Календар медицини

Леонід Кирилович Караванов (1925–2002) лікар, організатор охорони здоров’я, генерал-майор медичної служби, заслужений лікар України.

Освіта та професійна діяльність

У 1950 році закінчив Львівський медичний інститут.

Професійний шлях:

1950–1951 рр. — завідувач лікувального профспілкового сектора міського відділу охорони здоров’я м. Луцька

1951–1952 рр. — виконувач обов’язків завідувача міського відділу охорони здоров’я м. Луцька

1953–1959 рр. — керівник медичної служби КДБ у Волинській області

1959–1960 рр. — керівник медичної служби КДБ у Львівській області

1960–1983 рр. — очолював медичну службу КДБ УРСР

У 1983 році отримав військове звання генерал-майора медичної служби.

• Мав почесне звання Заслужений лікар України.
• Внесок у розвиток медичної служби
• Леонід Кирилович Караванов зробив вагомий внесок у:
• розвиток матеріально-технічної бази медичної служби
• удосконалення лікувально-діагностичного процесу медичної служби КДБ УРСР
• відновлення та створення військово-медичних служб в усіх областях України

Його організаційна діяльність сприяла зміцненню системи медичного забезпечення в структурі державних органів.

Олексій Антонович Кронтовський патолог, доктор медицини, професор, один із фундаторів експериментальної онкопатології в Україні.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медицини (1917)
• Професор (1921)

У 1911 році закінчив Університет святого Володимира (Київ).

Професійна діяльність ученого була пов’язана з провідними науковими установами Києва:

У Київському санітарно-бактеріологічному інституті — засновник (1924) і завідувач відділу експериментальної медицини

У Київському медичному інституті — професор кафедри бактеріології (1921–1923) та кафедри загальної патології (1923–1924)

Засновник і завідувач відділу експериментальної біології та медицини Київського рентґенорадіологічного інституту (1924–1933), нині — Національний інститут раку

Наукова діяльність

Основні напрями наукових досліджень:

• експериментальна патологія пухлин
• культивування тканин поза організмом
• природа злоякісного росту тканин
• вплив на процеси пухлинного розвитку
• проблеми ендокринології та мікробіології

Олексій Кронтовський розробив новаторські методи культивування тканин in vitro, а також метод вивчення обміну речовин злоякісних пухлин шляхом створення в організмі тварин так званої ізольованої пухлини. Його праці стали важливим кроком у розвитку експериментальної онкології.

Основні наукові праці

«Материалы к сравнительной и экспериментальной патологии опухолей» (1916)

«Метод тканевых культур» (1917)

«Наследственность и конституция» (1925)

«Новая методика изучения внутренней секреции посредством эксплантации» (1927)

«Метод изолирования опухолей в организме и вне организма» (1928)

Наукова спадщина Олексія Антоновича Кронтовського відіграла значну роль у становленні експериментальної патології та онкологічних досліджень в Україні.

Ганна Абрамівна Модель (1915–2001) невропатолог, фахівець у галузі професійної патології, доктор медичних наук, професор.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1962)
• Професор (1968)

У 1937 році закінчила Київський медичний інститут. Працювала лікарем.

Упродовж 1943–1950 років — старша наукова співробітниця Українського психоневрологічного інституту (нині — Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України, Харків).

Від 1950 року її наукова діяльність була пов’язана з Київським НДІ гігієни праці та професійних захворювань (нині — Інститут медицини праці НАМН України), де вона обіймала посаду:

1965–1979 рр. — завідувачка відділу професійної патології.

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• діагностика професійних захворювань нервової системи
• лікування та експертиза працездатності при неврологічній патології
• професійні ураження нервової системи у працівників промисловості та сільського господарства
• вплив токсичних речовин на гіпоталамічну систему
• клініка та патогенез вібраційної хвороби

Праці Ганни Абрамівни Модель сприяли розвитку клінічної профпатології та вдосконаленню системи медико-соціальної експертизи в Україні.

Основні наукові праці

«Експертиза працездатності при захворюваннях нервової системи» (1958)

«Функциональные изменения нервной системы в начальных стадиях некоторых профессиональных заболеваний» (1961)

«Актуальные проблемы клиники вибрационной болезни» (1972)

Наукова спадщина вченої має важливе значення для розвитку неврології та медицини праці.

Георгій Вікторович Дзяк (1945–2016) кардіолог, доктор медичних наук, професор, академік АМН України, заслужений діяч науки і техніки України.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1980)
• Професор (1983)
• Академік АМН України (1997)
• Заслужений діяч науки і техніки України (1993)

У 1968 році закінчив Дніпропетровський медичний інститут, з яким надалі була пов’язана вся його професійна діяльність.

Обіймав такі посади:

від 1979 року — завідувач кафедри шпитальної терапії

1986–1996 рр. — проректор з навчальної роботи

від 1996 року — ректор

Від 1994 року — віце-президент Асоціації кардіологів України.

Наукова діяльність

Основні напрями наукових досліджень:

• проблеми кардіології та ревматології
• механізми адаптації хворих із ревматичними вадами серця
• типи порушень легеневого та серцевого кровообігу
• особливості ураження серця при гіпертонічній та ішемічній хворобах
• профілактика та лікування ревматизму

Учений описав механізми порушень гемодинаміки при різних серцево-судинних патологіях та запропонував підходи до їхньої профілактики й лікування.

Основні наукові праці

«Клиническая реография» (1977)

«Мерцательная аритмия» (1979)

«Лікарсько-трудова експертиза в практиці терапевта» (1994)

«Лікувальна фізкультура та спортивна медицина» (1995)

«Дисметаболический постменопаузальный синдром» (2000)

«Зміни вмісту статевих стероїдів після тотальної оваріоектомії у жінок репродуктивного віку з артеріальною гіпертензією» (2001)

Наукова та організаційна діяльність Георгія Вікторовича Дзяка зробила вагомий внесок у розвиток кардіології, медичної освіти та управління вищою медичною школою України.

Іван Тодосійович Шевченко (1905–1993) онколог, доктор медичних наук, професор, один із провідних організаторів онкологічної служби в Україні.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1950)
• Професор (1952)

У 1930 році закінчив Харківський медичний інститут.

Професійний шлях ученого охоплював клінічну, військово-медичну та організаційну діяльність:

1931–1934 рр. — хірург і головний лікар управління санаторіями та будинками відпочинку України

1934–1937 рр. — завідувач хірургічного відділення та головний лікар Слобідського медкомбінату (Київ)

1938–1941 рр. — начальник лікарсько-санітарної служби Південно-Західної залізниці, завідувач онкологічного відділення Центральної дорожньої лікарні

1941–1943 рр. — провідний хірург евакогоспіталю 6-ї загальновійськової армії, лікар 1-го рангу у фронтових евакогоспіталях

Від 1943 року — провідний хірург госпіталю та всієї госпітальної бази армії

З 1945 року — директор Київського рентгено-радіологічного та онкологічного інституту (нині — Національний інститут раку).

У подальші роки працював у Київський інститут удосконалення лікарів:

1946–1952 рр. — доцент кафедри онкології

1952–1959, 1971–1975 рр. — завідувач кафедри онкології

У 1951–1971 роках — головний онколог МОЗ України.

Наукова діяльність

Наукові праці Івана Тодосійовича були присвячені:

• проблемам передракових станів
• профілактиці злоякісних пухлин
• лікуванню раку стравоходу та інших локалізацій

Учений запропонував низку оригінальних хірургічних методик, зокрема:

• операцію на прямій кишці зі збереженням слизової оболонки сфінктера
• метод накладення шлункової фістули типу «хоботка завитка»
• метод закриття пневмотораксу
• новий підхід до рентгено-радіумхірургії злоякісних пухлин різних локалізацій

Його діяльність суттєво вплинула на розвиток онкологічної хірургії та формування системи онкологічної допомоги в Україні.

Тамара Іванівна Бужієвська (1935) педіатр, генетик, вірусолог, доктор медичних наук, професор, засновниця української школи медичної генетики.

Освіта та професійна діяльність

• Доктор медичних наук (1984)
• Професор (1988)

У 1958 році закінчила Київський медичний інститут.

Професійний шлях:

1958–1969 рр. — працювала в Інституті інфекційних хвороб АМН СРСР (Москва)

1969–1989 рр. — наукова діяльність в Інституті молекулярної біології і генетики АН УРСР

Від 1989 р. — засновниця та перша завідувачка кафедри медичної генетики Київської медичної академії післядипломної освіти

Наукова діяльність

Основні напрями досліджень:

• віруси як мутагени
• генетичний моніторинг
• клінічна генетика
• вивчення наслідків екологічних та техногенних факторів, зокрема Чорнобильської катастрофи

Тамара Іванівна заснувала наукову школу медичної генетики в Україні, підготувала численних фахівців у галузі молекулярної та клінічної генетики.

Основні наукові праці

«Аденовірусні захворювання» (1964)

«Вирусиндуцированный мутагенез в клетках млекопитающих» (1984)

«Генетические исследования загрязнения окружающей среды» (1989)

«Генетика эндокринных заболеваний» (1993)

«Основи медичної генетики» (1994)

«Генетичні чи екогенетичні наслідки Чорнобильської аварії? Факти та гіпотези» (1996)

Наукова спадщина Тамари Іванівни Бужієвської зробила значний внесок у розвиток медичної генетики, вірусології та клінічної педіатрії в Україні.