Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Щастний Дмитро Сергійович (1903 – 1974) – мікробіолог, епідеміолог та імунолог.
Народився в місті Одеса, 1926 – закінчив Одеський медичний інститут.
Професійна діяльність
Працював у різних медичних і мікробіологічних науково-дослідних установах.
- 1943–1944 – заступник директора з наукової роботи Тамбовського НДІ мікробіології.
- 1944–1949 – завідувач відділу віспи Одеського НДІ мікробіології та епідеміології.
- 1945–1962 – доцент кафедри мікробіології Одеського медичного інституту ім. М. І. Пирогова.
- 1963–1967 – доцент кафедри мікробіології і вірусології Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова.
- 1967–1971 – професор тієї ж кафедри.
- 1965 – захистив докторську дисертацію «Влияние тканевых препаратов В. П. Филатова на защитные функции и устойчивость организма к инфекции».
Наукові праці
Автор понад 70 наукових публікацій.
Основні напрями досліджень:
- медична мікробіологія та імунологія;
- застосування тканинних препаратів для лікування бактеріальних інфекцій;
- історія медицини та медичної мікробіології.
Буйко Петро Михайлович (1895 – 1943) – видатний акушер-гінеколог, доктор медичних наук, Герой Радянського Союзу (посмертно).
Народився в місті Бельськ, Гродненська губернія.
- 1911 – вступив до Військово-фельдшерської школи (Санкт-Петербург).
- 1911–1914 – молодший фельдшер у психіатричному відділенні Миколаївського військово-медичного госпіталю.
- Перша світова війна: служив у 1-му залізничному полку, згодом – у Києві.
- 1918 – учасник повстання проти Центральної Ради.
- 1919–1922 – навчання у Київському медичному інституті.
Професійна діяльність
- 1922–1923 – голова окружного відділу профспілки медпрацівників (Бердичів).
- 1923–1927 – завідувач окружного відділу охорони здоров’я (Біла Церква).
- Займав посади головного лікаря та завідувача акушерсько-гінекологічних відділень (Люботин, Київ).
- 1930 – курси удосконалення в Ленінграді.
- Доцент акушерсько-гінекологічної клініки Київського медінституту.
- Завідувач кафедри акушерства і гінекології Київського стоматологічного інституту.
- 1933–1934 – директор Київського інституту охорони материнства і дитинства.
- 1938 – захистив кандидатську дисертацію «Клиника и профилактика разрывов промежности в родах».
- 1940 – захистив докторську дисертацію «Хирургическое лечение пузырно-влагалищных свищей у женщин с применением плацентарной ткани».
Військові роки
- З початком Другої світової війни – провідний хірург медсанбату.
- Поранений під Уманню, потрапив у полон, утік.
- Працював лікарем у Фастові:
- створював фіктивні діагнози;
- врятував понад 1000 людей від примусового вивезення до Німеччини;
- організовував лікування поранених партизан.
- Липень 1943 – вступив до партизанського загону, очолив санітарну частину.
- 13 жовтня 1943 – потрапив у полон; після катувань спалений живцем у с. Ярошівка разом із трьома партизанами.
Відмовився від утечі, щоб не наражати на небезпеку місцевих жителів.
Наукові праці
- «Клініка і профілактика розривів промежини при пологах» (1940).
- «Хирургическое лечение пузырно-влагалищных свищей у женщин с применением плацентарной ткани» (1954, посмертно).
- Вшанування пам’яті
1950 – постановою Ради Міністрів УРСР ім’я Буйка присвоєно Київському НДІ охорони материнства і дитинства.
Бобровська Галина Дмитрівна (1910 – 1980) – український невропатолог, кандидат медичних наук.
Народився в місті Курськ, 1929 – закінчила медичну профшколу; працювала медсестрою, згодом – помічником лікаря в лікарні Жовтневої залізниці (Ленінград). 1931 – вступила до Першого Ленінградського медичного інституту.
Згодом перевелася до Першого Київського медичного інституту, який закінчила з відзнакою (1936). 1936–1939 – аспірантка кафедри нервових хвороб.
Професійна діяльність
- 1939–1941 – лікар і науковий співробітник Київського психоневрологічного інституту.
- 1941 – мобілізована до армії: помічник начальника евакопункту №27 у Києві, лікар-невропатолог військового шпиталю.
- 1941–1944 – перебувала в евакуації.
- 1944 – захистила кандидатську дисертацію «Епілептичні синдроми при пухлинах головного мозку».
- 1944–1957 – асистент кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту.
- 1957–1965 – доцент тієї ж кафедри.
- 1965–1968 – виконувач обов’язків завідувача кафедри.
Науковий керівник неврологічних відділень Київської міської клінічної лікарні №14, консультант багатьох лікарень і поліклінік.
Наукові інтереси та праці
Дослідження: мозковий кровообіг, патологія нервової системи при цукровому діабеті, ревматизмі та інтоксикаціях.
Протопопов Віктор Павлович (1880 – 1957) – український психіатр, фізіолог вищої нервової діяльності, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР (1934).
Народився в селі Юрки, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія. 1906 – закінчив Військово-медичну академію (Санкт-Петербург) з відзнакою. 1906–1909 – навчався в ад’юнктурі під керівництвом В. М. Бехтерєва. 1909 – захистив докторську дисертацію «О сочетательной двигательной реакции на звуковые раздражения».
Професійна діяльність
- 1909–1921 – понадштатний асистент, лаборант, асистент та завідувач клініки кафедри психіатрії Військово-медичної академії (Петроград).
- 1919–1921 – керівник рефлексологічної лабораторії Інституту мозку.
- 1921–1923 – професор кафедри психіатрії Пермського університету, директор Пермської обласної психіатричної лікарні.
- 1923–1944 – професор і завідувач кафедри психіатрії Харківського медичного інституту, декан психоневрологічного факультету (з 1931).
- 1926–1929 – директор Українського НДІ клінічної психіатрії і соціальної психогігієни.
- 1932–1941 – завідувач психіатричної клініки №1 Клінічного інституту Всеукраїнської психоневрологічної академії.
- 1944–1957 – завідувач відділу психіатрії та патології вищої нервової діяльності Інституту фізіології АН УРСР; завідувач кафедри психіатрії Київського інституту удосконалення лікарів.
- Головний психіатр МОЗ УРСР, голова Вченої ради МОЗ УРСР.
- Редактор журналу «Советская психоневрология», член редколегій низки видань.
Наукова діяльність
Автор понад 160 наукових праць, у тому числі 5 монографій.
Основні напрями:
- психосоматичні процеси,
- вивчення вищої нервової діяльності,
- патофізіологічні основи психіатрії.
Вніс вклад у розвиток рефлексології, розвинув ідею І. Павлова про рефлекс мети, додавши поняття «перепони», що разом формують основу активності волі.
Запропонував:
- методики дослідження рухових рефлексів і умовних реакцій;
- патофізіологічну концепцію в психіатрії;
- гіпотезу таламо-гіпоталамічної природи маніакально-депресивного психозу;
- метод лікування шизофренії сном;
- принципи профілактики нападів МДП та захисного режиму в психіатричних стаціонарах.
Наукове керівництво
Підготував 11 докторів та 25 кандидатів наук.
Значення
Протопопов поєднав ідеї своїх учителів – В. Бехтерєва та І. Павлова – із власними новаторськими дослідженнями, залишивши значний слід у розвитку психіатрії та фізіології вищої нервової діяльності.
Сєрадзкі Влодімеж Ян (1870 – 1941) — польський лікар, науковець, один із провідних судових медиків початку ХХ століття, професор Львівського університету.
Народився у місті Велічка (Польща). Медичну освіту здобув на медичному факультеті Краківського університету, який закінчив у 1894 році. У 1895 році продовжив навчання у Парижі, де ознайомився з новітніми методами судово-медичної експертизи та патології.
Академічна та професійна діяльність
Після завершення навчання працював на кафедрі судової медицини Краківського університету, обіймаючи посади асистента та доцента (1894–1898). У 1898 році очолив кафедру судової медицини Львівського університету, де працював до кінця життя. У 1900 році здобув звання професора. Паралельно у 1915 році тимчасово виконував обов’язки керівника кафедр патологічної анатомії та загальної й експериментальної патології.
У 1911 році був обраний президентом Львівського лікарського товариства.
Наукові інтереси та здобутки.
Сєрадзький належав до провідних представників польської школи судової медицини. Його наукова спадщина включає близько 40 праць, серед яких — одна монографія.
Основні напрями його досліджень:
- судово-медична експертиза раптової дитячої смерті;
- вивчення механізмів танатогенезу при задушенні;
- застосування психопатології у судовій медицині;
- дослідження дії гемолізинів, цитотоксинів, преципітинів;
- проблеми кримінальної антропології;
- історія медицини.
Він також запропонував оригінальну пробу для визначення карбоксигемоглобіну, яка стала цінним інструментом у судово-медичній практиці.
Громадська діяльність
Як президент Львівського лікарського товариства активно сприяв розвитку медичної науки, організації наукових конференцій та зміцненню зв’язків між лікарями різних спеціальностей.
Трагічна загибель
У роки Другої світової війни, після окупації Львова німецькими військами, Сєрадзький опинився серед групи львівських професорів, яких 4 липня 1941 року розстріляли на Вулецьких пагорбах. Його смерть стала частиною трагічної сторінки в історії Львова та науки загалом.
Значення
Влодімеж Ян Сєрадзький залишив по собі вагомий науковий доробок і вважається однією з ключових постатей у розвитку судової медицини в Польщі та Галичині. Його праці поєднували фундаментальні дослідження з практичними розробками, які знайшли застосування у медико-правовій сфері.