Календар медицини

Леонід Вікторович Харьков (1943-2020) хірург-стоматолог, член-кореспондент НАМН України (2003), доктор медичних наук (1988), професор (1991), завідувач кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії дитячого віку Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (з 1994), керівник Українського центру по лікуванню дітей з вродженими та набутими  захворюваннями щелепно-лицевої ділянки (з 1993), консультант дитячої лікарні “Охматдит” (з 1994).

Засновник в Україні нового напряму в щелепно-лицевій хірургії дитячого віку – раннього хірургічного та комплексного лікування вроджених і набутих вад обличчя.

Основні напрями його наукової діяльності спрямовані на розроблення принципово нових базових методів хейлорино- та ураностафілопластики в дітей раннього віку. Ним запроваджено в клінічну практику біля 45 методів хірургічного лікування незрощень верхньої губи та піднебіння на всіх етапах лікування; нові способи лікування вроджених гемангіом обличчя та щелеп.

Наукові праці: “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1992); “Клеевые соединения в челюстно-лицевой хирургии” (1993); “Evolution of methods of uranosthaphyloplasty exemplified by the analysis of the 1118 primary operations for congenital palatal defects”(1999);”Эволюция методик ураностафилопластик в клинике Украинского Национального медицинского университета (анализ 1417 первичных операций по поводу врожденных дефектов неба)” (2002); “Справочник хирурга- стоматолога” (2002, 2003, 2007); “Хірургічна стоматологія дитячого віку” (2003); “Хирургическая стоматология и челюстно-лицевая хирургия детского возраста” (2005); “Опыт проведения одномоментной хейлориноуранопластики и хейлориновелопластики у детей с врождённым несращением верхней губы и нёба” (2004); “Вторичные деформации верхней губы и носа после двусторонних хейлоринопластик. Сроки операций и новые методики” (2006); “Хірургічна та комплексне лікування вроджених деформацій ЩЛД у дітей. Реальні досягнення та невирішені проблеми” (2006); “Способи хірургічного лікування вроджених незрощень верхньої губи та піднебіння (аналіз існуючих методик та власних інновацій)” (2006); “Діагностика та лікування секвенції Робіна” (2008); “Teljes ajak – szajpadhasadek korai idoszakban torteno egyideju korrekcioja” (2010).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації Л. В. Харькова Л.В. “Хирургическое лечение врожденных несращений неба” (1987), Л. В. Харьков “Клиническое значение некоторых лабораторно-биохимических исследований крови до и после операции у больных с врожденными несращениями неба” (1972).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Л. В. Харкова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Врожденные несращения верхней губы и неба (2004)
2. Диагностика и лечение травматических повреждений мыщелкового отростка нижней челюсти у детей (2010)
3. Родителям детей с врожденными несращениями верхней губы и неба (2007)
4. Справочник хирурга-стоматолога. Диагностика, клиника, хирургическое и медикаментозное лечение (2003)
5. Хирургическая стоматология и челюстнолицевая хирургия детского возраста (2005)
6. Хирургическое лечение врожденных несращений неба (1992)
7. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія дитячого віку (2015)

Микола Іванович Омельянець (1938-2021) лікар-гігієніст, доктор медичних наук (1975), професор (1979), завідувач кафедри загальної гігієни Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1981-1986).

Закінчив Дніпропетровський медич­ний інститут (1961).

Автор понад 120 наукових праць, при­свячених спеціальним методам очи­щення питної води, гігієнічним проб­лемам систем життєзабезпечення в гермо-об’ємах.

Наукові праці: “Гигиена применения ионообменных смол в водоснабжении” (1979); “Гигиеническая оценка качества газооб­разного кислорода, получаемого электроли­зом воды в системе с твердым полимерным электролитом” (1986).

Степан Федорович Олійник (1918-1992) терапевт, доктор медичних наук, професор, доцент кафедри шпитальної терапії Вінницького медичного інституту, завідувач кафедри госпітальної терапії Дніпропетровського медичного інституту, кафедри факультетської терапії Львівського медичного інституту.

Степан Федорови народився в с. Кудлаї Вороновицького району (нині — Немирівський район Вінницької обл.); середню медичну освіту здобув у Вінницькому медичному технікумі (1936); вищу медичну освіту здобув на санітарно-гігієнічному фа культеті 1-го Київського медичного інституту (1941) та на військовому факультеті Саратовського медичного інституту (1943); під час німецько-радянської війни – молодший лікар (1941-1942), начальник санітарної служби (1942) на Південно-Західному фронті, лікар батальйону 129-ї Чернігівської танкової бригади (1944– 1945); у 1946 р. працював лікарем у санітарній частині Управління внутрішніх справ у Вінницькій обл.
У 1946– 1948 рр. – ординатор терапевтичної клініки (м. Вінниця); з 1948 р. працював у Вінницькому медичному інституті на посадах асистента кафедри факультетської терапії (1948–1951) та доцента кафедри шпитальної терапії (1951—1952).

У 1950 р. захистив кандидатську дисертацію “История, методика и техника переливання крови в России”; 1952-1954 рр. – докторант кафедри шпитальної терапії Одеського медичного інституту; 1954-1955 pp. доцент кафедри терапії Одеського – інституту удосконалення лікарів; у 1955 р. захистив докторську дисертацію “Материалы к характеристике сердечных шумов”; завідувач кафедр терапії Запорізького інституту удосконалення лікарів (1956-1957) та Дніпропетровського медичного інституту (1957-1959); професор (1958); з 1959 р. працював на кафедрі факультетської терапії Львівського медичного інституту на посадах завідувача кафедри (1959-1985) та професора кафедри (1986).

Запропонував системну пальпацію серця, класифікацію серцевих шумів, сформулював концепцію хронічної інфекції як одного із важливих чинників розвитку атеросклерозу.

Автор понад 200 наукових публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями наукової діяльності: санологія, кардіологія, ревматологія, нутриціологія в клініці внутрішніх хвороб. Запропонував системну пальпацію серця, класифікацію серцевих шумів, описав мезокардіальну точку аускультації серця, обґрунтував методику знеболювання і ранню фізичну реабілітацію під час гострого інфаркту міокарда, запропонував методику стимулювання функції надниркових залоз, розробив мікстуру під час головного болю у хворих на артеріальну гіпертензію, фітокомпозицію для підвищення імунного захисту організму, експери- ментально довів ліпідознижувальну дію харчового холестерину, сформулював концепцію хронічної інфекції як одного із важливих чинників розвитку атеросклерозу.

Науковий консультант і керівник 7 докторських та 33 кандидатських дисертацій; наукові праці: “Переливание крови в России и СССР” (1955), “Тонзилогенные заболевания внутренних органов” (1960), “Теория сердечних шумов” (1961), “Биомеханика сер- дца” (1966), “Диагностическое значение сердечних шумов” (1966), “Хрониосептические заболевания внутренних органов” (1967), “Дисбактериоз кишеч- ника” (1977), “Биология канцеролиза” (1978).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці С. Ф. Олійника, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Биология канцеролиза :(Колибактериальная противоопухолевая защита организма) (1978)
2. Биомеханика сердца (1966)
3. Диагностическое значение сердечных шумов (1966)
4. Дисбактериоз кишечника (1983)
5. Профілактика ожиріння (1978)
6. Теория сердечных шумов (1961)
7. Тонзиллогенные заболевания внутренних органов (1960)

Кондратенко Віктор Іванович (1923-2009) нейрохірург, доктор медичних наук, професор, засновник нейрохірургічної служби в Донбасі та кафедри нейрохірургії Донецького медичного інституту ім. М. Горького. Напрями діяльності: нейротравматологія та лікування закритих пошкоджень хребта і спинного мозку в ранні строки після пошкодження.

Віктор Іванович народився в ст. Єградківка (тепер – Олександрійського району Кіровоградської обл.).

З 1940–1941 рр. навчався на фізико-математичному Факультеті Кіровоградського педагогічного інституту,  під час німецько-радянської війни учасник бойових дій.

Медичну освіту здобув у Сталінському медичному інституті (нині – м. Донецьк, 1952). Працював на посадах ординатора клініки нервових хвороб Сталінської обласної клінічної лікарні (нині – м. Донецьк, 1952-1953), завідувача нейрохірургічного відділення Донецької обласної травматологічної лікарні (1954-1956); у 1956-1962 рр. – старший науковий співпрацівник  Донецького НДІ травматології, ортопедії та протезування.

З 1962 р. працював у Донецькому медичному інституті (нині — Донецький національний медичний університет), зокрема на посадах завідувача (засновника) кафедри нейрохірургії (1965-1986), професора кафедри нервових хвороб та завідувача курсу нейрохірургії (1986-2000).

У1958 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1964 р.- докторську дисертацію “Закрытые повреждения хребта и спинного мозга и их лечение”; професор (1966); автор 186 наукових публікацій, зокрема 3 винаходів.

Основний напрям наукової діяльності – нейротравматизм, зокрема опрацювання діагностики й лікування травм хребта та спинного мозку в шахтарів; науковий керівник 16 кандидатських дисертацій.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації В. І.  Кондратенко “Закрытые повреждения позвоночника и спинного мозга и их лечение” (1963), В.И. Кондратенко “Лечение закрытых повреждений позвоночника и спинного мозга в ранние сроки после травмы” (1958)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В. І.  Кондратенко, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Обследование и лечение больных с закрытыми повреждениями позвоночника и спинного мозга в ранние сроки после травмы (1958)

Галин Мартирій Андрійович (1858-1943) хірург, доктор медицини, один із засновників Українського наукового товариства та голова його природничо-лікарської, а згодом – медичної секції, голова термінологічної комісії, автор перших наукових хірургічних праць, опублікованих українською мовою, «Російсько-Українського медичного словника».

Мартирій Андрійович у 1882 р. закінчив курс навчання у Новоросійському університеті зі ступенем “кандидата природничих наук”; медичну освіту здобув у С.-Петербурзькій військово-медичній академії (1886); з 1887 р.- головний військово-медичний інспектор Тираспольського 131-го піхотного полку, який був розташований у Києві.

У 1888 р. захистив докторську дисертацію “К вопросу о всасывании грануляционными поверхностями, об условиях и путях всасывания”; у 1888- 1890 рр. служив у Київському військовому госпіталі; з 1890 р. — молодший лікар Київського Володимирського кадетського корпусу; з 1896 р. – старший ординатор Київського військового шпиталю.

У 1899-1900 рр. удосконалювався в Німеччині та Франції; у 1900-1901 рр. на посадах корпусного лікаря 1-го Сибірського армійського корпусу та головного хірурга Польового військово-медичного управління.

Брав участь у медичному забезпеченні експедиційних військ Російської імперії при придушенні “боксерського” повстання в Китаї; з 1903 р. — виконуючий обов’язки начальника, а з 1911 р. – начальник Київського військового госпіталю.

У 1914 р. призначений на посаду корпусного лікаря 21-го армійського корпусу. Під час Першої світової війни — санітарний інспектор 3-ї армії (1914–1917).

Один із засновників Українського Наукового Товариства в Києві у 1907 р.; з 1908 р. – голова природничо-лікарської секції цього товариства; уперше на Наддніпрянській Україні 17 лютого 1908 р. виголосив наукову доповідь українською мовою, що стала першою українською медичною публікацією в “Записках УНТ”; організував (разом з О. Черняхівським) перше медичне видання українською мовою “Збірник праць медичної секції УНТ в Києві”, що вийшло в 3-х томах (1910, 1912 та 1913 pp).

Одним із перших почав опрацьовувати українську медичну термінологію; генерал-хорунжий санітарної служби Української армії. З 1920 р. жив і працював у Бессарабії; відомий його латинсько-український словник (Прага, 1926), який відіграв важливу роль у становленні української медичної термінології.

Основні наукові публікації: “К вопросу о всасывании грануляционными поверхностями” (1888), “Случай белой флегмоны” (1900), “Хирургические учреждения Парижа” (1901), “О ранениях и раненых в китайскую войну” (1902).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферат дисертація М. А. Галина “К вопросу о всасывании и о путях всасывания грануляционными поверхностями”.

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці М. А. Галина, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Медичний латинсько-український словник (1969)
2. О грыжах паховой области травматического искусственного происхождения (1899)
3. О ранениях и раненых в Китайскую войну (1902)
4. О симуляции в хирургии. Скошенный таз, обуславливающий укорочение ноги и щелканое большого вертела при движении его (1908)
5. Случай белой флегмоны (1899)

Володимира Степановича Нестерова (1898-1975) терапевт, доктор медичних наук (1946), профе­сор (1946), завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (1960-1973).

Закінчив медичний факультет Рос­товського університету (1925). Учень І.В. Завадського. У І938 р. захистив докторську дисертацію “Пере­крестная реакция оседания эритроци­тов при пернициозной анемии и маля­рии”.

Автор понад 120 наукових праць, зокрема 11 монографій, присвячених питанням кардіології, ревматизму, ле­геневої гіпертензії, гематології, вісце­ральної малярії, сепсису тощо. Запро­понував класифікацію атеросклеротич­ного кардіосклерозу. Уперше в СРСР отримав в експерименті модель анев­ризми серця та показав сприятливий вплив багатомісячного інтенсивного фізичного навантаження. Описав медіа-стенокардіальний синдром при пухли­нах серця та лейкозах, зробив великий внесок у діагностику, клініку та лікуван­ня легеневої гіпертензії.

Наукові праці: “Диагностика маля­рии” (1953); “Аневризма сердца” (1963); “Клиника болезней сердца и сосудов” (1974).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертації В. С. Нестеров “Динамика иммунологических реакций у больных различными формами клещевого энцефалита” (1964)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці В. С. Нестерова, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Аневризма сердца (1963)
2. Диагностика малярии (1953)
3. Клиника болезней сердца и сосудов (1974)
4. Клиника септической ангины (1948)