Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Трахтенберг Ісаак Михайлович (1923-2023) гігієніст, еколог, член-кореспондент НАН України (1992), академік НАМН України (1997), доктор медичних наук (1964), професор (1967), завідувач лабораторії промислової токсикології та гігієни праці при використанні хімічних речовин Інституту медицини праці АМН України.
Ісаак Михайлович народився в Житомирі, медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1946); працював (1946-1972) на посадах асистента, доцента, професора кафедри гігієни праці Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця; у 1950 р. захистив кандидатську дисертацію «К токсикологии органических соединений ртути – этилмеркурфосфата и этилмеркурхлорида», а в 1964 р. – докторську дисертацію «Микромеркуриализм как гигиеническая проблема»; з 1972 р. – завідувач лабораторії промислової токсикології і гігієни праці при використанні хімічних речовин Київського інституту гігієни праці і профзахворювань (тепер – Інститут медицини праці НАМН України); професор (1965); академік НАМН України за спеціальністю «Гігієна» (1997), член-кореспондент НАН України (1992); член Наукової ради НАМН України з теоретичної та профі-лактичної медицини; голова Комісії НАМН України з питань боротьби з лженаукою та фальсифікацією наукових досліджень; заступник голови Комітету НАМН України з наукової термінології; головний фахівець МОЗ України з профілактичної токсикології; голова експертної комісії з лікарської токсикології Державного фармакологічного центру МОЗ України; голова комісії з науки правління Наукового товариства гігієністів; член наукових товариств гігієністів, токсикологів, фармакологів України; член редакційних колегій і рад низки наукових періодичних видань; голова Клубу творчої інтелігенції імені академіка в. В. Фролькіса; Заслужений діяч науки УРСР (1964); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002); лауреат трьох Академічних премій з профілактичної медицини АМ України (1995, 2002, 2009); лауреат премії імені О. О. Богомольця НАН України (2010).
Автор понад 500 наукових публікацій, зокрема 29 монографій, підручників та довідників.
Основні напрямки наукової діяльності – вивчення впливу на організм людини потенційно токсичних хімічних речовин, що застосовуються в сучасному виробництві, експериментальний аналіз дії ксенобіотиків, наукове обгрунтування профілактики патології та передпатології професійного й екологічного генезу.
Автор принципово нового положення про взаємозвʼязок загального та специфічного у реакції організму на екзогенну лію хімічних факторів. Розробник наукових проблем «норми», адаптації, передпатології хімічної етіології, вікової токсикології; науковий консультант й керівник 15 докторських та 41 кандидатської дисертації.
Основні наукові публікації: «Хронічна дія ртуті на організм» (1969); «Показники норми у лабораторних тварин в токсикологічному експерименті» (1978); «Методи ви-вчення хронічної дії хімічних і екологічних забруд-ників» (1987); «Ртуть та її сполуки в навколишньому середовищі» (1990); «Проблема норми в токсикологї» (1991); «Хімічні фактори виробничого середовища і серцево-судинна система» (1992); «Важкі метали в зовнішньому середовищі: сучасні гігієнічні та токсико-логічні аспекти» (1995); «Книга о ядах и отравлениях. Очерки токсикологии» (2000); «Основные показатели физиологической нормы у человека» (2001); «Нариси вікової токсикології» (2005); «Химическая безопасность в Украине» (2007); «Книга про отрути та отруєння.
Нариси токсикології» (2008); «Альтернативні методи і тест-системи» (2008); «Профілактична токсикологія та медична екологія» (2011); «Яды. Популярная энци-клопедия» (2011); «Промислова токсикологія: наукові пріоритети, досвід, підсумки» (2012); «Популярная токсикология: антология» (2016); «Нариси з токсикології важких металів» (випуск 2. Ртуть) (2016); «Нариси з токсикології важких металів» (випуск 3: Кадмій) (2017).
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І.М. Трахтенберга, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Очерки физиологии и гигиены труда пожилого человека. Ис-следования, рекомендации (2007)
- Нариси вікової токсикології (2005)
- Микромеркуриализм как гигиеническая проблема (1964)
- Гігієна розумової праці (1972)
- Гігієна праці та виробнича санітарія (1977)
- Активний відпочинок як засіб підвищення працездатності і зміцнення здоровʼя (1957)
- Яды (2011)
- Хроническое воздействие ртути на организм (современный аспект проблемы меркуриализма и его профилактики) (1969)
- Ртуть и ее соединения в окружающей среде (1990)
Також у фонді бібліотеки зберігається публіцистика І.М. Трахтенберга:
- В начале нового века : в 3 т. (2015)
- Из записных книжек и не только…: В 2 кн. (2003)
- Избранные очерки (2020)
- Мой Киев, мой киевляне: в 2 кн. (2013)
- Остановиться, оглядеться… Воспоминания. Раздумья. Портреты: В 2 кн. (2008)
- Пятьдесят эскизов времени (2011)
- Слово об alma mater, ее выпускниках, учителях и мудрых предшественниках (2006)
Мамчич Володимир Іванович (1938) хірург, доктор медичних наук (1980), професор (1985). Закінчив Івано-Франківський медичний інститут (1962).
Володимир Іванович працював лікарем. Від 1965 – у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): у 1989-2010 – завідувач, від 2010 – професор кафедри хірургії та проктології. Голова Асоціації хірургів-гепатологів України (від 1997).
Наукові дослідження присвячені хірургії гепатопанкреатодуоденальної зони шлунково-кишкового тракту, невідкладній, лапароскопічній, судинній хірургії, хірургічній ендокринології, герніології, проктології.
Наукові праці: “Калькулезный холецистит” (1985); “Профилактика желчно-каменной болезни” (1986); “Послеоперационные абсцессы брюшной полости” (1990); “Облитерирующий эндартериит. Клиника, диагностика, лечение” (2007); “Тканесохраняющая высокочастотная электросварочная хирургия” (2009); “Хирургическое лечение гигантских язв желудка” (2014).
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Мамича В.І., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Диагностика, профилактика и лечение вызванных бесспоровыми анаэробами и перитонитов, ассоциациями микроорганизмов (1998)
- Облитерирующий эндартериит (клиника, диагностика, лечении) (2007)
- Профилактика и основные принципы лечения абдоминальной хирургической инфекции (2003)
Фудель-Осипова Софія Іванівна (1898-1987) фізіолог, доктор медичних наук (1953), професор, завідувачка кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту (1944-1946 і 1953-1955), лабораторій Інституту геронтології (1959-1964) та Інституту гігієни і токсикології пестицидів і пластичних мас в Києві (1964-1982).
Софія Іванівна закінчила Київський медичний інститут (1922). Від 1931 р. – керівник організованої нею фізіологічної лабораторії в Інституті охорони материнства і дитинства та водночас асистент кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту.
Перші наукові праці були присвячені електрофізіологічним методам визначення швидкості поширення збудження в нерві та характеристиці фаз нерва і м’яза (1937-1941).
У 1953 р. захистила докторську дисертацію “Об основных физиологических свойствах нервного процесса, определяющих его функциональную роль”. З 1956 р. перебувала у відрядженні в Індії (м. Делі), де проводила консультативну роботу серед лікарів, читала лекції з фізіології. Була обрана почесним членом товариства невропатологів Індії.
Наукові праці: “Капиллярное кровообращение у человека при физической дозированной работе” (1941); “Старение нервно-мышечной системы” (1968); “Физиолого-биохимический механизм действия пестицидов” (1981).
У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Фудель-Осипової С.І.
«Об основных физиологических свойствах нервного процесса, определяющих его функциональную роль» (1951)
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Фудель-Осипової С.І., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Физиолого-биохимический механизм действия пестицидов (1981)
- Старение нервно-мышечной системы (1968)
Бруско Антон Тимофійович (1938-2016) патоморфолог, доктор медичних наук (1986), професор (1992).
Антон Тимофійович народився в с. Прутівка Дзержинського району Житомирської обл.; медичну освіту (з відзнакою) здобув у Кишинівському медичному інституті (1962). Працював на посадах лікаря та заступника головного лікаря Ніспоренського району Молдовської РСР (1962-1967); навчався в аспірантурі (1967-1970) та працював на посадах молодшого наукового співпрацівника, старшого наукового співпрацівника, керівника (з 1990 р.) відділу патоморфології і патофізіології Інституту травматології та ортопедії НАМН України. У 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «Динамика морфологических изменений и васкуляризации коленного сустава после артропластики (экспериментальное исследование)», а в 1985 р. – докторську дисертацію «Изменения организации длинных костей под влиянием функциональной перегрузки (экспериментально-клиническое иссле-дование)»; професор (1992); автор близько 300 наукових публікацій, зокрема 8 монографій, посібника та 15 авторських свідоцтв на винаходи.
Основні напрями наукової діяльності: мікроциркуляція в життєдіяльності кісткових тканин у нормі та патології, функціональні, фізіологічні та патологічні перебудови кісток, зрощення й перебудова кісткових трансплантатів, дегенеративно-дистрофічні ураження суглобів.
Наукові праці: “Биомеханические условия активации остеогенеза: Эксперим.-морфол. исследование” (1994); “Функциональная перестройка кости в условиях перегрузки. Патологическая перестройка” (1996); “Изменения в скелете при воздействии нагрузки” (1997); “Экспериментально-теоретическое обоснование механизма трофического влияния функции на структурную организацию кости. Физиологическая перестройка” (1999); “Перспективы использования стеклокерамики, содержащей биологический гидроксилапатит для восстановления костной ткани” (2000).
У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферати дисертацій Бруско А.Т.
«Изменения структурной организации длинных костей под влиянием функциональной перегрузки» (1985); «Динамика морфологических изменений и васкуляризации коленного сустава после артропластики» (1972)
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці А.Т. Бруско, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
Функциональная перестройка костей и ее клиническое значение (2005)
Козинець Георгій Павлович (1948) хірург, комбустіолог, доктор медичних наук (1993), професор (1997), заслужений діяч науки і техніки України (2011).
Георгій Павлович закінчив Київський медичний інститут (1973). Відтоді працював у Київському НДІ гематології та переливання крові: від 1980 – ст. н. с.; від 1986 – в Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): від 2007 – завідувач кафедри комбустіології та пластичної хірургії.
Наукові дослідження присвячені інтенсивній терапії та хірургічному лікуванню тяжких опіків і їх наслідків, зокрема вивчає патогенез і проблеми лікування опікового шоку, гострої опікової токсемії, септикотоксемії, сепсису, опікової реконвалесценції; механізми гемодинамічних порушень, порушень транспорту кисню, показники системи неспецифічної резистентності й імунологічної реактивності, механізми розвитку запальної реакції, ранового процесу.
Наукові праці: “Экстракорпоральная и интракорпоральная гемокоррекция и детоксикация при лечении ожоговой болезни” (2003); “Ожоговая интоксикация. Патогенез, клиника, принципы лечения” (2004); “Экстракорпоральная и интракорпоральная гемокоррекция и детоксикация при лечении травматической болезни” (2004); “Энтеросорбция при ожоговой болезни” (2009); “Методи консервативної та хірургічної реабілітації у постраждалих з наслідками опіків” (2010).
У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Козинця Г.П.
«Диагностика и лечение кислородной недостаточности при ожоговой септикотоксемии» (1979); «Патогенетическое обоснование различных методов дезинтоксикации при ожоговой болезни и влияние их на течение раненого процесса» (1992)
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Г.П. Козинця, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Ожоговая интоксикация: Патогенез, клиника, принципы лечения (2004)
- Энтеросорбция при ожоговой болезни (2009)
Болярський Микола Миколайович (1878-1939) хірург, уролог, анатом, клініцист, доктор медицини, професор, один із організаторів охорони здоров’я на Поділлі. Один із засновників Вінницького медичного інституту, організував кафедру госпітальної хірургії і очолив кафедру факультетської хірургії Вінницького медичного інституту. Напрями наукових досліджень: серцево-судинна хірургія, лікування травматичних ушкоджень печінки, хірургія жовчних шляхів.
Микола Миколайович народився на хуторі Дерновський Шадринського повіту Пермської губернії, медичну освіту (з відзнакою) здобувна медичному факультеті Юріївського університету (1906). Працював на посаді практичного лікаря (1905-1906); навчався у Військово-медичній академії (м. С.- Петербург, 1907-1910); працював на посаді хірурга в Обухівській лікарні (м. С. – Петербург, 1907-1914).
У 1910 р. захистив докторську дисертацію «К вопросу о травматических повреждениях печени». Під час Першої світової війни – старший (головний) лікар Кауфманського шпиталю Червоного Хреста (1914-1917); з 1917 р., після розформування зазначеного шпиталю, працював у Вінницькій Пироговській лікарні на посадах хірурга (1917-1918), завідувача хірургічного відділення (з 1918 р.) та головного лікаря (до 1939 р.).
Один із ініціаторів відкриття Вінницького медичного інституту, в якому був першим завідувачем навчальної частини, першим заступником директора інституту з науково-навчальної та адміністративної частини. Перший декан зазначеного інституту, професор (1934).
У 1934-1939 рр. – очолював кафедру факультетської хірургії Вінницького медичного іституту: у 1937 р. за ініціативою Болярського на базі Пироговської лікарні була заснована кафедра шпитальної хірургії цього ж інституту.
Автор 58 наукових публікацій та понад 50 доповідей на Пироговських, Всесоюзних та Всеукраїнських зʼїздах хірургів і засіданнях наукових товариств.
Основні напрями наукової діяльності: серцево-судинна хірургія, лікування травматичних пошкоджень печінки, хірургія жовчних шляхів, лікування апендициту, перитоніту, сечостатевих нориць, кісткова пластика.
Брав активну участь у збереженні тіла М. І. Пирогова, Пироговської садиби та прийнятті рішення про відкриття музею М.І. Пирогова, як позаштатний інспектор брав участь в організації хірургічної допомоги, розширенні мережі лікувальних закладів та покращенні медичної допомоги сільському населенню Вінничини.