Календар медицини

75 років від дня народження педіатра, доктора медичних наук, професора Світлани Сергіївни Казак (1946)

Педіатр, доктор медичних наук (1990), професор (1992). Закінчила Київський медичний інститут (1970), де й працювала від 1972: від 1984 – доцент кафедри шпитальної педіатрії. У 1991-2008 – завідувач кафедри дитячих та підліткових захворювань Національної медичної академії післядипломної освіти (Київ).

Фахівець у галузях дитячої кардіоревматології та гастроентерології. Запропонувала методи лікування порушень серцевого ритму в дітей за допомогою бета-блокаторів, корекції порушень метаболізму та серцевого м’яза препаратами кардіопротекторної дії.

Наукові праці: “Неотложная помощь в педиатрии” (1974); “Неотложные состояния у детей” (1983); “Зміни здоров’я населення України внаслідок Чорнобильської катастрофи” (1996); “Дитячі хвороби” (1999); “Гастроентерологія дитячого та підліткового віку. Вибрані питання” (2004); “Кишеньковий довідник амбулаторії педіатричної практики” (2007).

75 років від дня народження гігієніста, доктора медичних наук, професора Івана Олександровича Парпалея (1946)

Гігієніст, доктор медичних наук (1992), професор (1994). Закінчив санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1971). Працював на посадах доцента (1990-1993), завідувача курсу професійних захворювань, професора (з 1993) кафедри гігієни праці та профзахворювань, проректора з гуманітарної освіти та виховання (1994-2002), декана медичного факультету №4 (з 2004) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Головний профпатолог м. Києва (з 1997), керівник Міського центру профпатології (з 1997). Заслужений лікар України (2001).

Основні напрями наукової діяльності: рання діагностика, лікування та профілактика патології, спричиненої дією виробничого шуму та вібрації, лікування професійних отруєнь, історія медицини.

90 років від дня народження епідеміолога, члена-кореспондента АМНУ, АМН СРСР, НАНУ, доктора медичних наук, професора Аркадія Федоровича Фролова (1931-2014)

Епідеміолог, член-кореспондент АМН України (1993), член-кореспондент АМН СРСР (РАМН) (1991), член-кореспондент НАН України (1992), доктор медичних наук (1971), професор (1981), заслужений діяч науки і техніки України (1990), директор Українського центру грипу та ГРІ МОЗ України, завідувач лабораторії загальної вірусології Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України.

Основні напрями наукової діяльності: проблема персистенції збудників, зокрема вірусів, у інфікованих системах і популяції людини; дослідження механізмів їхньої дії та впливу на генофонд виду Homo sapiens; перебіг епідемічного й інфекційного процесів грипу, ВІЛ-інфекції, вірусного гепатиту А, пріонів та інших інфекцій у сучасних соціально-економічних умовах. Окреме місце в його розробках займають питання профілактики інфекційних хвороб із застосуванням інтерферонів, їхніх індукторів і вакцин. Ним доведена персистенція вірусів грипу в організмі людини, їхня участь у канцерогенезі, мутагенні властивості. Під його керівництвом і за безпосередньої участі виділені та вивчені перші ізоляти вірусу імунодефіциту людини в Україні, показаний їхніх зв’язок з епідеміологією СНІДу. Проводилася робота з епідеміології Т-лимфотропного лейкозу людини в Чорнобильській зоні України, поширення пріонів у популяції населення України, формування засад молекулярної епідеміології інфекційних хвороб, зокрема впливу факторів біосфери на епідеміональний процес.

Наукові праці: “Вирусы и канцерогенез” (1973); “Персистенция вирусов (механизмы и клинико-эпидемиологические аспекты)” (1995); “Практическая вирусология” (1995); “Вирусные гепатиты А и Е” (1997); “Концепция ликвидации инфекционных болезней на современном этапе” (2002); “Молекулярная эпидемиология – составная часть эпидемиологии инфекционных болезней” (2005); “Пространственная возмущенность магнитного поля Земли и некоторые инфекционные заболевания” (2007).

75 років від дня народження фармаколога, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора Валентина Йосиповича Кресюна (1941)

Фармаколог, академік НАМН України (2021), доктор медичних наук (1984), професор (1985), заслужений діяч науки і техніки України (1991). Перший проректор (з 2001), завідувач кафедри загальної та клінічної фармакології (з 1986), директор НДІ клінічної біофізики Одеського національного медичного університету (з 1995).

Основні напрями наукової діяльності торкаються проблем психофармакології та метаболітної фармакології, клінічних аспектів раціональної та безпечної фармакотерапії. Ним вперше на підставі вивчення молекулярно-біохімічних механізмів розвитку стрес-синдрому сформульована тактика його медикаментозної корекції за допомогою метаболітних препаратів. Ним розроблено та впроваджено у виробництво перший атиповий транквілізатор літоніт, запатентований у низці країн (США, Японія та ін.). Створена нова концепція цілеспрямованого синтезу високоефективних препаратів на основі метаболітів людського організму. У результаті розроблено низку препаратів (нікомаг, тафтсин тощо), створений і всебічно вивчається новий унікальний клас біологічно активних речовин з мембранопротекторною активністю на основі координаційних сполук германію та різних біолігандів метаболітного походження. Наукові інтереси в галузі клінічної фармакології багатосторонні. Вони пов’язані з клінічними аспектами імунофармакології та присвячені розробці принципів раціональної фармакотерапії патології імунної системи, оцінці можливої імунонегативної дії сучасних лікарських засобів; проблемам раціонального застосування гепатопротекторних препаратів, клінічної фармакології лікарських засобів, що впливають на серцево-судинну систему, антибактеріальних препаратів та ін. Під його керівництвом впроваджуються в клінічну практику сучасні біофізичні (лазерна кореляційна спектроскопія біологічних рідин) і молекулярно-генетичні (полімеразна ланцюгова реакція) методи дослідження для обґрунтування, моніторингу ефективності та безпечності медикаментозної терапії низки проблемних захворювань (туберкульоз, гепатити тощо), вивчення механізмів розвитку фармакорезистентності, розробки нових підходів до раціональної фармакотерапії з урахуванням генетичної детермінованості людини тощо. Одним з перших вчених в Україні розпочав напрям клінічної фармакології. Багато уваги приділяє організаційним питанням клінічної фармакології, сприяючи її розвитку як навчальної та наукової спеціальності. Ним вперше в Україні в 1986 р. кафедра фармакології була реорганізована в кафедру загальної та клінічної фармакології, яка сьогодні є опорною з клінічної фармакології для студентів медичних вузів України.

Наукові праці: “Клинические аспекты иммунофармакологии” (1990, 1993); “Tranquillizers and Stress: Adaptive Action Mechanism” (1992); “Молекулярно-генетические и биофизические методы исследования в медицине” (1996); “Клиническая фармакология цефалоспоринов” (1997); “Клінічна імунологія” (2000); “Иммунология и иммунопатология пищеварительной системы” (2001); “Невідкладні стани” (2003, 2004, 2008); “Молекулярно-генетические механизмы туберкулезной инфекции” (2005); “Клінічна імунологія та алергологія” (2006); “Фармакогенетические основы взаимодействия организма и лекарств” (2007); “Генетическая медицина” (2008); “Молекулярна епідеміологія” (2010); “Факторы и механизмы саногенеза” (2014); “Здоровое питание. Основы общей нутрициологии” (2016).

180 років від дня народження хіміка, фізіолога, доктора медицини Василя Федоровича Кистяковського (1841-1902)

Хімік, фізіолог, доктор медицини (1873). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1867). Читав приват-доцентський курс патологічної хімії, що включав клініко-лабораторні методи дослідження; у 1886-1889 – завідувач кафедри медичної хімії Університету св. Володимира.

Основні напрями наукових досліджень: фізіологія травлення, дослідження глікогену, що міститься в тканинах ембріонів на різних етапах їхнього розвитку; встановив, що денатурований білок розщеплюється під впливом протеолітичних ферментів швидше, ніж натуральний.

95 років від дня народження імунолога, алерголога, члена-кореспондента НАМНУ, доктора медичних наук, професора Катерини Федорівни Чернушенко (1926-2016)

Імунолог, алерголог, член-кореспондент НАМН України (1994), доктор медичних наук (1968), професор (1976), заслужений діяч науки і техніки України (1990), завідувач лабораторії імунології Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України (1968-2010). Закінчила лікувальний факультет Архангельського медичного інституту (1950).

Основна наукова діяльність була присвячена проблемам імунопатогенезу туберкульозу та неспецифічних захворювань легень (пневмонії, бронхіти, саркоїдоз, бронхіальна астма, плеврити тощо). Під її керівництвом та за її безпосередньої участі були розроблені й удосконалені методи оцінки імунологічного статусу пацієнтів і методи диференціальної діагностики, запропоновані різноманітні схеми імунокоригуючої терапії залежно від виду патології та стадії процесу, а також від характеру та ступеня порушень імунологічної реактивності хворих, вивчені механізми дії багатьох імунотропних препаратів, визначені показання та протипоказання до їх призначення, проведена оцінка їхньої клініко-імунологічної ефективності. На основі результатів проведених досліджень була сформульована нова концепція диференціації імунних станів на захисно-пристосувальні й імунодефіцитні. Під її керівництвом були проведені дослідження біологічних властивостей L-форм мікобактерій туберкульозу та вивчена їхня роль в імунопатогенезі туберкульозного процесу у хворих з вперше виявленими та хронічними його формами, а також у пацієнтів із залишковими туберкульозними змінами в легенях. Велика увага приділялася вивченню механізмів протитуберкульозного імунітету (вакцинація БЦЖ, антигенемія, прогресуючий туберкульоз, рецидивуючий туберкульоз тощо).

Наукові праці: “Побочные реакции при антибактериальной терапии больных туберкулезом” (1975); “Иммунологические исследования в клинике” (1978); “Иммунология и иммунопатология заболеваний легких” (1981); “Аутоиммунные процессы и их роль в клинике внутренних болезней” (1984); “Бронхиальная астма” (1984); “Прикладная иммунология” (1984); “Иммунодиагностика туберкулеза” (2000); “Иммунокорригирующая терапия” (2001); “Противотуберкулезный иммунитет” (2001).