Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
60 років від дня народження інфекціоніста, доктора медичних наук, професора Олександра Костянтиновича Дуди (1959)
Інфекціоніст, доктор медичних наук (2007), професор (2011), завідувач кафедри інфекційних хвороб Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (з 2010). Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1982). З 2009 експерт МОЗ з материнської смерті, спричиненої інфекційними ускладненнями. Заступник проректора з лікувальної роботи Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Заступник проректора з лікувальної роботи.
Основні напрями наукової та практичної діяльності: гострі та хронічні вірусні гепатити: діагностика та лікування; грип та інші гострі респіраторні вірусні інфекції: діагностика та лікування; лихоманки нез’ясованої етіології; антибіотик асоційовані діареї: діагностика, лікування та профілактика; міокардити різної етіології.
Наукові праці: “Особенности клинического течения и функционального состояния миокарда у больных дифтерийным миокардитом” (1997); “Клінічний перебіг і стан кардіогемодина-міки у хворих з різними варіантами дифтерійного міокардиту” (1998); “Критерии диагностики дифтерийного миокардита” (1999); “Особенности изменений систолической и диастолической функций левого желудочка у больных дифтерийным миокардитом по данным допплер-эхокардиографического исследования” (1999); “Особенности течения дифтерии у лиц пожилого и старческого возраста” (2002); “ВИЧ-инфекция — актуальность и реальность” (2003); “Острый респираторный дистресс синдром в инфектологии” (2010); “Церебральная форма малярии. Актуальность. Клиника” (2010); “Хронічний вірусний гепатит С у вагітних: клініко-епідеміологічні особливості” (2011); “Мікоплазмова респіраторна інфекція (лекція)” (2010); “Болезнь Вильсона и беременность (клиническая лекция)” (2012); “Герпетична та герпесвірусна інфекція” (2015).
115 років від дня народження уролога, доктора медичних наук, професора Ольги Василівни Проскури (1904-1978)
Уролог, доктор медичних наук (1959), професор (1961), заслужений діяч науки УРСР (1968). У 1928 закінчила Київський медичний інститут. У 1953-1969 — завідувачка кафедри урології, з 1961 — професор Київського інституту вдосконалення лікарів. Протягом багатьох років була Головним урологом Міністерства охорони здоров’я УРСР.
Науковий напрямок – запальні захворювання сечостатевої системи, лікування міхурово-піхвових нориць і нетримання сечі в жінок, пухлини сечостатевої системи, полікістоз нирок.
Сахарчук Іван Іванович (1929) терапевт, доктор медичних наук (1966), професор кафедри терапії педіатричного факультету (1968-1970), завідувач кафедри терапії стоматологічного факультету (з 1971) Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця. Заслужений працівник Вищої школи України, член Нью-Йоркської академії наук. Закінчив Львівський медичний інститут (1955). У 1965 захистив докторську дисертацію “Кровотворение при основных формах патологии щитовидной железы”.
Основним напрямом наукових досліджень є: вивчення патогенезу серцевої недостатності, обумовленої ішемічною хворобою серця, гіпертонічною хворобою та хронічним легеневим серцем, разом з розробкою сучасних схем і методів комплексної патогенетичної терапії хворих на серцеву недостатність, включаючи її рефракторні форми.
Наукові праці: “Лечение больных с легочно-сердечной недостаточностью” (1977); “Медикаментозное лечение сердечно-сосудистых расстройств” (1985); “Неотложные состояния в клинике внутренних болезней” (1985); “Основи функціональної діагностики внутрішніх хвороб” (2000); “Воспалительные заболевания легких: дифференциальная диагностика и лечение” (2005); “Воспалительные заболевания бронхов: диагностика и лечение” (2005).
У фонді ННМБУ зберігається автореферат:
Лечение больных тиреотоксикозом 6-метилтиоурацилом в амбулаторных условиях (1959). Шифр зберігання: 616.4 С 221.
Також у фонді бібліотеки зберігаються праці, підготовлені І. І. Сахарчуком одноосібно або у співавторстві:
- Антибактеріальна і протимікозна терапія у клінічній медицині (2004). Шифр зберігання: Б-85146.
- Вирусные заболевания. Клиника, диагностика, лечение (2007). Шифр зберігання: В-7032.
- Воспалительные заболевания бронхов (2005). Шифр зберігання: В-6549.
- Клінічна пульмонологія (2003). Шифр зберігання: В-6014.
- Лечение больных с легочно-сердечной недостаточностью (1977). Шифр зберігання: Б-22289.
- Лечение эндемического и токсического зоба (1969). Шифр зберігання: 1969 С 221и.
- Моя молитва : сборник стихов (1985). Шифр зберігання: Б-52325.
- Основи функціональної діагностики внутрішніх хвороб (2000). Шифр зберігання: Б-78971.
- Сердечная недостаточность у лиц пожилого и старческого возраста (1973). Шифр зберігання: Б-6920.
95 років від дня народження гістолога, ембріолога, доктора медичних наук, професора Костянтина Степановича Кабака (1924-1998)
Гістолог, ембріолог, доктор медичних наук (1969), професор (1970). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут (1951). Від 1955 працював у Київському медичному інституті: декан лікувального факультету (1969-1970), проректор з наукової (1971-1973) та навчальної (1973-1987) роботи, водночас – завідувач кафедри гістології та ембріології (1976-1992).
Вивчав реактивні зміни та властивості периферичної нервової системи.
Наукові праці: “К вопросу об иннервации начальных отделов лимфатической системы” (1964); “Морфологические и биохимические аспекты биодеструкции полимеров” (1986); “Гістологія людини” (1992); “Справочник по цитологии и общей гистологии” (1993); “Гістологічний тлумачний словник” (1994).
Тижненко Олександр Мойсейович (1874-1944) дерматовенеролог, доктор медицини (1909), професор, завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб (1921-1941), декан лікувального факультету (1926-1936) Київського медичного інституту.
Олександр Мойсейович закінчив Санкт-Петербурзьку військово-медичну академію (1899). Учень І.П. Павлова. Після закінчення навчання служив лікарем воєнних госпіталів (1900-1906). У вересні 1907 був відряджений у Санкт-Петербурзьку військово-медичну академію, де в 1909 році захистив дисертацію “О влиянии фитина и глицеринфосфатного натрия на обмен азота и фосфора у человека”. Впродовж двох років (1910-1912) служив військовим лікарем, потім навчався за кордоном.
З липня 1914 прикомандирований до клініки професора Т.П. Павлова для вивчення венеричних та шкірних хвороб. З початком Першої світової війни служив військовим лікарем у госпіталях. З 1919 – доцент кафедри шкірних та венеричних хвороб Московського медичного інституту. У 1921 був обраний завідувачем кафедри дерматовенерології Київського медичного інституту (українська лектура). Під його керівництвом співробітники клініки вивчали червоний і туберкульозний вовчак, псоріаз, пухирчатку, хронічну виразкову піодермію. Першим у вітчизняній літературі описав низку дерматозів. За його ініціативою була збудована клініка (1926). Він керував клінікою до 1941, з початком Великої Вітчизняної війни виїхав на Захід. Організатор Київського дерматовенерологічного товариства (1922).
Наукові праці: “Захворювання шкіри” (1935); “Влияние гонореи и ее осложнений на трудоспособность мужчин” (1935); “О некоторых химических средствах для топической диагностики обыкновенной волчанки” (1936); “К вопросу о влиянии специфической терапии на организм больных сифилисом” (1940).
135 років від дня народження ортопеда-травматолога, доктора медицини, професора Олександра Григоровича Єлецького (1884-1965)
Ортопед-травматолог, доктор медицини (1924), професор (1925). Закінчив Харківський університет (1911). Відтоді працював військовим лікарем. Від 1918 – у Саратовському університеті (РФ): від 1925 – завідувач кафедри оперативної хірургії; водночас очолював ортопедичне відділення міського відділу охорони здоров’я; 1932-1963 – завідувач кафедри ортопедії і травматології Київського медичного інституту; одночасно – завідувач відділу ортопедії і травматології Українського НДІ ортопедії. Під час 2-ї світової війни – завідувач кафедри травматології, ортопедії, військово-польової хірургії Томського медичного інституту (РФ) та військовий лікар.
Вивчав проблеми відновлення функцій опорно-рухового апарату, лікування спастичного паралічу, псевдосуглобів, кістково-суглобового туберкульозу, регенерації кісткової тканини. Одним з перших у СРСР виконав велику кількість операцій артропластики на колінних і кульшових суглобах, удосконалив методику операцій при застарілих вивихах і анкілозах кульшових і плечових суглобів. Описав особливості іннервації судин епіфізів кісток і капсули колінного суглоба.
Наукові праці: “Резекция задних корешков спинного мозга как способ лечения спастических параличей (операция Furster’a)” (1924); “К вопросу об иннервации капсулы и суставных концов костей коленного сустава” (1931); “Захворювання і пошкодження хребта” (1936); “Внутрисуставные повреждения больших суставов” (1955).