Календар медицини

130 років від дня народження стоматолога, доктора медичних наук, професора Ісаака Йосиповича Новика (1891-1968)

Стоматолог, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри терапевтичної стоматології Київських стоматологічного та медичного інститутів (1947-1968), директор Українського НДІ стоматології (з 1954), один з творців наукової стоматології в Україні.

Ломинський Федор Іванович  (1856-1927) – гістолог, доктор медицини (1891), професор (1906). Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира в Києві (1883), де у 1883-1884 був стипендіатом для підготовки до про­фесорського звання. У 1885-1891 працю­вав лікарем, зокрема від 1890 – в Київському військовому шпиталі; від 1892 – у Київському медичному інституті: 1896-1906 – приват-доцент, 1906-1924 – завідувач кафедри гістології та ембріології.

Один із засновників гістофізіологічного напряму в гістології. Вивчав паразитизм мікробів. Уперше описав поділ нервових клітин личинок амфібій, з’ясував роль макрофагів у деструкції пошкоджених нейронів, виявив внутрішньо-клітинні канальці в низці епітеліальних клітин, дослідив морфологію секреторного процесу в підшлунковій залозі.

Наукові праці: “К вопросу о делении нервных клеток” (1882); “К учению о дегенерации нервных клеток” (1884); “Учение об органах чувств с точки зрения филогенетической” (1896); “К вопросу о внутриклеточных канальцах и о некоторых особенностях строения секреторных клеток поджелудочной железы” (1904); “К вопросу об анатомической непрерыв­ности поперечно-полосатых мышеч­ных волокон и их сухожилий” (1912).

Шахбазян Гайк Хачатурович (1896-1982) – гігієніст, член-кореспондент АМН СРСР (1957), доктор медичних наук (1949), професор (1950), заслужений діяч науки УРСР (1966), завідувач кафедри гігієни праці Київського медичного інституту (1952-1972), директор Київського НДІ гігієни праці й профзахворювань (1939-1941, 1946-1952). Закінчив Київський медичний інститут (1925).

Наукові праці були присвячені питанням оздоровлення мікроклімату на виробництві та впливу на організм робітників виробничих факторів малої інтенсивності.

Горбатюк Дем’ян Лаврентійович (1941-2007) хірург, доктор медичних наук (1987), професор (1997). Закінчив Київський медичний інститут (1966). Працював лікарем (1966-1968); від 1971 – у Київському медичному інституті (з перервою): від 1994 – завідувач кафедри оперативної хірургії; одночасно від 1979 – у Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): доцент, професор та від 1993 – генеральний директор Українського інституту проблем трансплантології та штучних органів.

Вивчав питання хірургічної трансплантаційної сексопатології, експериментально-клінічної хірургії, урології, клінічної анатомії, трансплантології. Разом з І. Кирпатовським вперше трансплантували неонатальне яєчко дитині з метою попередження гіпогонадизму.

Наукові праці: “Хирургическая коррекция эндокринной импотенции” (1986); “Хирургическое лечение гнойно-воспалительных заболеваний таза” (1987); “Фетальные клеточно-тканевые препараты в медицине и криобиологии” (1999); “Экспериментально-клинические аспекты пересадки яичка” (2002); “Сучасна лікувально-діагностична тактика при варикоцеле у дітей” (2005).

90 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медичних наук Маргарити Іванівни Хохол (1931)

Ортопед-травматолог, доктор медичних наук (1986), заслужений лікар України (2010); від 1959 працювала в Українському НДІ ортопедії та травматології (нині – Інститут травматології та ортопедії НАМН України), зокрема на посадах керівника (1978-1979), головного наукового співробітника (з 2005) науково-організаційного відділу.

Напрями наукової діяльності: вдосконалення методів кістково-пластичних операцій на гомілці й опрацювання інструментів для їхнього виконання.

Шелюженко Анатолій Олексійович (1936) — дерматолог, учений, організатор охорони здоров’я.

Медичну освіту здобув у Дніпропетровському медичному інституті, який закінчив у 1958 році.

У 1958–1960 роках працював дільничим лікарем-терапевтом. У 1960–1962 роках — лікар-дерматолог Дніпропетровського обласного дерматовенерологічного диспансеру.

З 1962 року працював у Харківському дерматовенерологічному диспансері на посадах:

• лікаря-дерматолога (1962–1965);
• головного лікаря (1965–1968).

Надалі обіймав посаду заступника завідувача Харківського обласного відділу охорони здоров’я. У 1969–1972 роках працював у відділі науки та навчальних закладів ЦК КП України.

Наукові ступені та управлінська діяльність

• 1972 рік — захистив докторську дисертацію
«Материалы исследования дерматитов и экземы у рабочих машиностроительной промышленности»;
• у 1972–1986 роках — директор Інституту медичних проблем фізичної культури МОЗ УРСР.

З 1987 року працював у Київському медичному інституті імені О. О. Богомольця (нині — Національний медичний університет імені О. О. Богомольця) на кафедрі соціальної гігієни та організації охорони здоров’я з підвищення кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я:

• професор кафедри (1987–1993);
• завідувач кафедри (1993–2000).

Громадська та науково-організаційна діяльність

• голова Всесоюзної проблемної комісії при АМН СРСР з питань застосування засобів фізичної культури в реабілітації хронічних неспецифічних захворювань;
• член редакційної ради «Большой медицинской энциклопедии».

Наукова діяльність і внесок А. О. Шелюженко є автором понад 100 наукових публікацій.

Основні напрями наукових досліджень:

• соціальні, медичні, психологічні та економічні проблеми збереження здоров’я населення;
• питання організації охорони здоров’я;
• розробка методів діагностики, лікування та реабілітації різних захворювань;
• застосування засобів фізичної культури в медичній реабілітації.