Календар медицини

Лукашук Віктор Дмитрович (1948) педіатр, доктор медичних наук (1992), професор (2005). Закінчив Львівський медичний інститут (1972). Працював лікарем. Від 1976 – у Київській медичній академії післядипломної освіти; від 1993 – у Національному медичному університеті (Київ): від 1996 – завідувач кафедри педіатрії № 3, від 2003 – завідувач кафедри педіатрії № 5.

Віктор Дмитрович робив дослідження в галузях дитячої гастроентерології, кардіології, неонатології, клінічної фармакології та психосоматики. Вивчає питання лікування хронічного гастродуоденіту та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки в дітей, механізми агресії та захисту слизової оболонки шлунка при гастродуоденальній патології.

Наукові праці: “Серцева недостатність у дітей” (1997); “Перинатальні ураження центральної нервової системи та їх вплив на розвиток хронічних захворювань органів травлення у дітей” (2001); “Оптимізація лікування хронічного гастродуоденіту, асоційованого з HP, з урахуванням гастропротекції” (2011); “Психологічний статус і мовленнєві порушення та їх корекція у дітей з хронічним гастродуоденітом, асоційованим з HP-інфекцією” (2013).

Бурих Михайло Прокопович (1938-2006) вчений-топографоанатом, доктор медичних наук (1990), професор, завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного університету (з 1990).

Михайло Прокопович народився в м. Харкові. Середню медичну освіту (з відзнакою) здобув на фельдшерському відділенні Харківського медичного училища No 1 (1959); вищу медичну освіту (з відзнакою) здобув на педіатричному факультеті Харківського медичного інституту (1965); навчався в аспірантурі (1965-1968), працював на посадах асистента (1968-1970) кафедри нормальної анатомії, асистента (1970-1972), доцента (з 1972 р.) кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного інституту, професора кафедри анатомії медичного факультету політехнічного інституту в м. Конакрі (Французька Гвінея) (1977-1980), старшого наукового співпрацівника (1986-1989), завідувача (1990-2006) кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Харківського медичного інституту (тепер – Харківський національний медичний університет).

У 1969 р. захистив кандидатську дисертацію «Анатомия нервов и сосудов почки человека и некоторых животных (анатомо-экспериментальное исследование)», а в 1990 р. – докторську дисертацію «Анатомия чашечно-лоханочного комплекса почки человека в постнатальном онтогенезе»; професор; академік Міжнародної академії інтегративної антропології (1995); член Німецького анатомічного товариства (1994); автор близько 200 наукових публікацій, зокрема 18 монографій та навчальних посібників, 9 винаходів; основні напрями наукової діяльності: вивчення анатомії тіла людини в системі топографічних координат.

Ним вперше описані сегментарні нервові сплетіння в пазусі нирки людини, створено новий науковий напрямок – анатомія тіла людини в системі топографічних координат УЗД, КТ і ЯМР томографії.

Харченко Наталія Вячеславівна (1953) гастроентеролог, член-кореспондент НАМН України (2010), доктор медичних наук (1994), професор (1996), заслужений діяч науки і техніки (2003), завідувач кафедри гастроентерології, дієтології і ендоскопії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (з 1994).

Наталією Вячеславівной розроблені рекомендації з харчування хворих з метаболічним синдромом, для пацієнтів з порушеннями водно-сольового обміну, гіпертонічною хворобою, захворюваннями нирок тощо, вивчено вплив дієти на структурно-функціональний стан еритроцитів у хворих на неалкогольний стеатогепатит в поєднанні з гіпертонічною хворобою; розроблено та впроваджено науково обґрунтоване індивідуальне харчування у хворих з набутими дисліпідеміями.

Основні напрями наукової та практичної діяльності стосуються розробки та вивчення нових ефективних методів діагностики та лікування хворих гастроентерологічного профілю, розробки та вивчення впливу дієтотерапії в пацієнтів з різною патологією внутрішніх органів, а також питань профілактичного харчування з метою покращення якості життя та профілактики захворювань внутрішніх органів.

З 1998 заснована та працює Національна Школа гастроентерологів, гепатологів України, науковим керівником якої є професор Харченко Н.В. Організувала та багато років очолює роботу секції з дієтології Української гастроентерологічної асоціації. З 2003 очолює консультативно-експертну групу “Гастроентерологія. Лікарські засоби” ДП “Державний фармакологічний центр” МОЗ України, є Віце-президентом Української гастроентерологічної асоціації, членом Всесвітньої та Європейської асоціації гастроентерологів.

Наукові праці: “Вірусні гепатити” (2002 ); “Сучасні аспекти клінічної дієтології” (2004 ); “Сучасна дієтотерапія органів травлення” (2005); “Гастроентерологія” (2007); “Дієтотерапія при захворюваннях печінки, жовчовивідних шляхів та підшлункової залози” (2008); “Дієтологія” (2011); “Гастроентерологія” (2016-2017).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Н.В. Харченко, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Сучасна дієтотерапія захворювань органів травлення (2005)
2. Довідник лікаря-гастроентеролога (2004)
3. Глутаргин – фармакологическое действие и клиническое применение (2005)
4. Гастроентерологія (2007)
5. Вірусні гепатити (2002)

Теличко Федір Федорович (1928-2003) – рентгенолог, доктор медичних наук (1974), професор Ужгородського національного університету.

Федір Федорович середню медичну освіту (з відзнакою) здобув у Берегівській фельдшерсько-акушерській школі (1949); вищу медичну освіту здобув на медичному факультеті Ужгородського державного університету (1949-1953), військовому факультеті Харківського медичного інституту та у Військового-медичній акаде-мії (м. Ленінград, 1953-1955); від 1955 до 1966 р. – служба в Радянській армії на посадах військового рентгенолога. У 1961-1963 рр. удосконалювався на кафедрі рентгенології та радіології Військово-медичної академії. Від 1966 р. працював в Ужгородському державному університеті
де пройшов шлях від асистента до завідувача курсу рентгенорадіології, у 1968 р. захистив кандидатську дисертацію «О рациональных условиях, определяющих минимальную дозу облучения при рентгенологических процедурах», а в 1974 р. – докторську дисертацію «Основные факторы, определяющие лучевую нагрузку на обследуемых при рентгенологических процедурах и пути ее снижения»; професор (1977); головний позаштатний рентгенолог Управління охорони здоровʼя Закарпатської обласної державної адміністрації: голова Закарпатського товариства рентгенологів та радіологів; член президії Українського та член правління Всесоюзного товариств рентгенологів та радіологів; керівник Закарпатської обласної організації «Спілка Чорнобиль»; академік Академії наук вищої школи України.

Автор понад 160 наукових публікацій, зокрема 6 монографій, 60 винаходів та рацпропозицій.

Розробив та впровадив у практику охорони здоров’я 56 раціоналізаторських пропозицій та винаходів. Опрацював комплекс заходів з оптимізації фізико технічних умов діагностичного дослідження з метою отримання високоякісної картини зображення при найменшій дозі опромінення хворого. Започаткував новий напрям у медичній радіології: мікрорентгенографію тонких біологічних середовищ, визначення атомно-молекулярної густини мікрооб’ємів патологічно зміненої тканини, спосіб управління оптичною густиною мікроструктур злоякісних пухлин та інших патологічних процесів з метою покращення ефективності променевої діагностики та променевої терапії.

Опрацював концепцію хіміко-квантової сутності і причини виникнення ряду вірусних захворювань, зокрема СНІДу, ревматизму, неспецифічного поліартриту.

Єфімов Андрій Семенович (1928-2017) ендокринолог, доктор медичних наук (1966), професор (1970), академік НАНУ (1992), АМНУ (1992), заслужений діяч науки і техніки України (1996). Закінчив Горьковський медичний інститут (нині м. Нижній Новгород, РФ, 1952), де й працював у 1958-1964. Від 1965 – в Інституті ендокринології та обміну речовин АМНУ (Київ): завідувач відділу діабетології, від 1996 – заступник директора з наукової роботи; водночас у 1986-1992 – завідувач кафедри терапії Київського медичного інституту; 1992-2003 – завідувач кафедри ендокринології Київської медичної академії післядипломної освіти. Віце-президент Асоціації ендокринологів України (від 1977).

Вивчає патогенез цукрового діабету та його ускладнень; обґрунтував роль контрінсулінових гормонів, оксидативного стресу, перекисного окислення ліпідів у патогенезі ангіопатій, що дало можливість створити ангіопротектор “Ізодибут” для лікування діабетичних ангіопатій, енцефалопатій, катаракти. За його участі розроблено вітчизняні експрес-аналізатори глюкози з індикаторними смужками, сорбційні методи, мікрохвильову резонансну терапію.

Наукові праці: “Диабетические ангиопатии” (1973, 1989); “Сахарный диабет” (1983); “Структура и функции инсулиновых рецепторов” (1987); “Сахарный диабет: проблемы наших дней” (1991); “Фитотерапия ожирения и сахарного диабета” (1993); “Клиническая диабетология” (1998); “Ендокринологія” (2004); “Использование стволовых клеток для лечения сахарного диабета (обзор литературы)” (2006); “Малая энциклопедия врача-эндокринолога” (2007).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ефімова А.С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Вибрані лекці з ендокринології (1991)
2. Диабетические ангиопатии (1973)
3. Инсулинотератия больных сахарным диабетом (2000)
4. Лікування анемії у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет гемопоетичними клітинами ембріональної
   печінки людини (2002)
5. Малая энциклопедия врача эндокринолога (2007)
6. Неотложная эндокринология (1982)
7. Ожирение и сахарный диабет (1987)

Потоцький Іван Іванович (1898-1978) дерматовенеролог, доктор медичних наук (1940), професор, завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів (1958-1960), Київського медичного інституту (1960-1974). Голова Українського наукового товариства дерматовенерологів (1959-1965).

Іван Іванович учень Л.А. Орбелі. У 1939 в Київському медичному інституті захистив докторську дисертацію “Роль нервной системы при воспалительных процессах кожи”.

Вивчав етіологію та патогенез ураження шкіри при захворюваннях кровотворних органів, псоріазі, червоному вовчаку, екземі. Розробляв нові методи лікування сифілісу та шкірних хвороб. Розробив спосіб лікування псоріазу з використанням гіпереритемних доз ультрафіолетових променів.

Наукові праці: “Заболевания кожи при лейкозах” (1978); “Кожные и венерические болезни” (1978).