Календар медицини

Горбачов Михайло Сергійович (1895–1984) український нейрохірург.

Народився у слободі Борисовська Гайворонського повіту Курської губернії (нині — село в Бєлгородській області, Російська Федерація).

Освіта:

Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету (1922).

Професійна діяльність:

• 1922–1933 — працював на посадах лікаря.
• 1934–1978 — працював у нейрохірургічній клініці Харківської психоневрологічної академії та Центральному психоневрологічному інституті (нині — Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України), зокрема:
• старший науковий співробітник (1946–1948),
• завідувач відділу нейрохірургії (1948–1953),
• заступник директора з наукової роботи (1951–1953),
• завідувач нейрохірургічного відділу (1953–1978).
• 1957–1961 — завідувач кафедри нейрохірургії Українського інституту удосконалення лікарів (м. Харків).

Під час Другої світової війни (німецько-радянської війни) — військовий лікар у діючій армії.

Наукові ступені та звання:

• 1940 — захистив кандидатську дисертацію: «Остеомієліт хребта в клініці та в експерименті — спінальна патологія».
• 1955 — захистив докторську дисертацію: «Нестріляні пошкодження хребта і спинного мозку в пізньому періоді».
• 1958 — присвоєно вчене звання професора.

Наукова діяльність:

Автор 72 наукових публікацій, зокрема 1 монографії.

Основні напрями досліджень: нейроонкологія, нейротравматологія, комплексне лікування злоякісних пухлин нервової системи.

Науковий керівник 4 докторських та 5 кандидатських дисертацій.

Громадська діяльність:  З 1960 — голова Харківського обласного нейрохірургічного

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Горбачова М. С.:
Огнестрельные повреждения позвоночника и спинного мозга в позднем периоде (1955). Шифр зберігання: 617.99 Г-672а

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Горбачова М. С., підготовлені у співавторстві:
Атлас операций на спинном мозгу (1965). Шифр зберігання: 61/084/ Ч-583

Вороний Юрій Юрійович
(1895—1961) український хірург, піонер трансплантології, автор першої у світі пересадки трупної нирки людині.

Народився у с. Журавка Полтавської губернії (нині — Варвинський район Чернігівської області) в родині математика Юрія Вороного — професора Варшавського університету, члена-кореспондента Російської академії наук.

У 1913 році вступив на медичний факультет Університету св. Володимира в Києві. Під час Першої світової війни працював у перев’язувальному загоні Південно-Західного обласного земського комітету допомоги хворим і пораненим. У січні 1918 року взяв участь у бою під Крутами проти московського більшовицького загону.

У 1921 році закінчив Київську державну медичну академію (з 1922 року — Київський медичний інститут), де згодом навчався в аспірантурі кафедри хірургії.

З 1926 року — асистент науково-дослідної кафедри факультетської хірургії Харківського медичного інституту (завідувач — професор В. М. Шамов). У 1931–1936 роках — головний лікар Радянської лікарні в Херсоні, завідувач кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії, директор Херсонського медичного інституту, старший науковий співробітник Херсонського опорного пункту Інституту гематології і переливання крові.

Згодом працював у Всеукраїнському інституті невідкладної хірургії та переливання крові (старший науковий співробітник). У 1936–1941 роках — завідувач кафедри хірургії Харківського медичного стоматологічного інституту.

У роки Другої світової війни залишився на окупованій території, працював хірургом у с. Водолага Харківської області, де організував підпільний госпіталь. Згодом приєднався до діючої армії, потрапив у полон і здійснив втечу. У 1944–1950 роках працював урологом у міській та обласній лікарнях Житомира. У 1950–1953 роках — керівник відділення експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології та патології, а з 1953 по 1960 рік — завідувач відділення переливання крові.

Наукова діяльність Вороного зосереджувалась на проблемах трансплантації. У 1920-х — на початку 1930-х років досліджував в експерименті вільну пересадку яєчок та нирок. У 1930 році на III Всесоюзному з’їзді фізіологів продемонстрував результати успішної трансплантації нирки собаці — орган був пересаджений у шийну ділянку і функціонував протягом 6 місяців. У листопаді 1930 року на IV Всеукраїнському з’їзді хірургів повторно представив цей досвід, заявивши про перспективність методики для клінічного застосування.

3 квітня 1933 року Вороний першим у світі здійснив клінічну пересадку трупної нирки від людини до людини. Реципієнткою стала 26-річна жінка з отруєнням сулемою, донором — 60-річний чоловік, який загинув від перелому основи черепа. Нирка була взята через 6 годин після смерті донора, пересаджена в ділянку стегна з виведенням сечоводу назовні. У перші години після операції орган продукував сечу, що свідчило про часткову функціональність трансплантата. Проте пацієнтка померла через 2 доби. Мікроскопія виявила дегенеративні зміни, які Вороний пояснював дією отрути, масивним переливанням крові або можливою несумісністю донорської та реципієнтської крові.

Вороний наголошував, що цей клінічний випадок не компрометує метод трансплантації, а лише підтверджує необхідність подальших досліджень. Він також був першим, хто запропонував концепцію повторної трансплантації нирки у разі загибелі попередньої.

У фонді ННМБУ немає праць Вороного Ю. Ю., але є література про нього:

1. Мирский М. Б. Советский хирург Ю. Ю. Вороной – пионер аллотрансплантации трупной почки в клинике // Клиническая хирургия. – 1973. – № 5. – С. 76-81
2. Hamilton D. N. H., Reid W. A. Yu. Yu. Voronoy and the first human kidney allograft // Surg. Gynec. Obstet. – 1984. – V. 159, № 3. – P. 289-294

Масляк Володимир Михайлович (1925–2004) український хірург, проктолог, педагог.

Місце народження: село Конське, Польща.

Освіта: Закінчив лікувальний факультет Львівського медичного інституту (1951).

Професійна діяльність:

• 1951–1953 — хірург Сокальської центральної районної лікарні (Львівська область).
• 1953–1956 — клінічна ординатура на кафедрі загальної хірургії Львівського державного медичного інституту.
• 1956–1959 — завідувач хірургічного відділення Жидачівської ЦРЛ (Львівська обл.).
• 1959–1963 — хірург.
• 1963–1966 — завідувач проктологічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні.

Науково-педагогічна діяльність:

• З 1966 — у Львівському державному медичному інституті:
• асистент кафедри загальної хірургії (1966),
• асистент кафедри онкології (1967–1970),
• завідувач курсу проктології (1972–1995),
• професор кафедри факультетської хірургії (1995–1999).
  (Нині — Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького)
  Наукові ступені та звання:
• 1967 — кандидат медичних наук; дисертація: «Обробка кукси дванадцятипалої кишки при резекції шлунка».
• 1995 — присвоєно вчене звання професора.
• 1979 — присвоєне почесне звання «Заслужений лікар УРСР».

Наукова діяльність:

Автор близько 100 наукових праць, зокрема навчального посібника та 2 авторських свідоцтв на винаходи.

Основні напрями досліджень:

• розробка нових методів хірургічного й консервативного лікування захворювань тонкої та товстої кишки;
• епідеміологія виразкового коліту та хвороби Крона у Львівській області;
• оптимізація хірургічного лікування цих захворювань;
• впровадження нових методів діагностики та лікування в проктології.

Наукове керівництво: Підготував 2 кандидатів медичних наук.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертацій Масляка В. М.:

Обработка культи двенадцатиперстной кишки при резекции желудка (1967). Шифр зберігання: 617.4 М-318

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Масляка В. М., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Практическая колопроктология (1990). Шифр зберігання: Б-66221
2. Практична колопроктологія (1993). Шифр зберігання: Б-72899

Виговська Ярослава Іллівна (1930) українська гематологиня, трансфузіологиня, педагог, науковиця.

Місце народження: м. Снятин, Івано-Франківська область.

Освіта: Закінчила лікувальний факультет Львівського медичного інституту (1953).

Професійна діяльність:

• 1953–1962 — наукова співробітниця Львівського науково-дослідного інституту гематології та переливання крові.
• 1962–1965 — старша наукова співробітниця.
• 1965–2002 — завідувачка відділення гематології.
• З 2002 — головна наукова співробітниця Інституту патології крові та трансфузійної медицини НАМН України (правонаступник).
• З 2002 — професор кафедри гематології та трансфузіології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (за сумісництвом).

Наукові ступені та звання:

• 1961 — кандидат медичних наук; дисертація: «Система згортання крові при тромбоцитопенічному синдромі».
• 1971 — доктор медичних наук; дисертація: «Гемокоагуляційні аспекти внутрішньосудинного гемолізу».
• 1984 — професор.

Наукова діяльність:

Авторка близько 500 наукових праць, включно з 9 підручниками, монографіями, посібниками та довідниками.

Основні напрями досліджень:

• коагулологія;
•  геморагічні хвороби;
• епідеміологія та імунологія лейкемій;
• діагностика й лікування порушень системи гемостазу.

Наукове керівництво:
Консультантка та наукова керівниця 1 докторської та 20 кандидатських дисертацій.

Основні праці:

• Гематологические синдромы в клинической практике (1981),
• Справочник по гематологии (1997),
• Геморагічні захворювання (1999),
• Гематологія і трансфузіологія (2001),
• Стандарти в гематології (2002),
• Клиническая гематология (2006),
• Діагностика розладів гемостазу та сучасна лікувальна тактика (2010).

Рудюк Максим Павлович (1920–1970) — український акушер-гінеколог, педагог, учасник Другої світової війни.
Народився село Кривошиїнці, Хмільницький район, Вінницька область.

Освіта:

Закінчив Вінницький медичний інститут (1950).

1950–1952 — клінічна ординатура.

Професійна діяльність:

• 1952–1958 — асистент кафедри акушерства та гінекології Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова.
• З 1959 — доцент тієї ж кафедри.
• 1959–1965 — декан лікувального факультету.
• 1965–1967 — проректор з навчальної роботи.
• 1967–1970 — ректор Вінницького медичного інституту.

Наукові ступені та звання:

• 1957 — кандидат медичних наук; дисертація: «Матеріали до клініки, діагностики та лікування серозного лактаційного маститу».
• 1960 — доцент.

Участь у війні: Учасник бойових дій під час німецько-радянської війни (Другої світової).

Основні напрями досліджень:

• знеболювання пологів;
• діагностика, лікування та профілактика серозного лактаційного маститу;
• раціональне ведення вагітності та пологів у жінок старшого віку (літніх першопороділь).

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Рудюка М. П.:

Материалы к клинике, диагностике и лечению серозного лактационного мастита (1957). Шифр зберігання 618.6 Р-836

У фонді бібліотеки зберігаються також праці Рудюка М. П., написані одноосібно або у співавторстві:

1. Акушерство и гинекология : учебное пособие для учащихся медсестринских отделений (1964). Шифр зберігання 618.1 Р-836
2. Акушерство: підручник для учнів медичних училищ (1967). Шифр зберігання 618.2(02) Р-836
3. Беременность и роды у первородящих женщин старшего возраста (1975). Шифр зберігання Б-16778

Столярчук Олександр Олександрович (1920–2017) — український фармаколог, професор, учасник Другої світової війни, заслужений працівник вищої школи УРСР.

Народився в місті Козятин (нині Вінницька область). Середню медичну освіту здобув у Рибінській фельдшерсько-акушерській школі, працював фельдшером у місті Рибінськ (Росія). Під час війни був учасником бойових дій.
У 1951 році закінчив Ярославський медичний інститут із відзнакою, після чого навчався в аспірантурі на кафедрі фармакології.

Із 1957 року працював у Вінницькому медичному інституті: був асистентом, доцентом, згодом — завідувачем кафедри фармакології (1964–1991), професором (з 1991). Також очолював педіатричний факультет як декан (1962–1971).
У 1955 році захистив кандидатську дисертацію, у 1970 — докторську. Професор з 1971 року. У 1984 році отримав звання «Заслужений працівник вищої школи УРСР».

Очолював фармакологічне товариство Вінниччини (з 1965), був заступником голови Українського фармакологічного товариства та членом Всесоюзного товариства фармакологів.

Автор понад 300 наукових праць, 38 авторських свідоцтв і 10 патентів (у Японії, США, Канаді, Німеччині, Франції та ін.). Досліджував нові лікарські речовини, вивчав їхню дію, розробив препарати фенікаберан та бензофурокаїн.
Підготував 5 докторів і 36 кандидатів наук.

У фонді ННМБУ зберігається автореферат дисертації Столярчука О. О.:

1. Действие сердечных гликозидов в зависимости от состояния центральной нервной системы. (1955). Шифр зберігання: 615.5 С-816а
2. Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві: Лекции по фармакологии : учебное пособие. (1998). Шифр зберігання: Б-99751