Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Тронько Микола Дмитрович (1944) академік НАМН України за спеціальністю “радіаційна ендокринологія” (2010), член-кореспондент НАН України за спеціальністю “радіаційна медицина” (1992), доктор медичних наук (1984), професор (1989), заслужений діяч науки і техніки України (1994), директор ДУ “Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України”, керівник відділу фундаментальних та прикладних проблем ендокринології (з 1986), завідувач кафедри ендокринології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України. Віце-президент НАМН України (з 2016).
Микола Дмитрович один з провідних вчених-ендокринологів України, який плідно працює над фундаментальними та прикладними проблемами ендокринології. Його наукові інтереси охоплюють різні аспекти фізіології, біохімії та патології ендокринної системи, проблем діагностики та лікування ендокринної патології. Експериментальні роботи присвячені вивченню регуляції секреції, механізму дії й обміну кортикостероїдів.
Проведені наукові дослідження дозволили сформувати оригінальну концепцію функціональної трансформації кортикостероїдів, останнім часом продовжує інтенсивно вивчати проблеми регуляції обміну речовин, питання регуляції внутрішньоклітинних процесів у нормі та патології, різні аспекти радіаційної ендокринології, дослідження ролі ядерних транскрипційних чинників у опосередкуванні зовнішніх регуляторних впливів у пухлинних клітинах ендокринного походження. Питання з Чорнобильської наукової тематики стало пріоритетним напрямом у його науковій і практичній діяльності. Під керівництвом М.Д. Тронька розроблено та затверджено Державну програму профілактики йододефіцитних захворювань і проведено обстеження населення на йододефіцит по всій території України.
Президент Асоціації ендокринологів України, Президент Української діабетичної федерації, Голова спеціалізованої Вченої ради по захисту дисертацій з ендокринології. Голова консультативно-експертної групи “Ендокринологія та обмін речовин. Лікарські засоби” Державного експертного центру МОЗ України. Голова консультативної групи центрального формулярного комітету МОЗ України “Ендокринологія та обмін речовин”. Член Європейського товариства ендокринологів, Європейської та Американської асоціації з вивчення цукрового діабету, Європейської тиреоїдної асоціації, Всесвітнього комітету ООН з ліквідації йоддефіциту у світі.
Наукові праці: “Обмін стероїдних гормонів при ендокринній патології” (1982); “Молекулярные механизмы действия стероидных гормонов” (1986); “Радіоактивне випромінення та залози внутрішньої секреції” (1990); “Ультразвукова діагностика захворювань щитоподібної залози” (1992); “Епідеміологія цукрового діабету” (1996); “Рак щитовидной железы у детей Украины” (1997); “Патология щитовидной железы у детей” (2000); “Пероральные сахароснижающие препараты и тактика их применения” (2002); “Ионизирующая радиация и инсулинорезистентность” (2004); “Механізми регуляції стероїдогенезу в корі надниркових залоз” (2006) та ін.
Субботін Віктор Андрійович (1844-1898) лікар-гігієніст, санітарний діяч, доктор медицини (1869). Ординарний професор (1880). Засновник та перший керівник кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики (1871-93), декан медичного факультету (1884-87) Київського університету. Праці присвячені питанням фізіології, загальної та комунальної гігієни, дезінфекції, епідеміології.
Віктор Андрійович у 1867 закінчив медичний факультет Київського університету. У 1869 захистив докторську дисертацію. Стажувався за кордоном для підготовки до професорського звання з кафедри гігієни. У 1871 організував і очолив першу в Україні самостійну кафедру гігієни, на якій пропрацював до 1892, коли вийшов у відставку. Його праці сприяли становленню експериментальної гігієни та викладанню її як самостійної навчальної дисципліни. Проводив дослідження з фізіології праці, санітарної охорони водойм від забруднення стічними водами та цикл робіт з гігієни лікарень. Педагогічну та наукову діяльність поєднував із суспільною, був головою комісії, що розробила проект організації санітарного нагляду в Києві, сформулював нове завдання попереджувального санітарного нагляду, брав активну участь у діяльності Товариства охорони народного здоров’я.
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Субботіна В.А. підготовлені одноосібно або у співавторстві:
613(02) С 89
Краткий курс гигиены. – 1882
Печінка Анатолій Михайлович (1959) кандидат медичних наук, доцент. У 2005-2009 очолював кафедру інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Доцент кафедри інфекційних хвороб Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Куратор циклів тематичного удосконалення на тему “Сучасні питання діагностики та лікування хворих на кишкові інфекції, вірусні гепатити та ВІЛ/СНІД”. Відповідальний за лікувально-діагностичну роботу кафедри. Член комітету з біоетики при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Дійсний член Асоціації інфекціоністів України.
Основні напрями наукової та практичної діяльності: гострі та хронічні вірусні гепатити: діагностика та лікування; гострі респіраторні вірусні інфекції, пневмонії: діагностика та лікування; менінгіти різної етіології та їх ускладнення; бешиха: діагностика та лікування.
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Печінки А.М. підготовлені одноосібно або у співавторстві:
Р-47576
Токсигенність корінебактерій дифтерії та клінічні прояви дифтерійної інфекції. Автореф. – 1996
Б-98544
Інфекційні хвороби. – 2018
Шкляревський Олексій Сергійович (1839-1906) лікар, біофізик, фізіолог, патолог. Доктор медицини (1869), екстраординарний (1870), ординарний (1877) професор, завідувач кафедри медичної фізики Київського університету (1870-84). Вивчав фізіологію капілярів, проблеми запалення. Першим застосував експериментальний метод для аналізу механізму екстравазації та міграції лейкоцитів.
Олексій Сергійович закінчив медичний факультет Московського університету. Спеціалізувався в галузі патології в Москві та Німеччині. Від 1869 – викладач загальної патології Київського університету, від 1870 – професор медичної фізики; 1878-1880 – професор Вищих жіночих курсів у Києві.
Автор низки праць з питань фізіології та патології крові, проблем запалення, амілоїдного переродження, гемодинаміки при інфаркті тощо. Зробив кілька відкриттів у цих галузях.
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Шкляревського О.С. підготовлені одноосібно або у співавторстві:
612.1
Ш 669
О прохождении белых кровяных шариков сквозь коллоидные перепонки. – 1869
Баглій Євген Ананійович (1939) онколог, доктор медичних наук (1985), завідувач лабораторії Київського інституту екогігієни і токсикології (1988). Основний напрям наукової діяльності: вивчення закономірностей змін інтенсивності біохемілюмінесценції тканин організму при хімічному, гормональному та вірусному канцерогенезі.
Євген Ананійович закінчив Київський медичний інститут (1962). Працював в Інституті хімічної фізики АН СРСР (1965-1967); у Київському НДІ експериментальної та клінічної онкології МОЗ УРСР (нині Інститут експериментальної патології, онкології й радіобіології НАНУ): молодший науковий співробітник, провідний науковий співробітник (1967-1988); від 1988 – завідувач лабораторії Інституту екогігієни і токсикології (Київ).
Основні напрями наукової діяльності: вивчення закономірностей змін інтенсивності біохемілюмінесценції тканин організму при хімічному, гормональному та вірусному канцерогенезі; встановлення особливостей механізму регуляції перекисного окислення ліпідів клітин мембран при канцерогенезі та рості пухлини, ролі змін молекулярно-динамічного стану структури клітинних мембран при трансформації нормальних клітин у злоякісні; дослідження канцерогенних властивостей багатьох хімічних речовин і розроблення методології оцінки онкогенної небезпеки в агрохімії.
Наукові праці: “Нейтральные гликолипиды поверхности нормальных и трансформированных клеток NRK” (1981); “Биохемилюминесценция клеток при опухолевом процессе” (1989); “Канцерогенная активность пестицида олгин в хроническом эксперименте на крысах” (1991); “Genotoxic effects of pesticides” (1996); “Проблемы канцерогенной безопасности при применении пестицидов” (1997); “Пошкодження структури ДНК різних органів щурів N-нітрозодібутіламіном” (1998).
Рустицький Йосип Олександрович (1839-1912) хірург, нейрохірург, доктор медицини (1870), професор кафедри оперативної хірургії Київського університету. Започаткував курс онкології на медичному факультеті. Дав детальний опис патологоанатомічної картини мієломної хвороби, т.з. «хвороби Рустицького-Калера» (1873).
Йосип Олександрович у 1861 закінчив університет св. Володимира. У 1870 там же захистив докторську дисертацію та вирушив за кордон. З 1876 – доцент університету св. Володимира. З 1893 – екстраординарний професор Казанського університету, завідувач кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією. З 1897 – ординарний професор; у тому ж році перейшов в університет св. Володимира.
Увів термін “множинна мієлома”, яку також називають хворобою Рустицького-Калера.