Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Іван Гаврилович Антонюк (1926-1989) кандидат медичних наук (1966), відомий фахівець у галузі травматології та ортопедії.
У 1965–1968 роках очолював клініку відновлювальної хірургії та протезування. Пізніше був керівником клініки мікрохірургії в Українському науково-дослідному інституті травматології та ортопедії.
Наукова діяльність Івана Гавриловича була присвячена проблемам лікування переломів кісток та травм великих суглобів. Його праці зробили вагомий внесок у розвиток методів відновлювальної хірургії та ортопедії.
Наливайко Дмитро Георгійович (1926-1996) фізіолог, доктор медичних наук (1975), професор.
У 1952 році закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця. У 1982–1987 роках очолював кафедру нормальної фізіології цього інституту.
Наукова діяльність Дмитра Георгійовича була присвячена дослідженню механізмів секреторного процесу в травних залозах. Його праці зробили вагомий внесок у розвиток фізіології травлення та вивчення функціонування травної системи.
Іван Петрович Білько (1941) мікробіолог, доктор медичних наук (1988), професор (1997).
У 1970 році закінчив Київський медичний інститут. У 1973–1979 роках працював асистентом кафедри мікробіології цього закладу. З 1979 до 1994 року був завідувачем лабораторії мікробіології в Інституті фтизіатрії і пульмонології АМН України.
Від 1994 року працює у Київській медичній академії післядипломної освіти: професор, а з 1997 року — завідувач кафедри мікробіології.
Наукові дослідження Івана Петровича присвячені вивченню біологічних властивостей мікоплазм, мікобактерій туберкульозу та інших мікроорганізмів. Він також займається конструюванням нових живильних середовищ для культивування мікроорганізмів, а також розробленням і вдосконаленням методів мікробіологічної діагностики інфекційних захворювань бактеріальної етіології.
Серед наукових праць ученого:
«Характер размножения микоплазм человека» (1973);
«Микроскопические методы исследования в микробиологии туберкулеза» (1992);
«Новий метод культивування мікобактерій» (1993);
«Вимоги до взяття та доставки матеріалу для мікробіологічних досліджень» (2001);
«Характеристика препаратів-пробіотиків, які використовуються для профілактики та терапії порушень кишкового мікробіоценозу і мікроекології жіночих статевих органів» (2002).
Климов Костянтин Михайлович (1901-1957) ортопед-травматолог, кандидат медичних наук (1937), доцент, керівник клініки Українського НДІ травматології та ортопедії (1932-1953). Один з організаторів травматологічної ортопедичної служби в Україні.
Коваленко Василіса Степанівна (1921-1993) стоматолог, доктор медичних наук (1971), професор (1976).
У 1946 році закінчила Київський стоматологічний інститут. Працювала у Київському медичному інституті, де обіймала посаду декана стоматологічного факультету у 1960–1966 та 1970–1985 роках. У 1969–1986 роках була професором кафедри хірургічної стоматології.
Наукова діяльність Василіси Степанівни була присвячена питанням клініки, діагностики та лікування неепідемічних сіаладенітів, остеомієліту щелеп та інших захворювань щелепно-лицевої ділянки.
Серед наукових праць дослідниці:
«Два случая дермоидной кисты редкой локализации» (1974);
«Редкое наблюдение болезни Маделунга» (1978);
«Исходы лечения больных с флегмонами лица в зависимости от сроков их первичной диагностики» (1980).
Зайченко Ілля Леонтійович (1896-1964) український ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1938), професор (1949), фахівець у галузі ортопедії, травматології та військово-польової хірургії.
Народився у 1896 році. Брав участь у Першій світовій війні. У 1924 році закінчив Київський медичний інститут, де працював до 1927 року.
У 1927–1935 роках працював в Українському науково-дослідному інституті ортопедії та травматології в Харкові (нині — Інститут патології хребта та суглобів НАМН України).
У 1935–1941 роках був старшим науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту ортопедії в Києві (нині — Інститут травматології та ортопедії НАМН України), а також керівником клініки ортопедії, травматології та польової хірургії 2-го Київського медичного інституту.
Під час Другої світової війни працював військовим лікарем.
У 1944–1946 роках очолював кафедру військово-польової хірургії, ортопедії та травматології Одеського медичного інституту, а також працював в Одеському інституті удосконалення лікарів.
У 1946–1951 роках був завідувачем клініки дитячої хірургії, ортопедії та травматології й заступником директора з наукової роботи Інституту охорони материнства і дитинства в місті Мукачеве. Одночасно у 1946–1948 роках очолював кафедру анатомії людини, а у 1948 році — кафедру загальної хірургії Ужгородського університету.
З 1951 року працював у Львівському медичному інституті. У 1955 році організував кафедру ортопедії, травматології та дитячої хірургії і очолював її.
Наукова діяльність
Наукові дослідження Іллі Леонтійовича Зайченка були присвячені:
регенерації травмованих кісткової та хрящової тканин;
вивченню структури травматизму та його профілактиці у працівників нафтовидобувної, нафтопереробної, сільськогосподарської та деревообробної промисловостей;
лікуванню переломів і вивихів хребта;
лікуванню вроджених деформацій стопи;
терапії туберкульозних уражень суглобів (кокситів, гонітів, спондилітів).
Основні наукові праці
«Трансплантация эпифизарного хряща и регенерация костной и хрящевой ткани» (1957)
«Элементы к построению управления регенеративным процессом костной ткани и вообще тканей» (1958)
«Пластика костных дефектов в свете стадийного развития регенеративного процесса» (1958)