Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Сьогодні українською розмовляють понад 45 млн людей у всьому світі, і носіїв її дедалі більшає. Молодь активно популяризує українську в соцмережах та спонукає до її вжитку у мовленні.
Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються. Вона вважається однією з найкрасивіших та визнана другою за мелодійністю після італійської.
Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Цю назву почали вживати з XVI ст. Видання «Енеїди» Івана Котляревського ознаменувало початок формування української літературної мови.
Упродовж століть мова зазнавала утисків з боку держав, до яких входили українські землі. Але чи не найбільше заборон було у росії. Починаючи від наказу Петра І (1720) про заборону друкувати книги на Україні і вилучати церковні тексти, написані українською, до постанови ЦК ВКП (б) про припинення українізації (1932), закриття українських шкіл на Кубані (1933), масове знищення українських діячів культури, історичних пам’яток тощо.
Слід зазначити, що, крім Європи, українська поширена і у західній півкулі, а в окрузі Кук, штат Іллінойс, США вона має напівофіційний статус.
Наприкінці хотілося б пригадати слова Івана Огієнка: «Мова – то серце народу».
Єфімов Андрій Семенович (1928-2017) ендокринолог, доктор медичних наук (1966), професор (1970), академік НАНУ (1992), АМНУ (1992), заслужений діяч науки і техніки України (1996). Закінчив Горьковський медичний інститут (нині м. Нижній Новгород, РФ, 1952), де й працював у 1958-1964. Від 1965 – в Інституті ендокринології та обміну речовин АМНУ (Київ): завідувач відділу діабетології, від 1996 – заступник директора з наукової роботи; водночас у 1986-1992 – завідувач кафедри терапії Київського медичного інституту; 1992-2003 – завідувач кафедри ендокринології Київської медичної академії післядипломної освіти. Віце-президент Асоціації ендокринологів України (від 1977).
Вивчає патогенез цукрового діабету та його ускладнень; обґрунтував роль контрінсулінових гормонів, оксидативного стресу, перекисного окислення ліпідів у патогенезі ангіопатій, що дало можливість створити ангіопротектор “Ізодибут” для лікування діабетичних ангіопатій, енцефалопатій, катаракти. За його участі розроблено вітчизняні експрес-аналізатори глюкози з індикаторними смужками, сорбційні методи, мікрохвильову резонансну терапію.
Наукові праці: “Диабетические ангиопатии” (1973, 1989); “Сахарный диабет” (1983); “Структура и функции инсулиновых рецепторов” (1987); “Сахарный диабет: проблемы наших дней” (1991); “Фитотерапия ожирения и сахарного диабета” (1993); “Клиническая диабетология” (1998); “Ендокринологія” (2004); “Использование стволовых клеток для лечения сахарного диабета (обзор литературы)” (2006); “Малая энциклопедия врача-эндокринолога” (2007).
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Ефімова А.С., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Вибрані лекці з ендокринології (1991)
- Диабетические ангиопатии (1973)
- Инсулинотератия больных сахарным диабетом (2000)
- Лікування анемії у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет гемопоетичними клітинами ембріональної
печінки людини (2002) - Малая энциклопедия врача эндокринолога (2007)
- Неотложная эндокринология (1982)
- Ожирение и сахарный диабет (1987)
Потоцький Іван Іванович (1898-1978) дерматовенеролог, доктор медичних наук (1940), професор, завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів (1958-1960), Київського медичного інституту (1960-1974). Голова Українського наукового товариства дерматовенерологів (1959-1965).
Іван Іванович учень Л.А. Орбелі. У 1939 в Київському медичному інституті захистив докторську дисертацію “Роль нервной системы при воспалительных процессах кожи”.
Вивчав етіологію та патогенез ураження шкіри при захворюваннях кровотворних органів, псоріазі, червоному вовчаку, екземі. Розробляв нові методи лікування сифілісу та шкірних хвороб. Розробив спосіб лікування псоріазу з використанням гіпереритемних доз ультрафіолетових променів.
Наукові праці: “Заболевания кожи при лейкозах” (1978); “Кожные и венерические болезни” (1978).
Трахтенберг Ісаак Михайлович (1923-2023) гігієніст, еколог, член-кореспондент НАН України (1992), академік НАМН України (1997), доктор медичних наук (1964), професор (1967), завідувач лабораторії промислової токсикології та гігієни праці при використанні хімічних речовин Інституту медицини праці АМН України.
Ісаак Михайлович народився в Житомирі, медичну освіту здобув у Київському медичному інституті (1946); працював (1946-1972) на посадах асистента, доцента, професора кафедри гігієни праці Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця; у 1950 р. захистив кандидатську дисертацію «К токсикологии органических соединений ртути – этилмеркурфосфата и этилмеркурхлорида», а в 1964 р. – докторську дисертацію «Микромеркуриализм как гигиеническая проблема»; з 1972 р. – завідувач лабораторії промислової токсикології і гігієни праці при використанні хімічних речовин Київського інституту гігієни праці і профзахворювань (тепер – Інститут медицини праці НАМН України); професор (1965); академік НАМН України за спеціальністю «Гігієна» (1997), член-кореспондент НАН України (1992); член Наукової ради НАМН України з теоретичної та профі-лактичної медицини; голова Комісії НАМН України з питань боротьби з лженаукою та фальсифікацією наукових досліджень; заступник голови Комітету НАМН України з наукової термінології; головний фахівець МОЗ України з профілактичної токсикології; голова експертної комісії з лікарської токсикології Державного фармакологічного центру МОЗ України; голова комісії з науки правління Наукового товариства гігієністів; член наукових товариств гігієністів, токсикологів, фармакологів України; член редакційних колегій і рад низки наукових періодичних видань; голова Клубу творчої інтелігенції імені академіка в. В. Фролькіса; Заслужений діяч науки УРСР (1964); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002); лауреат трьох Академічних премій з профілактичної медицини АМ України (1995, 2002, 2009); лауреат премії імені О. О. Богомольця НАН України (2010).
Автор понад 500 наукових публікацій, зокрема 29 монографій, підручників та довідників.
Основні напрямки наукової діяльності – вивчення впливу на організм людини потенційно токсичних хімічних речовин, що застосовуються в сучасному виробництві, експериментальний аналіз дії ксенобіотиків, наукове обгрунтування профілактики патології та передпатології професійного й екологічного генезу.
Автор принципово нового положення про взаємозвʼязок загального та специфічного у реакції організму на екзогенну лію хімічних факторів. Розробник наукових проблем «норми», адаптації, передпатології хімічної етіології, вікової токсикології; науковий консультант й керівник 15 докторських та 41 кандидатської дисертації.
Основні наукові публікації: «Хронічна дія ртуті на організм» (1969); «Показники норми у лабораторних тварин в токсикологічному експерименті» (1978); «Методи ви-вчення хронічної дії хімічних і екологічних забруд-ників» (1987); «Ртуть та її сполуки в навколишньому середовищі» (1990); «Проблема норми в токсикологї» (1991); «Хімічні фактори виробничого середовища і серцево-судинна система» (1992); «Важкі метали в зовнішньому середовищі: сучасні гігієнічні та токсико-логічні аспекти» (1995); «Книга о ядах и отравлениях. Очерки токсикологии» (2000); «Основные показатели физиологической нормы у человека» (2001); «Нариси вікової токсикології» (2005); «Химическая безопасность в Украине» (2007); «Книга про отрути та отруєння.
Нариси токсикології» (2008); «Альтернативні методи і тест-системи» (2008); «Профілактична токсикологія та медична екологія» (2011); «Яды. Популярная энци-клопедия» (2011); «Промислова токсикологія: наукові пріоритети, досвід, підсумки» (2012); «Популярная токсикология: антология» (2016); «Нариси з токсикології важких металів» (випуск 2. Ртуть) (2016); «Нариси з токсикології важких металів» (випуск 3: Кадмій) (2017).
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І.М. Трахтенберга, підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Очерки физиологии и гигиены труда пожилого человека. Ис-следования, рекомендации (2007)
- Нариси вікової токсикології (2005)
- Микромеркуриализм как гигиеническая проблема (1964)
- Гігієна розумової праці (1972)
- Гігієна праці та виробнича санітарія (1977)
- Активний відпочинок як засіб підвищення працездатності і зміцнення здоровʼя (1957)
- Яды (2011)
- Хроническое воздействие ртути на организм (современный аспект проблемы меркуриализма и его профилактики) (1969)
- Ртуть и ее соединения в окружающей среде (1990)
Також у фонді бібліотеки зберігається публіцистика І.М. Трахтенберга:
- В начале нового века : в 3 т. (2015)
- Из записных книжек и не только…: В 2 кн. (2003)
- Избранные очерки (2020)
- Мой Киев, мой киевляне: в 2 кн. (2013)
- Остановиться, оглядеться… Воспоминания. Раздумья. Портреты: В 2 кн. (2008)
- Пятьдесят эскизов времени (2011)
- Слово об alma mater, ее выпускниках, учителях и мудрых предшественниках (2006)
Мамчич Володимир Іванович (1938) хірург, доктор медичних наук (1980), професор (1985). Закінчив Івано-Франківський медичний інститут (1962).
Володимир Іванович працював лікарем. Від 1965 – у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): у 1989-2010 – завідувач, від 2010 – професор кафедри хірургії та проктології. Голова Асоціації хірургів-гепатологів України (від 1997).
Наукові дослідження присвячені хірургії гепатопанкреатодуоденальної зони шлунково-кишкового тракту, невідкладній, лапароскопічній, судинній хірургії, хірургічній ендокринології, герніології, проктології.
Наукові праці: “Калькулезный холецистит” (1985); “Профилактика желчно-каменной болезни” (1986); “Послеоперационные абсцессы брюшной полости” (1990); “Облитерирующий эндартериит. Клиника, диагностика, лечение” (2007); “Тканесохраняющая высокочастотная электросварочная хирургия” (2009); “Хирургическое лечение гигантских язв желудка” (2014).
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Мамича В.І., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Диагностика, профилактика и лечение вызванных бесспоровыми анаэробами и перитонитов, ассоциациями микроорганизмов (1998)
- Облитерирующий эндартериит (клиника, диагностика, лечении) (2007)
- Профилактика и основные принципы лечения абдоминальной хирургической инфекции (2003)
Фудель-Осипова Софія Іванівна (1898-1987) фізіолог, доктор медичних наук (1953), професор, завідувачка кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту (1944-1946 і 1953-1955), лабораторій Інституту геронтології (1959-1964) та Інституту гігієни і токсикології пестицидів і пластичних мас в Києві (1964-1982).
Софія Іванівна закінчила Київський медичний інститут (1922). Від 1931 р. – керівник організованої нею фізіологічної лабораторії в Інституті охорони материнства і дитинства та водночас асистент кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту.
Перші наукові праці були присвячені електрофізіологічним методам визначення швидкості поширення збудження в нерві та характеристиці фаз нерва і м’яза (1937-1941).
У 1953 р. захистила докторську дисертацію “Об основных физиологических свойствах нервного процесса, определяющих его функциональную роль”. З 1956 р. перебувала у відрядженні в Індії (м. Делі), де проводила консультативну роботу серед лікарів, читала лекції з фізіології. Була обрана почесним членом товариства невропатологів Індії.
Наукові праці: “Капиллярное кровообращение у человека при физической дозированной работе” (1941); “Старение нервно-мышечной системы” (1968); “Физиолого-биохимический механизм действия пестицидов” (1981).
У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Фудель-Осипової С.І.
«Об основных физиологических свойствах нервного процесса, определяющих его функциональную роль» (1951)
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Фудель-Осипової С.І., підготовлені одноосібно або у співавторстві:
- Физиолого-биохимический механизм действия пестицидов (1981)
- Старение нервно-мышечной системы (1968)