Календар медицини

Файншмідт Ісаак Ілліч (1875–1940)
терапевт, фтизіатр, заслужений діяч науки УРСР, заслужений професор УРСР

Освіта та рання кар’єра:

Народився в м. Орел (нині — Російська Федерація). Закінчив медичний факультет Харківського університету (1899).

• 1899–1901 — курсант-екстерн при факультетській терапевтичній клініці професора Оболенського.
• 1901–1903 — стажувався в 1-й медичній клініці Берлінського університету під керівництвом професора Лейдена, слухав курси в клініках і лабораторіях Берліна.
• 1903–1904 — понадштатний ординатор госпітальної терапевтичної клініки Харківського університету.
• 1904–1905 — учасник російсько-японської війни.Професійна діяльність:
• 1905–1923 — ординатор, згодом асистент госпітальної терапевтичної клініки Харківського університету.
• 1907, 1909, 1911, 1913 — стажування у клініках Німеччини, Бельгії, Англії з питань внутрішніх хвороб та боротьби з туберкульозом.
• 1910 — організував безкоштовну лікарню для хворих на туберкульоз.
• 1921 — один із організаторів Українського туберкульозного інституту в Харкові; директор (1922–1940).
• 1923–1931 — завідувач кафедри туберкульозу Харківського медичного інституту.
• 1924–1940 — завідувач факультетської терапевтичної клініки того ж інституту.
• 1931 — ініціатор створення Українського інституту клінічної медицини, керівник терапевтичної клініки при ньому (1931–1940).

Громадська та науково-організаційна діяльність:

• Засновник Харківського відділу Всеросійської ліги боротьби з туберкульозом (1912).
• Голова та заступник голови Українського товариства терапевтів.
• Член президії Вченої ради Наркомату охорони здоров’я УРСР.
• Член Ради директорів низки наукових інститутів.
• Голова бюро терапевтичної секції та голова правління Харківського медичного товариства (1924–1925).
• Редактор терапевтичного відділу журналу «Врачебное дело».
• Організатор перших українських з’їздів терапевтів і фтизіатрів.
• Представник СРСР на міжнародних з’їздах, стажувався в клініках Європи (1923, 1924, 1926, 1928, 1931, 1934).

Наукова діяльність:
Автор 32 наукових праць.

Основні напрями:

• патогенез і діагностика туберкульозу;
• пневмонії;
• захворювання серцево-судинної системи;
• діабет;
• організація протитуберкульозної допомоги.
• Ініціатор створення мережі протитуберкульозних диспансерів в Україні.

Юріхін Анатолій Павлович (1900 – дата смерті не встановлена)
хірург, доктор медичних наук, професор

Освіта та рання діяльність:

• 1919 — закінчив школу бджільництва, працював інструктором.
• 1920–1921 — служив у Червоній армії.
• 1921–1927 — навчався на медичних факультетах Костромського та 2-го Московського університетів.

Професійна діяльність:

• 1928–1933 — лікар у Середньо-Волзькому краї.
• 1933–1939 — головний лікар і завідувач хірургічного відділення лікарень Куйбишевської області.
• 1939–1942 — викладач Куйбишевської військово-медичної академії.
• 1942–1944 — асистент,
1944–1954 — доцент Куйбишевського медичного інституту.
• 1954–1974 — завідувач кафедри загальної хірургії Вінницького медичного інституту.

Наукові ступені та звання:

• 1942 — кандидат медичних наук (дисертація: «Концевые артерио-венозные аневризмы»).
• 1953 — доктор медичних наук (дисертація: «Экспериментально-клинические наблюдения над острой полной непроходимостью пищеварительного тракта»).
• 1955 — присвоєно вчене звання професора.

Основні напрями досліджень:

• патогенез гострої кишкової непрохідності з позицій нейрогуморальної регуляції;
• роль інтоксикації в розвитку ускладнень;
• патоморфологічні зміни в органах і тканинах при непрохідності;
• лікувальна тактика та віддалені результати оперативного втручання;
• клінічне випробування білкового кровозамінника БК-8.

Бродська Інна Олександрівна (1920 — 2012)
патологоанатом, науковиця, дослідниця пухлин головного мозку

Інна Олександрівна народилася в місті Іваново (тепер — Російська Федерація).
У 1946 році закінчила Івановський медичний інститут. У 1947–1950 рр. навчалася в аспірантурі.

Професійна діяльність (у Київському НДІ нейрохірургії, нині — Інститут нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України):

• 1950–1958 — молодший науковий співробітник;
• 1958–1962 — старший науковий співробітник;
• 1962–1992 — керівник лабораторії гістохімії;
• 1992–1993 — провідний науковий співробітник відділу нейропатоморфології.
  Наукові здобутки:
• У 1953 р. захистила кандидатську дисертацію «Гистоструктура и характер роста глиом».
• У 1971 р. — докторську дисертацію «Характеристика степени злокачественности глиальных опухолей головного мозга».

Автор 119 наукових публікацій, зокрема 30 у співавторстві.

Основні напрями наукової діяльності:

• морфологічні та гістохімічні дослідження пухлин головного мозку;
• судинна патологія мозку;
• вивчення післяопераційних ускладнень у хворих із пухлинами ЦНС.
• Підготувала 9 кандидатів наук.

Гриньов Даміан Петрович (1879 — 1934)
мікробіолог, науковець, викладач

Даміан Петрович народився в місті Курськ. У 1898 році закінчив Курську гімназію із золотою медаллю. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету (1904). Упродовж 1904–1906 років додатково навчався на історико-філологічному факультеті того ж університету.

З 1906 по 1909 рік працював дільничим лікарем в Олександрійському повіті. У 1909 році, за запрошенням професора О. В. Репрева, повернувся до Харківського університету для підготовки до професорського звання на кафедрі загальної патології.

У 1910 році захистив докторську дисертацію:
«К вопросу об окислительных процессах при экстирпации поджелудочной железы (экспериментальное исследование)».

У 1911–1912 роках проходив наукове стажування:

• у Санкт-Петербурзі — у лабораторіях професорів Зільбер-Шумової та В. В. Підвисоцького,
• у Берліні — у професора Міхаеліса,
• у Парижі — в Інституті Пастера, де працював під керівництвом І. І. Мечникова та О. М. Безредка.
• У 1913–1914 роках — доцент із мікробіології при кафедрі патологічної фізіології Харківського університету.
Із 1914 року — завідувач кафедри бактеріології в Жіночому медичному інституті.

Бєлоусов Володимир Олександрович
(1895 – 1971) — педіатр, доктор медичних наук, член-кореспондент АМН СРСР, Заслужений діяч науки УРСР.

Народився в місті Курськ у родині службовця.
У 1917 році закінчив медичний факультет Харківського університету.

Професійна діяльність:

• 1918–1921 — ординатор клініки дитячих хвороб Харківського університету.
• 1921–1938 — пройшов шлях від асистента до завідувача кафедри педіатрії Харківського медичного інституту.
• 1937 — захистив докторську дисертацію на тему:
«Материалы к вопросу о белковом рационе здорового и больного школьника в возрасте 8–11 лет».
• 1938–1941 — завідувач кафедри дитячих хвороб лікувального факультету ХМІ.
• 1944–1965 — завідувач кафедри педіатрії педіатричного факультету ХМІ.
• 1946–1952 — заступник директора Харківського медичного інституту з навчальної та наукової роботи.
  Громадська та наукова діяльність:
• 1954–1971 — голова Харківського товариства дитячих лікарів.
• З 1954 — голова Обласної ради з лікувально-профілактичної допомоги дітям.
• Член правління Українського республіканського та Всесоюзного товариств дитячих лікарів.
• Член Вченої ради МОЗ УРСР.
• Член редколегій низки фахових медичних журналів.

У 1957 році обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР та удостоєний звання Заслужений діяч науки УРСР.

Наукова спадщина:
Автор понад 70 наукових праць, зокрема:

2 монографії

2 підручники

Ключові напрями досліджень:

• дизентерія, ревматизм, ГРЗ
• лікування туберкульозного менінгіту
• організація харчування школярів
• курортне лікування дітей

Науковий керівник і консультант:
7 докторських і 35 кандидатських дисертацій

Основні публікації:

• «Лечение туберкулезных лимфаденитов у детей в условиях санаторно-курортной обстановки» (1928)
• «О показаниях к курортному лечению при различных заболеваниях детского возраста» (1928)
• «Диагностические ошибки в педиатрической практике» (1948)
• «Учебник детских болезней» (1963)
• «Детские болезни» (1967, 1972)

Вшанування памʼяті:
26 квітня 2002 року, з ініціативи Харківського відділення Асоціації педіатрів України, на будівлі колишньої дитячої клініки (вул. Данилевського, 7) було відкрито меморіальну дошку на честь В. О. Бєлоусова.

Шор Наум Анатолійович (1930 – 2012) — хірург, професор, Заслужений діяч науки і техніки України.Народився в селищі Клавдієво Бородянського району Київської області. У 1953 році закінчив Київський медичний інститут. Професійну діяльність розпочав на посадах хірурга та заступника головного лікаря дільничної лікарні селища Чорнухине Ворошиловського району (нині Луганська область), де працював у 1953–1957 роках.

У 1957–1959 роках навчався в клінічній ординатурі. Згодом обіймав низку посад у Луганському медичному інституті (нині — Луганський державний медичний університет):

• асистент кафедри загальної хірургії (1959–1964),
• виконуючий обов’язки завідувача кафедри (1964),
• асистент (1964–1982),
• доцент кафедри госпітальної хірургії (1982–1985),
• завідувач кафедри хірургії, анестезіології та реаніматології факультету післядипломної освіти (1985–2005),
• професор кафедри хірургії з основами торакальної, кардіоваскулярної та пластичної хірургії (з 2005 року).

У 1968 році захистив кандидатську дисертацію на тему:
«Одномоментная артериография и реография при тромбооблитерирующих заболеваниях сосудов нижних конечностей»,
а у 1986 році — докторську дисертацію:
«Диагностика и хирургическая тактика при повреждениях кровеносных сосудов и их последствия в мирное время».

Професор з 1987 року.
Член правління Асоціації судинних хірургів України, член Нью-Йоркської академії наук (з 1995).

Автор понад 230 наукових праць, серед них:

• 3 монографії,
• 8 методичних посібників,
• 5 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями науково-практичної діяльності:

• діагностика та лікування захворювань і пошкоджень магістральних судин,
• реконструктивні операції при гнійно-некротичних ураженнях ступні у хворих на цукровий діабет,
• хірургічна гастроентерологія,
• інтенсивна терапія.

Описав симптом перетоку по ходу артерій нижніх кінцівок як ранню ознаку облітеруючих захворювань судин.
Розробив класифікацію діабетичної ангіопатії з ускладненими гнійно-некротичними процесами та класифікацію ішемії нижніх кінцівок при ураженнях магістральних артерій.

Був науковим керівником 6 кандидатських дисертацій.