Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Безруков Владислав Вікторович (1940-2023) фізіолог і геронтолог, академік НАМН України (2011), доктор медичних наук (1983), професор (1998), заслужений діяч науки і техніки України (1998), директор Інституту геронтології НАМН України (з 1988), завідувач лабораторії соціальної геронтології (1989-2004), завідувач лабораторії фізіології цього ж інституту (з 1999).
Основні напрями науково-дослідної роботи: фізіологія старіння (вивчення змін у нейрогуморальній регуляції кровообігу, систем антиоксидантного захисту й оксиду азоту, ендотеліальної дисфункції, гіпоталамічних механізмів старіння організму, вікових особливостей гіпоталамічної регуляції вегетативних та ендокринних функцій, ролі гіпоталамічних порушень у розвитку віково-залежної патології, гіпоталамічних впливів на тривалість життя, нових підходів до подовження життя в експерименті, соціальна геронтологія (вивчення феномену довголіття, прискореного старіння населення України, соціально-гігієнічних факторів ризику розвитку віково-залежних захворювань, оцінка стану здоров’я та потреб у різних видах медико-соціальної допомоги людям похилого віку).
Наукові праці: “Aging of the Central Nervous System” (1979); “Кровообращение и старение” (1984); “Services for the Elderly in Former USSR” (1994); “The Aging Cardiovascular System: Physiology and Pathology” (1996); “Здоровье пожилых в Украине” (2002); “Гериатрическая помощь населению Украины: состояние проблемы и концепция развития” (2004); “Фундаментальні механізми дії оксиду азоту на серцево-судинну систему як основи патогенетичного лікування її захворювань” (2004); “Фармако-епідеміологічні дослідження в геріатрїї” (2004); “Longevidad centenaria en Europa” (2005); “Передчасна смертність в Україні: чинники формування і шляхи подолання” (2007); “Комплексная оценка влияния социальных и экологических факторов на состояние здоровья человека” (2008); “Роль эмоциогенных зон гипоталамуса в геронтогенезе” (2008); “Искусственная атмосфера и продление жизни: реалии и перспективы” (2009) та ін.
Міхньов Володимир Анатолійович (1940) патофізіолог і педагог, член-кореспондент НАМН України (2000), доктор медичних наук (1985), професор (1991), заслужений діяч науки і техніки України (2004), професор кафедри патологічної фізіології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України (з 1989), Головний учений секретар НАМН України (з 1996).
Відомий учений у галузі патофізіології. Його наукова діяльність обіймає широке коло наукових інтересів, серед яких найбільш значними є вивчення загальнобіологічних і медичних проблем нервової трофіки та неврогенних дистрофій. Ним створена низка експериментальних моделей і вивчений патогенез нейродистрофічного процесу в різних органах і тканинах при порушенні нервових впливів. Досліджена роль соматичних і автономних нервів у регуляції трофічних процесів. Вперше проведені фундаментальні дослідження з порівняльного вивчення енергетичного обміну в скелетних м’язах і м’язах внутрішніх органів на різних стадіях ембріонального та постембріонального розвитку. Здійснив глибоке вивчення функціональних і метаболічних порушень у тканинах денервованого шлунку після ваготомії, м’язах товстої кишки при порушенні їхньої інервації в дітей з хворобою Гіршпрунга. Як педагог зробив вагомий внесок в удосконалення методології та методики викладання патофізіології у вищій школі.
Наукові праці: “Изучение энергетического обмена в гладких мышцах желудочно-кишечного тракта при нарушении их нервной регуляции в эксперименте” (1984); “Роль нарушения нервной регуляции в патогенезе нейродистрофического процесса в мышцах различного типа” (1994); “Посібник до практичних занять з патологічної фізіології” (2001); “Медична наука та інноваційні технології” (2003); “Герої-освітяни і науковці України” (2005); “Патологическая физиология” (2006).
Філатов Володимир Петрович (1875-1956) офтальмолог, хірург, дійсний член АН УРСР (1939), академік АМН СРСР (1944), доктор медицини (1908), завідувач Одеської кафедри і клініки очних хвороб Новоросійського університету (1911), завідувач кафедри Одеського медичного інституту (1923-1926). Засновник і перший директор Українського НДІ експериментальної офтальмології (1936-1956).
Винайшов (1914) і опублікував (1917) ефективний метод і спосіб пластики за допомогою круглого стебла, що став найціннішим внеском у сучасну віднову хірургію, здобув широке визнання хірургів і відомий як “філатовське кругле стебло”; провів першу операцію часткової наскрізної пересадки рогівки (1923), а в 1931 – таку саму операцію, тільки матеріалом для пересадки була рогівка трупного ока, збереженого в холоді. Вперше виконав клінічну підсадку рогівки поруч з трансплантантом, чим заснував новий метод лікування, пізніше названий “тканинна терапія” (1933). Створив свою школу – Одеську офтальмологічну школу академіка Філатова.
95 років від дня народження анестезіолога, доктора медичних наук, професора Леонарда Петровича Чепкого (1925-2019)
Анестезіолог, доктор медичних наук (1963), професор (1965), заслужений діяч науки і техніки України (1996), засновник і завідувач кафедри анестезіології і реаніматології (1974-1991), професор кафедри анестезіології і реаніматології та медицини катастроф Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (з 1992), провідний науковий співробітник Інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова НАМН України (з 1991).
Його роботи були присвячені проблемам анестезіології, нейрохірургії, медичної кібернетики, медицині катастроф, швидкій медичній допомозі, інтенсивній терапії в загальній хірургії, гінекології, кардіохірургії, нейроанестезіології.
100 років від дня народження стоматолога, доктора медичних наук, професора Миколи Аврамовича Кодоли (1920-2000)
Стоматолог, доктор медичних наук (1969), професор (1970). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Київський медичний стоматологічний інститут (1950), де відтоді й працював. У 1958-1990 – завідувач, 1991-1997 – професор кафедри терапевтичної стоматології № 1, 1969-1973 – декан хірургічного факультету Київської медичної академії післядипломної освіти.
Вивчав проблеми лікування карієсу та пародонтозу.
Наукові праці: “Клиника, диагностика и лечение кариеса” (1962); “Кариес зубов, его лечение и профилактика с применением лекарственного вакуумэлектрофореза” (1975); “Микроэлементы в профилактике кариеса” (1979); “Пародонтоз. Ультраструктура десны и пульпы” (1980); “Пульпит: возрастные особенности и лечение” (1980); “Рефлексотерапия в комплексном лечении болезней пародонта. Рефлексотерапия в стоматологии” (1988).
180 років від дня народження лікаря-дерматолога, доктора медицини Володимира Вікентійовича Лукомського (1840-1902)
Дерматолог, доктор медицини (1864). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1861). Працював військовим лікарем. Перебував у науковому відрядженні в Німеччині, Австрії, Франції. Від 1872 – приват-доцент кафедри спеціальної патології і терапії Університету св. Володимира; водночас від 1874 – у Київському, від 1876 – Луцькому військовому шпиталях. Член Товариства київських лікарів. В останні роки життя був військово-медичним інспектором Омського військового округу (Росія).
Наукові дослідження в галузі спеціальної патології. Вивчав роль мікроорганізмів у виникненні та перебігу інфекційних хвороб, запропонував оригінальне трактування патології інфекційних процесів. Визначив паразитарну природу бешихи, довів зв’язок між бешихою та мікрококами, між дифтерією та паразитарними грибками. Низку праць присвятив проблемам лікування внутрішніх і нервових хвороб, антисептики, організації військово-медичної служби.
Наукові праці: “Наблюдение над некоторыми видами злокачественных перемежающихся лихорадок” (1864); “О современном состоянии дерматологии” (1872); “Исследование о роже” (1874).