).
Основний напрям наукових досліджень – кардіохірургія новонароджених. Впроваджує в практику сучасні методи хірургічного лікування складних вроджених вад серця в ранньому віці.
Наукові праці: “Отсроченное стягивание грудины после операции артериального переключения при Д-ТМС” (2000); “Анатомия венечных артерий при транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Гемодинамическая коррекция транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Реконструкция дуги аорты при транспозиции магистральных сосудов” (2000); “Транспозиция магистральных сосудов в сочетании с коарктацией аорты” (2001).
115 років від дня народження невропатолога, доктора медичних наук, професора Дмитра Івановича Панченка (1906-1995)
Невропатолог, доктор медичних наук (1941), професор (1947), заслужений діяч науки УРСР (1951). Закінчив Військово-медичну академію в Ленінграді (1932). У 1946-1951 – завідувач кафедри нервових хвороб і директор Львівського державного медичного інституту; 1951-1978 – завідувач кафедри нервових хвороб, професор Київського інституту удосконалення лікарів. Головний невропатолог МОЗ УРСР (1952-1964).
Напрями наукових досліджень: патоморфологічні зміни в центральній нервовій системі при гангрені, обмороженнях; вплив зміни атмосферного тиску, гіпоксії, гіпоглікемії, втоми на функцію нервової системи; описав синдром поєднаного ураження судин головного мозку, серця та нижніх кінцівок, діагностичні проби при захворюваннях нервової системи (феномен Будди); модифікація нижнього синдрому Барре; автор та організатор “Біотрону” — системи оздоровчого штучного клімату для лікування гіпертонічної хвороби, реабілітації після менінгоенцефалітів, полінейропатій, нейросудинних уражень.
90 років від дня народження фармаколога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента НАНУ та НАМНУ Ігоря Васильовича Комісарова (1931-2011)
Фармаколог, доктор медичних наук (1965), професор (1965), член-кореспондент НАН України (1991) та НАМН України (1993). Закінчив Мінський медичний інститут (1954), де й працював до 1959. Відтоді – в Донецькому медичному університеті: від 1962 – завідувач, від 2005 – професор кафедри фармакології.
Основний напрям наукових досліджень: молекулярна фармакологія синапсів периферичної та центральної нервової системи. Обґрунтував теорію рецепції сигнальних молекул функціонально значущими макромолекулами цитоплазматичної мембрани клітин, а також принцип алостеричної регуляції синаптичних рецепторів. Вивчав особливості холіно-, адрено- та серотонінорецепції м’язових і нервових клітин, рецепції амінокислот. Використовуючи біохімічні, радіоізотопні, радіолігандні й електрофізіологічні методи, проаналізував механізми сполучення активації рецепторів з кінцевою реакцією клітини. Брав участь у розробленні психо- та нейротропних препаратів (зокрема “Індокаїн”, “Карбацетам”).
Наукові праці: “Элементы теории рецепторов в молекулярной фармакологии” (1969); “Лекарственная регуляция адренергических процессов” (1976); “Механизмы химической чувствительности синаптических мембран” (1986); “Карболины: химия и нейробиология” (1992); “Роль моноаминергического компонента в антидепрессивном эффекте неконкурентных антагонистов N-метил-D-аспарата” (2005); “Аллостерическая модуляция ионотропных рецепторов как феномен и основа конструирования психоактивных средств” (2007).