Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
115 років від дня народження невропатолога, доктора медичних наук, професора Дмитра Івановича Панченка (1906-1995)
Невропатолог, доктор медичних наук (1941), професор (1947), заслужений діяч науки УРСР (1951). Закінчив Військово-медичну академію в Ленінграді (1932). У 1946-1951 – завідувач кафедри нервових хвороб і директор Львівського державного медичного інституту; 1951-1978 – завідувач кафедри нервових хвороб, професор Київського інституту удосконалення лікарів. Головний невропатолог МОЗ УРСР (1952-1964).
Напрями наукових досліджень: патоморфологічні зміни в центральній нервовій системі при гангрені, обмороженнях; вплив зміни атмосферного тиску, гіпоксії, гіпоглікемії, втоми на функцію нервової системи; описав синдром поєднаного ураження судин головного мозку, серця та нижніх кінцівок, діагностичні проби при захворюваннях нервової системи (феномен Будди); модифікація нижнього синдрому Барре; автор та організатор “Біотрону” — системи оздоровчого штучного клімату для лікування гіпертонічної хвороби, реабілітації після менінгоенцефалітів, полінейропатій, нейросудинних уражень.
90 років від дня народження фармаколога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента НАНУ та НАМНУ Ігоря Васильовича Комісарова (1931-2011)
Фармаколог, доктор медичних наук (1965), професор (1965), член-кореспондент НАН України (1991) та НАМН України (1993). Закінчив Мінський медичний інститут (1954), де й працював до 1959. Відтоді – в Донецькому медичному університеті: від 1962 – завідувач, від 2005 – професор кафедри фармакології.
Основний напрям наукових досліджень: молекулярна фармакологія синапсів периферичної та центральної нервової системи. Обґрунтував теорію рецепції сигнальних молекул функціонально значущими макромолекулами цитоплазматичної мембрани клітин, а також принцип алостеричної регуляції синаптичних рецепторів. Вивчав особливості холіно-, адрено- та серотонінорецепції м’язових і нервових клітин, рецепції амінокислот. Використовуючи біохімічні, радіоізотопні, радіолігандні й електрофізіологічні методи, проаналізував механізми сполучення активації рецепторів з кінцевою реакцією клітини. Брав участь у розробленні психо- та нейротропних препаратів (зокрема “Індокаїн”, “Карбацетам”).
Наукові праці: “Элементы теории рецепторов в молекулярной фармакологии” (1969); “Лекарственная регуляция адренергических процессов” (1976); “Механизмы химической чувствительности синаптических мембран” (1986); “Карболины: химия и нейробиология” (1992); “Роль моноаминергического компонента в антидепрессивном эффекте неконкурентных антагонистов N-метил-D-аспарата” (2005); “Аллостерическая модуляция ионотропных рецепторов как феномен и основа конструирования психоактивных средств” (2007).
160 років від дня народження хірурга-онколога, професора Григорія Борисовича Биховського (1861-1936)
Хірург-онколог, професор. Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира в Києві (1889). Працював асистентом хірургічної клініки Ф. Борнгаупта. У 1893-1898 – засновник і керівник хірургічної лікарні. Ініціатор і головний лікар упродовж 25 років Київської безкоштовної лікарні І. та М. Зайцевих. У 1920-1921 – хірург, завідувач хірургічного відділення Центральної робітничої лікарні Києва. Був одним із засновників Київського інституту вдосконалення лікарів, де в 1922-1931 очолював хірургічну клініку, 1932-1936 – кафедру онкології. Організував при Київському рентґенологічному інституті онкологічний диспансер (1932; від 1934 – онкологічна клініка). Очолював медичну раду товариства “Допомога” (засн. 1922), що мало на меті виключно трудові, медичні та соціальні види допомоги найбіднішим верствам населення, зокрема євреям. Був одним із засновників і керівників Київського міського товариства “Меддопомога” (1927), що надавало стаціонарно-лікувальну, диспансерну й амбулаторну допомогу з безкоштовним харчуванням дітей і видачею ліків; спонсорувало хірургічні лікарні та відновлення лікарняних установ тощо. Був головою Київського єврейського доброчинного товариства, Товариства допомоги бідним хворим, хірургічної секції Єдиного наукового медичного товариства в Києві, заступником голови Київського хірургічного товариства (від 1930).
Наукові дослідження були присвячені ранній діагностиці та лікуванню злоякісних пухлин.
Наукові праці: “К вопросу о пределах лапаратомии” (1927); “К вопросу о значении психического момента в хирургии” (1928); “Задачи обезболивания” (1929); “Злокачественные новообразования” (1934); “Ранняя диагностика рака желудка” (1936); “Злокачественные новообразования. Рак толстых кишок. Рак прямой кишки” (1937).
110 років від дня народження патофізіолога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР Олега Олександровича Богомольця (1911-1991)
Патофізіолог, доктор медичних наук (1944), професор (1946), член-кореспондент АН УРСР (1964), заслужений діяч науки АН УРСР (1969). Закінчив Київський медичний інститут (1934). Від 1934 – асистент відділення експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології і патології, старший науковий співробітник Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1940). Під час 2-ї світової війни працював у евакошпиталі № 1741, згодом директор Башкирської республіканської станції переливання крові (1941-1943). Працював в Інституті експериментальної біології й патології МОЗ України: старший науковий співробітник (1942-1943), завідувач фізико-хімічної лабораторії (1943-1946), директор (1946-1953), одночасно в 1944-1947 – професор кафедри загальної хірургії Київського медичного інституту; 1953-1980 – завідувач відділу Українського науково-дослідного санітарно-хімічного інституту, від 1980 – науковий консультант Інституту фізіології АН УРСР.
Наукові дослідження присвячені трансплантації тканин, вивченню механізму переливання крові, застосуванню цитотоксинів, патогенезу променевої хвороби, а також сухожилковій пластиці в разі повного травматичного пошкодження серединного нерва, отриманню сухих препаратів з лікувальних сироваток. За його участі сконструйовано автомат для гістологічної обробки тканин, напівавтомат для визначення протромбіну в сироватці крові й інші пристрої. Читав лекції професорам Варшавського університету.
Наукові праці: “Чому не приживають гомотрансплантати” (1935); “О влиянии антиретикулярной цитотоксической сыворотки (АЦС) на заживление переломов” (1944); “К вопросу о механизме действия переливания крови” (1950); “О механизме действия цитотоксинов” (1959); “Некоторые результаты экспериментальной терапии лучевой болезни” (1960); “Розробка методів лазерної терапії” (1973).
90 років від дня народження нефролога, члена-кореспондента НАНУ, академіка АМНУ, доктора медичних наук, професора Любомира Антоновича Пирога (1931)
Нефролог, член-кореспондент НАН України (1991), академік АМН України (1993), доктор медичних наук (1978), професор (1988), заслужений діяч науки і техніки України (1992). Закінчив Львівський медичний інститут (1954). З 1973 – завідувач відділення терапевтичної нефрології Інституту урології та нефрології АМН України; у 1995-2010 – завідувач, а від 2010 – професор кафедри нефрології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика; у 1976-1990 виконував обов’язки заступника директора з наукової роботи Інституту урології та нефрології; голова Української асоціації нефрологів (з 1981); у 1979-1993 – головний нефролог МОЗ України; ініціатор створення, перший президент (1990-2007) і почесний президент Всеукраїнського лікарського товариства; президент Світової федерації українських лікарських товариств (з 2000).
Основні напрями наукової діяльності: клінічна нефрологія (патогенез, класифікація, лікування гломерулонефриту, концепція його еволюції), історія української медицини, біоетика, організація нерфологічної допомоги; у процесі наукових досліджень опрацював концепцію еволюції гломерулонефриту, створив його клінічну класифікацію, обґрунтував нові підходи до його лікування, заклав наукові основи нефрокурортології в Україні.
95 років від дня народження кандидата медичних наук Івана Гавриловича Антонюка (1926-1989)
Кандидат медичних наук (1966), керівник клініки відновлювальної хірургії та протезування (1965-1968), керівник клініки мікрохірургії в Українському НДІ травматології і ортопедії.
Наукові праці були присвячені лікуванню переломів кісток і травм крупних суглобів.