Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Богаєвський Овксентій Трохимович (1848-1930) – хірург, доктор медицини (1911). Одним із перших в умовах земської лікарні став широко впроваджувати порожнинні операції; ним виконувалися операції у зв’язку з ехінококовою хворобою і черевною водянкою, резекції шлунка. Він створив велику школу хірургів – практиків, організував в Кременчуці при лікарні 4-річну жіночу фельдшерську школу на 160 осіб.
Овксентій Трохимович народився в с. Устинці Миргородського повіту Полтавської губернії в селянській родині. Медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира (м. Київ,
1874); працював на посаді земського лікаря в Миргородському та Чернігівському повітах. Від 1883 р. до кінця життя працював на посаді головного лікаря Кременчуцької лікарні. Створив жіночу акушерсько-фельдшерську школу з чотирирічним курсом та школу повивальних бабок з однорічним курсом, директором яких був у 1904-1913 рр.
У 1911 р. Університет св. Володимира присвоїв йому науковий ступінь доктора медицини без захисту дисертації, почесний член Кременчуцького товариства лікарів.
Виконував на рівні того часу найрізноманітніші і найскладніші операції. Одним із перших в умовах земської лікарні став широко впроваджувати порожнинні операції, ним виконувались гастротомії, операції у звʼязку з ехінококовою хворобою і черевною водянкою, резекції шлунка (перша в Україні, 1888 р.). Створив велику школу хірургів-практиків; автор 85 публікацій.
Киричинський Олексій Романович (1888-1970) фізіотерапевт, професор (1959), засновник фізіотерапевтичної служби України та перший завідувач кафедри фізіотерапії Київського інституту удосконалення лікарів (1944-61). Засновник вчення про вегетативні реакції організму на вплив фізичних факторів, фізіотерапевтичної школи в Україні.
Медичну освіту здобув на медичному факультеті Університету св. Володимира (м. Київ, 1912); у 1912-1914 рр. – ординатор при кафедрі нервових хвороб під керівництвом проф. М. М. Лапинського.
Як військовий лікар брав участь у Першій світовій війні, після демобілізації працював в Одеському курортному управлінні на посаді консультанта-невропатолога (1920-1921) та очолював (1921-1923) фізіотерапевтичний санаторії імені Свердтова.
З 1924 р. працював у Київському інституті удо-сконалення лікарів на посадах викладача циклу лекцій із клінічної фізіотерапії на кафедрі нервових хвороб (1924-1930) та доцента з фізіотерації зазначеної кафедри
(1930-1941), також працював на посадах завідувача фізіотерапевтичного відділення «4-ї Радянської санаторії» (з 1924 р.), завідувача фізіотерапевтичного відділу Психоневрологічного інституту. Під час німецько-радянської війни – учасник руху Опору, введений до списків «Праведники Бабиного яру».
У 1944-1961 рр.- завідувач (організатор) кафедри фізіотерапії Київського інституту удосконалення лікарів. У 1949 р. за монографію «Вегетативно сегментарная физиотерапия» йому присвоєно вчений ступінь доктора медичних наук; професор (1950); головний фізіотерапевт МОЗ УРСР; голова Київського наукового товариства фізіотерапевтів та курортологів; голова Українського республіканського наукового товариства фізіотерапевтів та курортологів
(1944-1970); почесний голова Всесоюзного наукового медичного товариства фізіотерапевтів та курортологів.
Автор понад 100 наукових публікацій, зокрема 6 монографій. Основні напрями наукової діяльності: фізіотерапія, неврологія. Засновник вчення про вегетативні реакції організму на вплив фізичних чинників. Засновник фізіотерапевтичної школи в Україні. Розробив низку методик рефлекторно-вегетативної сегментарної фізіотерапії. Уперше в СРСР розробив та впровадив у клінічну практику метод парафінотерапії, дав наукове обгрунтування застосування цього методу за вогнепальних уражень головного мозку; впровадив метод азотно-газових ванн типу Цхалтубо у некурортних умовах, розробив методики застосування УВЧ під час різних захворювань.
Кириченко Дмитро Федорович (1929-2020) доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб, проректор Вінницького медичного інституту. Розробив діагностику та лікування холери, черевного тифу, вірусного гепатиту, грипу та інших інфекційних хвороб.
Дмитро Федорович народився в с. Ометинці Немирівського району Вінницької обл. Медичну освіту (з відзнакою) здобув у Вінницькому медичному інституті імені М. І. Пирогова (1949-1955); працював на посаді лікаря Ситковецької ра-йонної лікарні; навчався в клінічній ординатурі (1955-1957) та аспірантурі (1957-1961),
працював на посадах асистента та доцента (1961-1971) кафедри інфекційних хвороб, заві-дувача кафедри дитячих інфекційних хвороб (1971-1983), завідувача (1971-2004), професора (з 2004 р.) кафедри інфекційних хвороб, про-ректора з лікувальної роботи (1984-2003) Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова (нині – Biницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова);
У 1964-1966 р. працював на посаді консультанта холерного шпиталю в м. Гераті (Афганістан), а в 1976-1979 рр. – консультанта військового шпиталю в м. Кабулі та радника міністра охорони здоровʼя Афганістану; у 1962 р. захистив кандидатську дисертацію «Изменения нервной системы при брюшном
тифе, болезни Боткина и гриппе и их клиническое
значение», а в 1970 р. – докторську дисертацію «Клинические и эпидемиологические наблюдения над холерой в Афганистане»; професор (1974); голова Biнницького обласного наукового медичного товариства
лікарів-епідеміологів; голова проблемної комісії з інфекційних та паразитарних хвороб МО3 та АМН України.
Автор понад 150 наукових публікацій, зокрема 12 винаходів.
Основні напрями наукової діяльності: оп-рацювання діагностики та лікування вірусних гепатитів, ротавірусних інфекцій, кишкових інфекцій та інтоксикацій, вивчення клініки та розробка інтенсивної терапії ботулізму, дослідження епідеміології, розробка діагностики й лікування холери в умовах України, науковий керівник 5 кандидатських дисертацій.
Руданський Степан Васильович (1833-1873) лікар, український письменник, перекладач. Автор балад, ліричних віршів, «співомовок». Завідувач лікарняною та госпітальною частинами Ялтинського лікарського відділення.
Степан Васильович народився в с. Хомутинцях (нині – Жмеринського району Вінницької обл.) у родині священика; навчався в Шаргородській духовній шко-лі (бурсі); у 1849 р. вступив до Камʼянець-Подільської духовної семінарії, у 1855 р. закін-чив семінарію і як «перший учень» рекомендований на навчання в С.-Петербурзькій духовній академії, але вступив до Медико-хірургічної академії, під
час навчання був позбавлений батьківської допомоги, дуже бідував, часто голодував, захворів на туберкульоз. Після закінчення академії (1861) працював лікарем в Ялті; з 1863 р. мав додаткову лікарську роботу в маєтках князя Воронцова; у 1872 р. вів боротьбу з епідемією холери в Криму; залишив добру памʼять як лікар; фольклорист М. Комаров зазначав: чий, на вид поважний, хоч і ходив трохи згорбившись, карі очі його світилися несказанною добротою, що була найкращою ознакою його душі.
Під час перебування в Ялті лікував М. Щепкіна, близько зійшовся з славнозвісним артистом; працюючи лікарем, займався громадською, літературною, краєзнавчою роботою; у 1863 р. його обрали почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської мирової округи.
Автор популярного романсу «Повій вітре на Вкраїну»; переклав українською мовою «Іліаду» Гомера (1872), окремі пісні з «Енеїди» Вергілія; зробив віршований переклад «Слова о полку Ігоревім» відомі його «Співомовки» – народні легенди, приказки, пісні, які ввійшли в народ і переказуються, співаються ним без згадки автора; помер від туберкульозу, в бідності; поховано його коштом міста.
Єршова Анастасія Степанівна (1919-?) доктор медичних наук, професор, завідувачка кафедри акушерства і гінекології Дніпропетровського медичного інституту (з 1980). Вивчала захворювання вагітних жінок на лістеріоз.
Анастасія Степанівна медичну освіту здобула в 2-му Московському медичному інституті (1941); під час німецько-радянської війни – лікар-хірург у діючій армії; у 1946-1949 рр. працювала в МОЗ СРСР; навчалася в аспірантурі в 1-го Московського медичного інституту (1949-1952).
Від 1952 р. працювала у Львівському НДІ педіатрії, акушерства та гінекології, зокрема на посаді старшого наукового співпрацівника (1960-1973); з 1974 р. працювала у Дніпропетровському медичному інституті, зокрема на посаді завідувача кафедри аку-шерства та гінекології факультету удосконалення лікарів (м. Кривий Ріг, 1980-1990); у 1952 р. захистила кандидатську дисертацію «Лечение сном рвоты беременных», а в 1970 р. – докторську дисертацію «Хронический листериоз у беременных женщин»; професор (1981).
Автор близько 40 наукових публікацій.
Основні напрями наукової діяльності: дослідження етіології й патогенезу, опрацювання діагностики та лікування ускладнень вагітності.
Сміян Олександр Іванович (1929) педіатр, доктор медичних наук (1968), член – кореспондент АМН України (1994), професор (1973), завідувач кафедри педіатрії Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського (1970-2003), ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського (1981-1997).
Його дослідження охоплюють широке коло проблем: розробка питань етіології, патогенезу, клініки і лікування захворювань гепатобіліарної, бронхолегеневої, сечової систем, гіпотрофії, патології періоду новонародженості. Олександр Іванович медичну освіту здобув у Тернопільському державному медичному інституті (1981); у 1981-1984 рр. навчався в клінічній ординатурі на кафедрі педіатрії післядипломної освіти Тернопільського медичного інституту; працював на посадах асистента та доцента кафедри педіатрії Запорізького медичного інституту, завідувача (з 1999 р.) кафедри педіатрії післядипломної освіти з курсами пропедевтичної педіатрії і дитячих інфекцій Медичного інституту Сумського державного університету.
Керівник клініки Сумської міської дитячої лікарні; у 1984 р. захистив кандидатську дисертацію «Состояние плазматических и внутриклеточных мембран лимфоцитов при различных клинических формах сахарного диабета у детей», а в 1996 р. – докторську
дисертацію «Ендокринні і морфофункціональні механізми адаптації недоношених новонароджених з внутрішньоутробною затримкою росту в ранньому неонатальному періоді»; професор; голова Асоціації педіатрів Сумської області. Головний редактор журналу Сумського державного університету «Журнал клінічних та експериментальних медичних досліджень»; академік Української академії наук; Заслужений лікар України (2018).
Автор понад 500 наукових публікацій; науковий керівник 9 кандидатських дисертацій.