Календар медицини

Воронін Володимир Васильович (1870 — 1960) — український патофізіолог, науковець, один із організаторів медичної освіти в Одесі.

Народився в селі Нікольське Тульської губернії (тепер — Російська Федерація). Закінчив медичний факультет Московського університету (1893), де залишився працювати:

• завідувачем бактеріологічної лабораторії терапевтичної клініки,
• приват-доцентом з бактеріології.
• У 1897 році захистив докторську дисертацію:
«Дослідження про запалення».

Професійна та наукова діяльність
Одеса:

• 1908–1923 — завідувач кафедри загальної патології Новоросійського університету.
• 1917–1918 — завідувач кафедри гістології.
• Декан медичного факультету, а згодом:
• перший ректор Одеської медичної академії,
• перший директор Одеського медичного інституту.

У 1916 році очолив Одеську бактеріологічну станцію (створену І. І. Мечниковим та М. Ф. Гамалеєю), на базі якої організував:

• виробництво вакцин і сироваток,
• розробку нових методів посіву холерних вібріонів.

Був членом установчого комітету Вищих жіночих медичних курсів в Одесі.

Тбілісі:

• 1923–1955 — професор кафедри патологічної анатомії Тбіліського медичного інституту.
• З 1944 р. — керівник відділу патофізіології та морфології нервової системи Інституту фізіології імені І. С. Беріташвілі АН Грузинської РСР.

Звання та нагороди

• Почесний академік Грузинської АН (1944).
• Заслужений діяч науки Грузинської РСР (1940).
• Лауреат премії імені О. О. Богомольця АН УРСР.

Наукова спадщина

• Автор понад 70 наукових праць.
• Науковий керівник докторської дисертації О. О. Богомольця (1909).

Основні напрями досліджень:

• загальна патологія, гематологія, онкологія, серцево-судинні захворювання;
• структура й функції сполучної тканини, тканинні щілини;
• механізми запалення, утворення тканинної рідини та набряків;
• використання статистики й кібернетики в медицині.

Вибрані праці:

• «Руководство по патологической физиологии» (1947, 1948),
• «Воспаление» (1953),
• «Трофическая язва» (1955),
• «Миелиновое нервное волокно» (1960),
• «Основы теории микроскопа» (1965).

У 1970 році М. О. Ясиновський відзначав його значний внесок у розвиток патофізіології як науки.

Ковальчук Віталій Кирилович
(1930) — морфолог, фахівець у галузі цитології та електронної мікроскопії, доктор медичних наук.

Народився в селі Городище (нині — Шепетівський район, Хмельницька область).
Вищу освіту здобув у Київському державному університеті, який закінчив у 1956 році.
З того ж року розпочав наукову діяльність у Київському науково-дослідному інституті епідеміології, мікробіології та паразитології (нині — Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України). Працював, зокрема, на посаді провідного наукового співробітника лабораторії патоморфології (1981–1992).
У 1992–1997 роках працював у Центральній науково-дослідній лабораторії Київської медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика.

Наукові здобутки:

• 1967 — захистив кандидатську дисертацію на тему:
«Експериментальна герпетична інфекція та особливості її перебігу в асоціації з вірусом Коксакі В-4».
• 1988 — захистив докторську дисертацію:
«Морфологічний еквівалент протибактеріальної бар’єрної функції епітелію кишечнику (електронно-мікроскопічний аналіз)».

Основні напрями наукової діяльності:

• цитологія
• патоморфологія
• електронна мікроскопія
• бар’єрні функції епітелію
  — морфолог, фахівець у галузі цитології та електронної мікроскопії, доктор медичних наук.

Король Олександр Павлович
(1930 – 2003) — нейрохірург, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

Народився у селі Кузьмин Гайсинського району Вінницької області.
У 1953 році з відзнакою закінчив лікувальний факультет Львівського медичного інституту.

Професійна діяльність:

• 1953–1957 — молодший науковий співробітник Київського науково-дослідного інституту нейрохірургії.
• 1957–1961 — старший науковий співробітник того ж інституту.
• 1961–1964 — завідувач відділу нейрохірургії Одеського психоневрологічного інституту.
• 1964–1999 — завідувач курсу нейрохірургії кафедри нервових хвороб Одеського медичного інституту імені М. І. Пирогова (нині — Одеський національний медичний університет).

Наукові ступені та звання:

• 1957 — кандидат медичних наук (дисертація: «Співвідношення деяких осередкових і гіпертензійних синдромів при пухлинах скроневої частки»).
• 1971 — доктор медичних наук (дисертація: «Зміни судинного русла мозкового кровообігу при пухлинах великих півкуль головного мозку»).
• 1980 — присвоєно вчене звання професора.

Громадська та науково-організаційна діяльність:

• Головний позаштатний нейрохірург Управління охорони здоров’я Одеської області.
• Голова Одеського наукового товариства нейрохірургів (з 1992 року — Асоціація нейрохірургів Одеської області).
• Член правління Українського товариства нейрохірургів.
• Член редколегій низки профільних медичних журналів.
• Член Проблемної комісії МОЗ СРСР з нейротравматології.
• У 1996 році удостоєний звання Заслуженого діяча науки і техніки України.

Науковий доробок:
Автор понад 300 наукових публікацій, серед яких:

2 монографії

14 авторських свідоцтв і патентів на винаходи

Ключові напрями досліджень:

• нейроонкологія
• нейротравматологія
• цереброваскулярна патологія
• Науковий керівник 7 кандидатських дисертацій.

Зільберник Костянтин Олександрович
(справжнє ім’я — Кадиш Сендорович)
(1853 – 1920) — земський лікар, хірург.
Народився у місті Ковно (нині — Каунас, Литва).
Медичну освіту здобув на медичному факультеті Харківського університету, який закінчив у 1878 році.

Працював земським лікарем 1-ї дільниці в місті Лебедин.
У 1888 році за підтримки земства проходив восьмимісячне стажування з хірургії в Парижі. Згодом неодноразово відвідував провідні європейські клініки, вивчаючи сучасні хірургічні методики.

Того ж 1888 року ініціював створення хірургічного відділення в Лебединській лікарні. Уже в 1890-х роках там виконували порожнинні операції — на той час це вважалося ознакою високого рівня підготовки лікарні до сучасної хірургії.
У 1903 році з ініціативи К. О. Зільберника в Лебедині було збудовано хірургічний корпус на 30 ліжок із сучасним операційно-перев’язувальним блоком. Лікарня також стала навчальною базою для студентів медичного факультету Харківського університету.

З початком Першої світової війни активно долучився до організації шпиталів Червоного Хреста та Земського союзу.
У 1913 році міська дума Лебедина відзначила його «високоталановиту та гуманну лікарську працю на благо мешканців» і обрала його почесним громадянином міста.

Помер у 1920 році від висипного тифу, заразившись під час відвідування хворих. У день його смерті Лебединський повітовий виконком оголосив загальноміський траур. У похоронній процесії взяло участь усе доросле населення міста та мешканці навколишніх сіл.

У 1920 році Лебединській лікарні та вулиці, на якій вона розташована, було присвоєно ім’я Костянтина Олександровича Зільберника.

Ковтуновський Петро Михайлович (1925 – 2008) — морфолог, доктор медичних наук, професор, учасник Другої світової війни.
Народився в місті Кам’янське (нині — Дніпропетровська область).
Учасник бойових дій під час німецько-радянської війни.

Освіта та професійна діяльність

• 1953 — закінчив Станіславський медичний інститут (тепер — Івано-Франківський національний медичний університет).
• 1953–1956 — викладач у Ворошиловградському медичному училищі (нині — Луганськ).
• 1956–1967 — працював у Дніпропетровському медичному інституті.
• З 1967 року — працював у Полтавському медичному стоматологічному інституті (нині — Українська медична стоматологічна академія).
• Обіймав посади:

завідувача кафедри біології (1979–2001),

проректора з наукової роботи (1975–1984).
Згодом кафедра була реорганізована:

з 1987 р. — кафедра медичної біології і генетики,

з 1990 р. — кафедра медичної біології, паразитології та генетики.

Наукові ступені та звання

• 1962 — кандидат медичних наук
(тема дисертації: «Залози слизової оболонки додаткових пазух носа людини в віковому аспекті (макро- і мікроскопічне дослідження)»).
• 1973 — доктор медичних наук
(тема дисертації: «Ретенційні кісти верхньощелепної порожнини людини»).
• 1975 — присвоєно вчене звання професора.

Наукова діяльність
Основні напрями досліджень:

• морфогенез та регенерація тканин;
• вплив ультрафіолетового опромінення на мітотичну активність клітин слизової оболонки ротової порожнини;
• вивчення клітин статевого хроматину;
• дослідження нових фармакологічних засобів для профілактики атеросклерозу та уповільнення процесів старіння;
• аналіз функціонування системи згортання крові у людей різного віку залежно від сезонних змін.
• Був науковим керівником 7 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБУ зберігаються автореферати дисертацій:

Железы слизистой оболочки придаточных пазух носа человека в возрастном аспекте. ( Макро-микроскопическое исследование) (1962). Шифр зберігання: 611 К-568

Ретенционные кисты слизистой оболочки верхнечелстной пазухи человека. ( Макро-микроскопическое, гистохимическое, биохимическое, микробиологическое и спектрографическое исследование). (1973). Шифр зберігання: Р-12542

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

Использование панорамной (обзорной) рентгенографии в диагностике кист придаточных пазух носа человека: Информационное письмо для врачей (1979). Шифр зберігання: Б-28934

Бертенсон Лев Бернардович (1850 — 1929) терапевт, гігієніст, бальнеолог

Народився в місті Одеса. Закінчив Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну академію (1872). Починав професійну діяльність лікарем у клініках Екка та Ейхвальда, а також у:

• Санкт-Петербурзькій Різдвяній міській лікарні,
• Миколаївському військовому шпиталі.

Професійна діяльність

• З 1876 року — викладав у медичних училищах для лікарських помічниць і фельдшериць.
• З 1890 року — член Гірничого вченого комітету.
• З 1898 року — член Медичної ради, а з 1903 року — дорадчий член Військово-медичної ради.
• Один із перших викладачів першої допомоги та професійної гігієни в Гірничому інституті та училищах.
• Лейб-медик, член численних медичних наукових товариств.

Громадська діяльність і досягнення

• Ініціатор створення Всеросійської ліги боротьби з туберкульозом.
• Організатор першого в Російській імперії музею професійної гігієни.
• Мав широку популярність як лікар — серед його пацієнтів були:
• Іван Тургенєв, Лев Толстой, Модест Мусоргський, Микола Лєсков, Дмитро Григорович.
• Очолював медичну групу, яка лікувала Петра Чайковського під час його останньої хвороби.

Наукова діяльність

• Після 1913 року практикував в Одесі, де:
• Досліджував вплив Бузьких, Липецьких, Кавказьких мінеральних вод на організм людини.
• Автор близько 80 наукових публікацій.
• Його праця «Минеральные воды, грязи и морские купания в России и за границей» (перше видання — 1873, 4-те видання — 1901) вважається класичною в галузі бальнеології.

У фонді ННМБУ зберігаються праці, Бертенсона Л. Б. підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Лечебные воды, грязи и морские купанья в России и за границей. Классификация, химический состав, действие и показания к употреблению. Путеводитель по лечебным местностям (1901). Шифр зберігання: 615.839 Б-521
2. Радиоактивность в лечебных водах и грязях (1914). Шифр зберігання: 615.84 Б-521
3. Санитарно-врачебное дело на горных промыслах царства Польского (1893). Шифр зберігання: 610.2 Б-521