Календар медицини

90 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медичних наук, професора Володимира Гнатовича Гонгальського (1931)

Ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1974), професор (1991). Навчався в Київському медичному інституті (1951-1955), закінчив Харківський медичний інститут (1957). Від 1960 працював у Інституті травматології та ортопедії АМНУ (Київ): від 1988 – завідувач науково-організаційно-методичного відділу. Від 1994 – в ОАЕ (консультант-експерт ортопедичної клініки).

Наукові дослідження присвячені остеосинтезу переломів за допомогою кісткових і металевих фіксаторів, лікуванню пошкоджень суглобів і хребта, питанням інвалідності внаслідок травм.

Наукові праці: “Лечение внутрисуставных переломов” (1970); “Остеосинтез гомо- и гетерофиксаторами при переломах” (1975); “Костно-пластический остеосинтез в обычных условиях и условиях лучевого поражения” (1975); “Тотальная артропластика тазобедренного сустава” (1980); “Нестабильные повреждения нижнегрудного и поясничного отделов позвоночника и их лечение” (1988).

150 років від дня народження хірурга, доктора медицини, професора Михайла Михайловича Дитеріхса (1871-1941)

Хірург, доктор медицини (1901), професор (1915), заслужений діяч науки РРФСР (1936). Навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, в Університеті св. Володимира в Києві, закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1897), де й працював у 1898-1901 під керівництвом М. Вельямінова. У 1901-1907 – в Одеській міській лікарні; 1907-1909 – приват-доцент Новоросійського університету в Одесі; від 1910 – в Університеті св. Володимира: приват-доцент, 1912-1919 – завідувач кафедри хірургічної патології; 1919-1920 – завідувач однойменної кафедри Таврійського університету (Сімферополь); від 1920 – завідувач кафедри хірургії Кубанського університету (м. Краснодар, РФ); 1922-1923 – завідувач хірургічного відділення Туберкульозного інституту (м. Ялта); від 1923 – в Московському військовому шпиталі; 1934-1941 – завідувач кафедри загальної хірургії 3-го Московського медичного інституту.

Вивчав проблеми хірургічного лікування туберкульозу легенів; клініку кістково-суглобової патології. Багато уваги приділяв питанням військової хірургії, зокрема запропонував шину для транспортної іммобілізації при переломах стегна з витягненням нижньої кінцівки (шина Дитеріхса).

Наукові праці: “Так называемый древовидный жировик суставов. (Lipoma arborescens articulorum)” (1901); “Послеоперационный период” (1924); “Душа хирурга. Из записок старого врача” (1925); “Хирургическое лечение туберкулеза легких” (1926); “Введение в клинику заболеваний суставов” (1937).

85 років від дня народження педіатра, доктора медичних наук, професора Олександри Василівни Тяжкої (1936)

Педіатр, доктор медичних наук (1986), професор. Закінчила Хабаровський медичний інститут (1959). Працювала на посадах асистента, доцента, професора (1989-1992), завідувача (1992-2016), професора (з 2016) кафедри педіатрії лікувального факультету (з 1994 – кафедра педіатрії №1 медичного факультету) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Головний позаштатний дитячий імунолог МОЗ України (1988-1998), заслужений лікар України.

Основні напрями наукових досліджень: вивчення імунного статусу дітей, хворих на лейкоз і лімфогранульоматоз, проблеми тимомегалії, діатезів та імунної недостатності у дітей.

125 років від дня народження патофізіолога, доктора біологічних і медичних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР, академіка АМН СРСР Миколи Миколайовича Сиротиніна (1896-1977)

Патофізіолог, доктор біологічних і медичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР (1939), академік АМН СРСР (1957), заслужений діяч науки УРСР (1940). Закінчив медичний факультет Саратовського університету (1924). У 1929-1934 – завідувач кафедри патологічної фізіології Казанського медичного інституту; 1934-1653 – завідувач лабораторії порівняльної фізіології Інституту експериментальної біології і патології (Київ); завідувач кафедри патологічної фізіології Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1955-1961). Очолював понад 40 експедицій на Памір та Ельбрус, де завдяки його зусиллям була створена Ельбруська медико-біологічна станція Інституту фізіології імені О.О. Богомольця АН УРСР.

Основні напрями наукових досліджень: вивчення реактивності живих організмів при інфекційних і неінфекційних захворюваннях і патологічних станах; порівняльний еволюційний аналіз явищ інфекції, імунітету й алергії; вивчення кисневого голодування й адаптації до гіпоксії; дослідження впливу на організм людини гіпокінезії за умов тривалого перебування в замкнутому просторі обмеженого об’єму; питання історії та методології медицини.

65 років від дня народження онколога, доктора медичних наук, професора, академіка НАН України Василя Федоровича Чехуна (1956)

Онколог, доктор медичних наук (1994), професор (1997), академік НАН України (2006), заслужений діяч науки і техніки України. Закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту (1980). Від 1980 працює в Інституті проблем онкології НАН України (нині – Інститут експериментальної патології, онкології та радіобіології НАН України) на посадах молодшого наукового співробітника, наукового співробітника (1980-1985), завідувача (з 1996) відділу механізмів протипухлинної терапії, вченого секретаря інституту (1988-1996), директора інституту (з 1996).

Основні напрями наукової діяльності: вивчення механізмів та ефективності дії протипухлинних препаратів, дослідження молекулярних механізмів взаємодії, транспорту та трасформації наночастинок у біологічних системах, що є передумовою створення засобів цільової терапії, розробки нових систем спрямованого транспорту цитотоксичних нанокомпонентів, вивчення механізмів їхньої дії в подоланні лікарської резистентності; вперше розроблена технологія підвищення вибірковості дії цитостатиків шляхом застосування специфічних сорбентів та індукторів активності ферментів мікросомального окислення; доведено, що координаційні сполуки платини, окрім генетичних, запускають низку епігеномних механізмів, що визначають їхній лікувальній і токсичний ефект; обґрунтував механізми формування лікарської резистентності; запропонована векторна система, що впливає на каскад регуляторних процесів сигнальної трансдукції, що дозволяє підвищувати чутливість пухлинних клітин до дії цитостатиків.

135 років від дня народження інфекціоніста, доктора медицини, професора Анатолія Матвійовича Зюкова (1886-1953)

Інфекціоніст, доктор медицини (1927), професор (1928). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1911). Працював у Київському медичному інституті: завідувач кафедри інфекційних хвороб (1927-1953); водночас у 1930-1935 – науковий керівник Київського інституту туберкульозу й Інституту охорони материнства та дитинства; 1934-1941 – завідувач кафедри інфекційних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів. Після визволення Києва та відновлення роботи медичного інституту в 1943 був призначений завідувачем одразу двох кафедр – факультетської терапії та пропедевтичної терапії; кафедру інфекційних хвороб очолив з жовтня 1944. У різні роки був головою навчально-методичного комітету Київського медичного інституту, заступником голови епідеміологічної секції Вченої ради Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР, заступником голови Київського філіалу товариства мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів; брав активну участь в організації Інституту інфекційних захворювань, в якому в 1949-1950 завідував 2-м клінічним відділенням, а в 1950-1951 виконував обов’язки заступника директора з наукової частини та був науковим керівником відділів, що досліджували захворювання дихальних шляхів і черевний тиф.

Наукові дослідження були присвячені патогенезу найрозповсюдженіших інфекційних хвороб, методам патогенетичної терапії. Розвинув вчення про алергію й імунітет в інфекційній патології.

Наукові праці: “До питання про значення остуди нирки в етіології нирковиць” (1925); “Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини” (1941); “Главнейшие гельминтозы человека” (1947); “Гельминтозы человека” (1952).