Календар медицини

Басанець Анжела Володимирівна (1968) гігієніст, доктор медичних наук (2008), член-кореспондент НАМНУ (2017).

Анжела Володимирівна закінчила Київський медичний інститут (1991). Відтоді працює в Інституті медицини праці АМНУ (Київ): завідувачка відділу професійної патології (від 2001).

Вивчає клінічний перебіг, проблеми профілактики, розробляє методи діагностики професійних захворювань.

Наукові праці: “Reconnaissance et indemnisation de l’asthme professionnel dans l’Europe de l’Est: L’exemple de l’Ukraine a la lumiere du systeme francais” (1996); “Реактивный синдром дисфункции дыхательных путей в профессиональной патологии” (2001); “Генетические исследования в области профессиональной патологии (обзор литературы)” (2005); “Применение компьютерной томографии высокого разрешения для диагностики ранних стадий пневмокониоза от воздействия угольной пыли” (2007).

Дяченко Сергій Степанович (1898-1992) мікробіолог, доктор медичних наук (1941), професор (1945), заслужений діяч науки УРСР (1967).

Сергій Степанович закінчив Київський медичний інститут (1927). Працював лікарем і викладав у Ніжинському інституті народної освіти. 1929-1963 – в Українському інституті епідеміології та мікробіології (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ, Київ): заступник директора (1943-1951); водночас від 1935 – у Київському медичному інституті: 1943-1973 – завідувач, від 1973 – науковий консультант кафедри мікробіології. У 1938 відбув ув’язнення за звинуваченням у шкідництві.

Вивчав антигенну будову бактерій кишкової групи, етіологію інфекційних захворювань, механізми імунітету. Сформулював основні закономірності впливу кортикостероїдних гормонів на функціонування окремих ланок імунітету. Досліджував антиген вірулентності черевнотифозної палички та розробляв принципи лікувального застосування специфічної для нього сироватки. Низку наукових праць присвятив історії української мікробіології.

Наукові праці: “Цереброспинальный менингит” (1935); “Мікроорганізми і їх роль в житті людини” (1950); “Діагностичні мікробіологічні дослідження при інфекційних захворюваннях” (1957); “Патогенные вирусы человека” (1974, 1980); “Классификация вирусных инфекций человека” (1977); “Микробиологические методы диагностики инфекционных заболеваний” (1982).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці С.С. Дяченко, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Діагностичні мікробіологічні дослідження (1957)
2. Живі вакцини (1949)
3. Микробиологические методы диагностики инфекционных заболеваний (1962)
4. Патогенные вирусы человека (1980)
5. Профілактика інфекційних захворювань (1952)

Шлапак Ігор Порфирійович (1943-2015) анестезіолог, доктор медичних наук (1995), академік Академії наук вищої освіти (2010), заслужений діяч науки і техніки України (2003), завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (1996-2015).

Ігор Порфирійович в 1968 закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця, працював у щойно відкритому відділенні реанімації Клінічної лікарні № 14 м. Києва.

У 1994 став керівником Клініки анестезіології, інтенсивної терапії та реанімації науково-практичного об’єднання швидкої медичної допомоги та медицини катастроф. Тоді ж його було призначено головним позаштатним спеціалістом МОЗ України з клінічної токсикології. У 1995 захистив докторську дисертацію з проблем реґіонарної анестезії.

Його наукові інтереси були надзвичайно широкими та стосувалися проблем інтенсивної терапії черепно­мозкової та поєднаної травм, гострих отруєнь та інсультів, сепсису, шоку, цукрового діабету, гострого панкреатиту, лікування больових синдромів, застосування регіонарної анестезії тощо.

Наукові праці: “Анестезіологія та інтенсивна терапія” (2015); “Черепно-мозкова травма: сучасні принципи невідкладної допомоги” (2007); “Цукровий діабет: погляд з позиції лікаря-анестезіолога” (2010).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається автореферат дисертацій Шлапак І.П. «Экстракорпоральная перфузия изолированной печени и обоснование ее применения в реаниматологии» (1974)

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці І.П. Шлапака, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Інфузійна терапія в практиці лікаря внутрішньої медицини (2013)
2. Інфузійна терапія інфекційних хвороб (2015)
3. Посібник із проведення респіраторної підтримки (2003)
4. Цукровий діабет (2010)

Возіанов Олександр Федорович (1938-2017) уролог, доктор медичних наук (1978), професор (1980), академік НАНУ (1991), НАМНУ (1993), АМН Бразилії (1997), Польщі (1997), Білорусі (1998) та Росії (2001), заслужений діяч науки УРСР (1986). Герой України (2000). Закінчив Київський медичний інститут (1962). Працював лікарем (1966-1968); від 1968 – в Національному медичному університеті (Київ): від 1979 – завідувач кафедри урології; одночасно від 1987 – директор Інституту урології НАМНУ; від 1990 – начальник Лікувально-оздоровчого управління при Президентові України; від 1993 – президент НАМНУ. Голова Українського товариства урологів (від 1987), президент Асоціації урологів України (від 1995).

Олександр Федорович досліджував функціональні методи діагностики та хірургічного лікування основних урологічних захворювань. Розробив класифікацію передраку та раку передміхурової залози та сечового міхура, оригінальну методику операції та спеціальний інструментарій для вилучення доброякісної пухлини передміхурової залози. Засновник лабораторій радіонуклідної (1972) та термографічної (1983) діагностики, першого в Україні відділення екстракорпоральної літотрипсії (1996) та клініки ендоскопічної урології (1998).

Наукові праці: “Радиоизотопные методы диагностики в детской урологии” (1972); “Хирургическое лечение рецидивного нефролитиаза” (1984); “Атлас-руководство по урологии” (1990); “Клиническая термодиагностика” (1991); “Болезни мочевого пузыря у детей” (1992); “Предрак и ранние формы рака мочевого пузыря” (1994); “Сексологія і андрологія” (1997); “Цитокины: Биол. и противоопухол. свойства” (1998); “Эндокринная терапия рака предстательной железы” (1999); “Вроджені вади сечових шляхів у дітей” (2000); “Урологія” (2002); “Основы нефрологии детского возраста” (2002); “Рак передміхурової залози” (2004).

Балтайтіс Юлій Вікторович (1938) хірург, доктор медичних наук (1985), професор (1986), заслужений діяч науки і техніки України (2000). Закінчив Ворошиловградський медичний інститут (1962).

Юлій Вікторович працював лікарем (1962-1964); асистентом Донецького медичного інституту (1964-1968); від 1968 – у Національному медичному університеті (Київ): 1968-1970 – асистент кафедри факультетської хірургії, 1970-1986 – доцент кафедри хірургічних хвороб № 1, 1986-1989 – професор, 1989-2000 – завідувач кафедри факультетської хірургії № 1, одночасно 1988-1990 – декан 2-го лікувального факультету. 1986-2000 – головний проктолог МОЗ України. Від 2000 – у США.

Фахівець у галузі абдомінальної хірургії, зокрема колопроктології.

Наукові праці: “Осложнения аппендэктомии” (1978); “Неспецифический язвенный колит” (1986); “Низкие температуры в медицине” (1988).

Сиваченко Тамара Порфиріївна (1923-2015) вчений, педагог, організатор охо­рони здоров’я, заслуже­ний діяч науки України, доктор медичних наук (1967), професор (1968).

Тамара Порфиріївна з 1966 очолювала кафедру медичної радіології Київського інституту удосконалення лікарів, якою завідувала протягом 27 років. У 1967 захистила докторську дисертацію “Діагностичне та лікувальне застосування ра­діоактивних ізотопів йоду” і за рік отримала звання професора.

У 1972 за розробку та впровадження вітчизня­ної радіологічної техніки в клінічну практику їй була присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки, а в 1979 – звання “За­служений діяч науки і техніки України”.

Один з про­відних учених-радіологів і організаторів радіоло­гічної служби України. За її безпосередньою учас­тю було створено радіологічні лабораторії, відділен­ня в лікарнях і науково-дослідних інститутах.