Календар медицини

75 років від дня народження акушера-гінеколога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента НАМНУ Леоніда Борисовича Маркіна (1946)

Акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1979), професор (1982), член-кореспондент НАМН України (2003), заслужений діяч науки і техніки України (1999). Закінчив Львівський медичний інститут (1970), де відтоді й працює (нині університет): від 1980 – завідувач кафедри акушерства та гінекології № 2. Віце-президент Асоціації акушерів-гінекологів України (від 1998).

Напрями наукових досліджень: проблеми збереження репродуктивного здо­­ров’я жіночого населення, охорони материнства та дитинства; вивчення впливу гіпоксичних станів у перинатальній медицині на стан процесів метаболізму, основні параметри біофізичного профілю функціонування системи материнський організм–плацента–плід; розроблення проблем, пов’язаних з плацентарною дисфункцією, невиношуванням вагітності, ретардацією плода, гіпертензивними розладами; питання планування сім’ї, профілактики та лікування інфекційних захворювань, що передаються статевим шляхом, дитячої гінекології, хірургічної допомоги гінекологічним хворим.

65 років від дня народження онколога, доктора медичних наук, професора Ігоря Борисовича Щепотіна (1956)

Онколог, доктор медичних наук (1992), професор. Закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1979). У 1983-1985 – лікар-хірург поліклініки Українського інституту онкології та радіології, від 1985 – молодший, 1989 – провідний, 1993-1994 – головний науковий співробітник відділення абдомінальної онкології цього ж інституту; 1994-1997 – асистент професора хірургічного відділу Джорджтаунського університету (США); 1997-1999 – асистент професора Університету Джорджа Вашингтона (США); 1999-2003 – головний науковий співробітник відділення абдомінальної хірургії Українського інституту онкології та радіології; 2003-2014 – завідувач кафедри онкології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця; 2008-2015 – директор Національного інституту раку МОЗ України. Головний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності “онкологія” (2005-2011); начальник медичного Управління справами Президента України (2003). Заслужений лікар України.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення актуальних проблем клінічної й експериментальної онкології, зокрема реабілітації та лікування раку молочної залози, шлунка, жіночих статевих органів, колоректального раку, дія різних сорбентів для детоксикації в онкологічних хворих на тлі хіміопроменевої терапії, дослідження застосування специфічних вакцин з пухлини в лікуванні злоякісних новоутворень.

105 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Михайла Марковича Ковальова (1916-1990)

Хірург, доктор медичних наук (1960), професор (1961), заслужений діяч науки УРСР (1961). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Сталінський медичний інститут (нині Донецьк, 1948), де відтоді й працював: від 1952 – доцент кафедри факультетської хірургії; 1954-1962 – ректор, 1961-1962 – завідувач кафедри факультетської хірургії Чернівецького медичного інституту; 1962-1985 – завідувач, від 1985 – професор кафедри шпитальної хірургії Київського медичного інституту; водночас у 1971-1972 – директор Київського НДІ гематології та переливання крові.

Наукові дослідження з проблем хірургічної ендокринології, невідкладної хірургії органів черевної порожнини, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки. Вивчав патогенез ендемічного зобу в Україні, зокрема на Північній Буковині. Розробив метод ощадної резекції щитоподібної залози.

Наукові праці: “Клиника и хирургическое лечение узловых форм зоба” (1966); “К истории развития хирургии в России и СССР” (1967); “Острый холецистит” (1975); “Хирургическое лечение осложнений язвенной болезни” (1979); “Комплексное лечение больных перитонитом” (1981); “Хирургическая тактика при ущемленных наружных грыжах живота” (1989).

130 років від дня народження терапевта, доктора медицини, професора Володимира Олександровича Ельберга (1891-1960)

Терапевт, доктор медицини (1928), професор (1939), заслужений діяч науки УРСР (1960). Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1914). Працював військовим лікарем (1914-1923); відтоді – в Київському медичному інституті (з перервами): завідувач кафедри терапії (1939-1941 і 1951-1958); завідувач кафедри пропедевтичної терапії Пермського (РФ, 1930-1931) і Киргизського (Фрунзе, нині Бішкек, 1941-1944) медичних інститутів, терапії Київського інституту удосконалення лікарів (1944-1945) і медичного стоматологічного інституту (1948-1952), факультетської терапії Чернівецького медичного інституту (1945-1948).

Вивчав функціональний стан печінки, проблеми діагностики ревматизму, мітрального стенозу, тромбоемболій, гіпертонічної хвороби, рефлекторних стенокардій.

Наукові праці: “Сыпной тиф у детей” (1923); “Изменение крови у здоровых в связи с условиями питания”; “Материалы к вопросу о холестериновом обмене (Клиническое и эпидемиологическое исследование)” (1928); “Перианикальные воспалительные процессы как патогенетический фактор ревматизма” (1951); “О новом советском препарате корнерине” (1956).

80 років від дня народження хірурга, трансплантолога, академіка НАНМУ, члена-кореспондента НАНУ, доктора медичних наук, професора Олександра Семеновича Никоненка (1941)

Хірург, трансплантолог, академік НАМН України (2012), член-кореспондент НАН України (2006), доктор медичних наук (1981), професор (1984), заслужений діяч науки і техніки України (1996). Закінчив Рязанський медичний інститут (РФ, 1964). Ректор державного закладу “Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров’я України” (з 2002), завідувач кафедри госпітальної хірургії Запорізького державного медичного університету (з 1983). У 2004-2007 та 2011-2018 – головний позаштатний трансплантолог МОЗ України, від 2019 – головний експерт з питань трансплантації МОЗ України.

Основні напрями наукової діяльності: організаційні проблеми трансплантації, хірургічне лікування ішемічної хвороби серця з застосуванням оригінальних методик реваскуляризації міокарда, клітинна трансплантація, трансплантація нирки, а також питання хірургічних втручань при хронічних порушеннях мозкового кровообігу, лікування виразкової хвороби, хронічного холестатичного гепатиту, захворювань ендокринних органів. Вперше в Україні виконав успішну операцію з пересадки серця, а у 2011 році одночасно провів трансплантацію печінки, пересадку нирки та підшлункової залози при цукровому діабеті.

Наукові праці: “Современные методы диагностики, прогнозирования и профилактики дисфункции почечного алотрансплантата” (2011); “Диагностика и лечение тромбоэмболии легочной артерии” (2014); “Оценка продольной деформации миокарда у больных ишемической болезнью сердца с умеренной дилатацией левого желудочка, осложненной инфарктом миокарда, перед реваскуляризацией миокарда” (2014); “High serum level of β2-microglobulin late post-transplant predicts subsequent decline in kidney allograft function: a preliminary study” (2015); “Ureteric stent in renal transplantation: to be or not be?” (2016).

90 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медичних наук, професора Володимира Гнатовича Гонгальського (1931)

Ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1974), професор (1991). Навчався в Київському медичному інституті (1951-1955), закінчив Харківський медичний інститут (1957). Від 1960 працював у Інституті травматології та ортопедії АМНУ (Київ): від 1988 – завідувач науково-організаційно-методичного відділу. Від 1994 – в ОАЕ (консультант-експерт ортопедичної клініки).

Наукові дослідження присвячені остеосинтезу переломів за допомогою кісткових і металевих фіксаторів, лікуванню пошкоджень суглобів і хребта, питанням інвалідності внаслідок травм.

Наукові праці: “Лечение внутрисуставных переломов” (1970); “Остеосинтез гомо- и гетерофиксаторами при переломах” (1975); “Костно-пластический остеосинтез в обычных условиях и условиях лучевого поражения” (1975); “Тотальная артропластика тазобедренного сустава” (1980); “Нестабильные повреждения нижнегрудного и поясничного отделов позвоночника и их лечение” (1988).