Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Якимович Яків Никифорович (1848-1908) гістолог, доктор медицини (1880), професор, завідувач кафедри гістології та ембріології (1891-1904) медичного факультету Київського університету.
Карпенко Віктор Степанович (1923-2003) хірург, уролог, доктор медичних наук (1969), професор (1970), заслужений діяч науки УРСР (1976).
Віктор Степанович народився в с. Іванівка (тепер – Ставищанського району Київської обл.); медичну освіту здобув у Військово-медичній академії (м. Куйбишев, 1941-1942), Київському військово-медичному училищі (1942-1943), Донецькому медичному інституті (1945-1948); під час німецько-радянськой війни – фельдшер у діючій армії (1943-1945); працював на посадах головного лікаря та хірурга шахтинської лікарні в м. Чистякове (тепер – м. Торез Донецької обл.), асистента, доцента та завідувача кафедри факультет (969), завідувача клініки пластичної і відновної уро-погії (1969-1996) та директора (1969-1978) Київського НДІ захворювань нирок та сечовивідних шляхів.
У 1957 р. захистив кандидатську дисертацію «Клинико-анатомическое обоснование надлобкового дугообразного внебрюшинного разреза при камнях тазового отдела мочеточника», а в 1968 р. – докторську дисертацію «Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза»; професор; головний позаштатний уролог МОЗ України (1970-1987); голова Товариства урологів України; член Міжнародного та Європейського товариств урологів; член наукових товариств урологів Російської Федерації, Білорусі та медичного товариства Я. Пуркіньє (Прага); член наукової ради з трансплантології та штучних органів при президії РАМН, заступник голови бюро наукової ради «Урологія і оперативна нефрологія» АМН СРСР.
Заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки; автор понад 300 наукових публікацій, зокрема 11 монографій; основні напрями наукової діяльності: гостра та хронічна ниркова недостатність, лікування сечокам дної хвороби, пухлини сечостатевих органів, чоловіче безпліддя, трансплантація нирок в експерименті та клініці; науковий консультант і керівник 9 докторських та 32 кандидатських дисертацій.
Віктор Карпенко 16 травня 1972 р. уперше в Україні успішно виконав пересадку нирки від живого донора, а з часом виконав 75 таких трансплантацій. Першим в Україні почав виконувати аутотрансплантацію нирок під час стенозу ниркової артерії. Разом із співпрацівниками описав нову хворобу – склероз передміхурової залози, вивчив її клінічний перебіг, розробив діагностику і запропонував ефективні методи оперативного лікування. Впровадив у клінічну практику оперативне лікування гідронефрозу без дренування сечовивідних шляхів. Розробив методику інтестинальної пластики сецоволів за їхньої нейром” язової дисплазії чи травмі.
Уперше в Україні виконав резекції нирки за наявності пухлин. Віктор Степанович вперше впровадив ендоскопічні методи лікування гіперплазії та склерозу передміхурової залози, раку сечового міхура та стриктур уретри; уперше на території СНД (1993) проведена цистектомія з формуванням артифіціального, ортотопічного сечового міхура: значний внесок В. С. Карпенка в реорганізацію та розширення Київського НДІ урології та нефрології, який він очолював – у 1973 р.
Наукові праці: “Хірургія аденоми передміхурової залози” (1981); “Хірургічне лікування двосторонніх захворювань нирок та сечовивідних шляхів” (1983); “Склероз передміхурової залози” (1985); “Епітеліальні пухлини сечового міхура” (1986); “Хроническая почечная недостаточность при травматических стриктурах мочеиспускательного канала” (1990); “Причины гидронефроза и выбор метода оперативного лечения” (2002).
У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Карпенка В.С.
«Сравнительная оценка закрытых методов коррекции митрального стеноза» (1968)
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В.С. Карпенка, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Гидронефроз (1991)
- Антибактериальная терапия в урологии и нефрологии (1979)
- Амбулаторная урология (1980)
- Склероз предстательной железы (1985)
- Спрввочник уролога и нефролога (1985)
Лукашук Віктор Дмитрович (1948) педіатр, доктор медичних наук (1992), професор (2005). Закінчив Львівський медичний інститут (1972). Працював лікарем. Від 1976 – у Київській медичній академії післядипломної освіти; від 1993 – у Національному медичному університеті (Київ): від 1996 – завідувач кафедри педіатрії № 3, від 2003 – завідувач кафедри педіатрії № 5.
Віктор Дмитрович робив дослідження в галузях дитячої гастроентерології, кардіології, неонатології, клінічної фармакології та психосоматики. Вивчає питання лікування хронічного гастродуоденіту та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки в дітей, механізми агресії та захисту слизової оболонки шлунка при гастродуоденальній патології.
Наукові праці: “Серцева недостатність у дітей” (1997); “Перинатальні ураження центральної нервової системи та їх вплив на розвиток хронічних захворювань органів травлення у дітей” (2001); “Оптимізація лікування хронічного гастродуоденіту, асоційованого з HP, з урахуванням гастропротекції” (2011); “Психологічний статус і мовленнєві порушення та їх корекція у дітей з хронічним гастродуоденітом, асоційованим з HP-інфекцією” (2013).
Бурих Михайло Прокопович (1938-2006) вчений-топографоанатом, доктор медичних наук (1990), професор, завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного університету (з 1990).
Михайло Прокопович народився в м. Харкові. Середню медичну освіту (з відзнакою) здобув на фельдшерському відділенні Харківського медичного училища No 1 (1959); вищу медичну освіту (з відзнакою) здобув на педіатричному факультеті Харківського медичного інституту (1965); навчався в аспірантурі (1965-1968), працював на посадах асистента (1968-1970) кафедри нормальної анатомії, асистента (1970-1972), доцента (з 1972 р.) кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного інституту, професора кафедри анатомії медичного факультету політехнічного інституту в м. Конакрі (Французька Гвінея) (1977-1980), старшого наукового співпрацівника (1986-1989), завідувача (1990-2006) кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного інституту (тепер – Харківський національний медичний університет).
У 1969 р. захистив кандидатську дисертацію «Анатомия нервов и сосудов почки человека и некоторых животных (анатомо-экспериментальное исследование)», а в 1990 р. – докторську дисертацію «Анатомия чашечно-лоханочного комплекса почки человека в постнатальном онтогенезе»; професор; академік Міжнародної академії інтегративної антропології (1995); член Німецького анатомічного товариства (1994); автор близько 200 наукових публікацій, зокрема 18 монографій та навчальних посібників, 9 винаходів; основні напрями наукової діяльності: вивчення анатомії тіла людини в системі топографічних координат.
Ним вперше описані сегментарні нервові сплетіння в пазусі нирки людини, створено новий науковий напрямок – анатомія тіла людини в системі топографічних координат УЗД, КТ і ЯМР томографії.
Харченко Наталія Вячеславівна (1953) гастроентеролог, член-кореспондент НАМН України (2010), доктор медичних наук (1994), професор (1996), заслужений діяч науки і техніки (2003), завідувач кафедри гастроентерології, дієтології і ендоскопії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (з 1994).
Наталією Вячеславівной розроблені рекомендації з харчування хворих з метаболічним синдромом, для пацієнтів з порушеннями водно-сольового обміну, гіпертонічною хворобою, захворюваннями нирок тощо, вивчено вплив дієти на структурно-функціональний стан еритроцитів у хворих на неалкогольний стеатогепатит в поєднанні з гіпертонічною хворобою; розроблено та впроваджено науково обґрунтоване індивідуальне харчування у хворих з набутими дисліпідеміями.
Основні напрями наукової та практичної діяльності стосуються розробки та вивчення нових ефективних методів діагностики та лікування хворих гастроентерологічного профілю, розробки та вивчення впливу дієтотерапії в пацієнтів з різною патологією внутрішніх органів, а також питань профілактичного харчування з метою покращення якості життя та профілактики захворювань внутрішніх органів.
З 1998 заснована та працює Національна Школа гастроентерологів, гепатологів України, науковим керівником якої є професор Харченко Н.В. Організувала та багато років очолює роботу секції з дієтології Української гастроентерологічної асоціації. З 2003 очолює консультативно-експертну групу “Гастроентерологія. Лікарські засоби” ДП “Державний фармакологічний центр” МОЗ України, є Віце-президентом Української гастроентерологічної асоціації, членом Всесвітньої та Європейської асоціації гастроентерологів.
Наукові праці: “Вірусні гепатити” (2002 ); “Сучасні аспекти клінічної дієтології” (2004 ); “Сучасна дієтотерапія органів травлення” (2005); “Гастроентерологія” (2007); “Дієтотерапія при захворюваннях печінки, жовчовивідних шляхів та підшлункової залози” (2008); “Дієтологія” (2011); “Гастроентерологія” (2016-2017).
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Н.В. Харченко, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Сучасна дієтотерапія захворювань органів травлення (2005)
- Довідник лікаря-гастроентеролога (2004)
- Глутаргин – фармакологическое действие и клиническое применение (2005)
- Гастроентерологія (2007)
- Вірусні гепатити (2002)
Теличко Федір Федорович (1928-2003) – рентгенолог, доктор медичних наук (1974), професор Ужгородського національного університету.
Федір Федорович середню медичну освіту (з відзнакою) здобув у Берегівській фельдшерсько-акушерській школі (1949); вищу медичну освіту здобув на медичному факультеті Ужгородського державного університету (1949-1953), військовому факультеті Харківського медичного інституту та у Військового-медичній акаде-мії (м. Ленінград, 1953-1955); від 1955 до 1966 р. – служба в Радянській армії на посадах військового рентгенолога. У 1961-1963 рр. удосконалювався на кафедрі рентгенології та радіології Військово-медичної академії. Від 1966 р. працював в Ужгородському державному університеті
де пройшов шлях від асистента до завідувача курсу рентгенорадіології, у 1968 р. захистив кандидатську дисертацію «О рациональных условиях, определяющих минимальную дозу облучения при рентгенологических процедурах», а в 1974 р. – докторську дисертацію «Основные факторы, определяющие лучевую нагрузку на обследуемых при рентгенологических процедурах и пути ее снижения»; професор (1977); головний позаштатний рентгенолог Управління охорони здоровʼя Закарпатської обласної державної адміністрації: голова Закарпатського товариства рентгенологів та радіологів; член президії Українського та член правління Всесоюзного товариств рентгенологів та радіологів; керівник Закарпатської обласної організації «Спілка Чорнобиль»; академік Академії наук вищої школи України.
Автор понад 160 наукових публікацій, зокрема 6 монографій, 60 винаходів та рацпропозицій.
Розробив та впровадив у практику охорони здоров’я 56 раціоналізаторських пропозицій та винаходів. Опрацював комплекс заходів з оптимізації фізико технічних умов діагностичного дослідження з метою отримання високоякісної картини зображення при найменшій дозі опромінення хворого. Започаткував новий напрям у медичній радіології: мікрорентгенографію тонких біологічних середовищ, визначення атомно-молекулярної густини мікрооб’ємів патологічно зміненої тканини, спосіб управління оптичною густиною мікроструктур злоякісних пухлин та інших патологічних процесів з метою покращення ефективності променевої діагностики та променевої терапії.
Опрацював концепцію хіміко-квантової сутності і причини виникнення ряду вірусних захворювань, зокрема СНІДу, ревматизму, неспецифічного поліартриту.