Календар медицини

165 років від дня народження хірурга, доктора медицини, професора Льва Олександровича Малиновського (1854-1915)

Хірург, доктор медицини (1882). Учасник російсько-турецької війни 1877-1878. Закінчив Медико-хірургічну академію в Санкт-Пе­тербурзі (1877), де й працював. У 1883-1888 – директор Могильовської центральної фельдшерської школи (нині Білорусь). У 1889 був призначений доцентом кафедри хірургії Університету св. Володимира в Києві. Того ж року відправлений у відрядження за кордон. У 1891-1893 – завідувач кафедри топографічної анатомії та оперативної хірургії Казанського університету (нині РФ); 1893-1911 – завідувач кафедри факультетської хірургії та директор хірургічної клініки Університету св. Володимира. Консультував у лікарні Товариства лікарень для хронічно хворих дітей у Києві. Першим обґрунтував необхідність спеціальної підготовки ней­рохірурга та принцип комплексної лікарської діяльності невропато­лога та хірурга. Обстоював тверджен­ня про необхідність оперативного лікування абсцесів головного моз­ку. Одним з перших видалив пухлину каротидного гломуса. Рекомендував хірургічне лікування паралічу лицьового нерва. Також вивчав питання хірургії шлунка та кишечника.

Наукові праці: “К вопросу о действии мочегон­ных средств (Сциллитоксин, Дигиталин, Adonis-vernalis, Уксусный калий, Антигидропин, Алкоголь, Хлорал-гид­рат)” (1882); “Хирургическое отделение губернской больницы могилевского приказа общественного призрения с 1883 по 1885 г.” (1889); “О нарывах головного мозга” (1891); “К вопросу о хирургическом лечении центральной нервной систе­мы” (1893); “К учению о новообра­зованиях на почве каротидной железы” (1899).

Даштаянц Гайк Апетнакович (1924-1978) терапевт, доктор медичних наук (1960), професор (1961). Учасник 2-ї світової війни. Закінчив Військово-медичну академію в Ленінграді (нині Санкт-Петербург, 1946). Працював лікарем; у Рязанському медичному інституті (РФ, 1950-1960): завідувач кафедри факультетської терапії (1959-1960); завідувач кафедри шпитальної терапії Північно-Осетинського медичного інституту (м. Орджонікідзе, нині Владикавказ, 1960-1962); завідувач кафедри терапії № 2 Київського інституту удосконалення лікарів (1962-1978).

Основні напрями наукових досліджень: внутрішні хвороби, цитохімія, проблеми онкології, клінічної гематології. Зокрема вивчав клініко-патогенетичний механізм порушення згортальної системи крові.

Наукові праці: “Клиническая гематология” (1965, 1968, 1978); “Узелковый периартериит” (1966); “Метастатические поражения костей” (1967); “Методологія діагнозу” (1967); “Костномозговое кроветворение при узелковом периартериите и системной красной волчанке” (1969).

У фонді ННМБУ зберігаються автореферат дисертації Даштаянц Г. А.:

Некоторые новые данные по использованию стернальной пункции в клинике и эксперименте. Автореферат дисс. … докт. мед. наук. (1959). Шифр зберігання: 616.1 Д-217

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці Даштаянц Г. А., підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Клиническая гематология. Краткое руководство для врачей. (1965). Шифр зберігання: 616.1 Д-217
2. Узелковый периартериит. (1966). Шифр зберігання: 616.1 Д-217
3. Метастатические опухоли костей (Миелокарцинозы). (1967). Шифр зберігання: 616.7 Ш-379
4. Методологическая диагноза. (1970). Шифр зберігання: 1970 Д217
5. Поражение сердечно-сосудистой системы при сифилисе. (1976). Шифр зберігання: Б-19360
6. Тромбоеластографія в клінічній практиці. (1972). Шифр зберігання: Б-3808
7. Актуальные вопросы клинической иммунологии. Сборник. (ред.). (1974). Шифр зберігання: Б-14000
8. Клиническая гематология. (1978). Шифр зберігання: Б-24895

Антонович Євгенія Олександрівна (1924-2001) гігієніст, доктор медичних наук (1977), професор (1979). Закінчила Київський медичний інститут (1948). Працювала лікарем (1949-1950), в Українському НДІ харчування МОЗ УРСР (1951-1964), від 1964 – у Всесоюзному НДІ гігієни та токсикології пестицидів, полімерів та пластичних мас (нині Інститут екогігієни і токсикології МОЗ України): керівник лабораторії токсичності залишків пестицидів та хімічних компонентів полімерів у харчових продуктах і виробах (1970-1986), керівник відділу гігієни та токсикології пестицидів (1983-1986).

Наукова робота в галузі охорони здоров’я людини та довкілля від негативного впливу пестицидів, агрохімікатів.

Наукові праці: “Методические указания по контролю за остаточными количествами пестицидов в продуктах питания” (1972); “Методические указания по гигиенической оценке новых пестицидов” (1988); “Безопасное использование пестицидов в условиях интенсивной химизации сельскохозяйственного производства” (1988).

У фонді ННМБУ зберігається автореферати Антонович Є. О.:

1. Материалы к токсиколого-гигиенической характеристике гексахлорана, гаммаизомера гексахлорциклогексана и нормированию их в пищевых продуктах : автореферат дисертації кандидата медичних наук. (1960). Шифр зберігання: 615.9 А-725
2. Токсикология дитиокарбаматов и гигиенические аспекты применения их на продовольственных культурах : автореферат дисертації доктора медичних наук: 14.00.07. (1975).
   Шифр зберігання: Р-19460

Також у фонді бібліотеки зберігається праця Антонович Є. О., підготовлена у співавторстві:
Методические указания по гигиенической оценке новых пестицидов. (1988).
Шифр зберігання: Б-60169

Ліпкан Микола Федорович (1909-1990) радіобіолог, доктор біологічних наук (1957), професор (1961). Учасник 2-ї світової війни. За­кінчив Київський університет (1938), де відтоді й працював. У 1953-1960 – старший науковий співробітник Інституту фізіології АН УРСР (Київ); завідувач кафедри медичної радіології (1960-1966), радіаційної гігієни (1966-1975), декан санітарно-гігієнічного факультету (1962-1967) Київського інституту удосконалення лікарів.

Наукові до­слідження в галузях ра­діаційної біології та радіаційної біохімії.

Наукові праці: “Очерки по радиобиологии” (1961); “Основы радиационной биологии и биохимии” (1968).

Вебер Євген Фердинандович (1875-1947) рентгенолог, доктор медицини (1909). Закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира. У 1913 разом з В.Г. Бергманом відкрив рентгенівський кабінет, який згодом став Рентгенологічним інститутом.

Євген Фердинандович у 1908-1914 неодноразово удосконалювався за кордоном у Відні та Берліні. З 1917 керував курсом рентгенології для студентів 8-го семестру; засновник і перший завідувач кафедри рентгенології Київського медичного інституту (1920-1921); ординарний професор (1920); у 1921 емігрував до Австрії; у Відні створив Віденське відділення Наукового рентгенологічного інституту “Siemens-Halske”; у 1927 запрошений до Латвійського університету для організації кафедри рентгенології, очолив доцентський курс з рентгенології цього ж університету; у 1928 доцентський курс був реорганізований у Рентгенологічний інститут (кафедру) медичного факультету Латвійського університету. Член-кореспондент Німецького товариства рентгенологів.

Основні напрями наукової діяльності: рентгенодіагностика, дозиметрія, викладання рентгенології.

Наукові праці: “Значение лейкоцитов при заживлении раны и образования рубца” (1898); “О регенерации оксигемоглобина из метгемоглобина при первой форме острой метгемоглобинемии” (1908); “Клиническая рентгенодиагностика заболеваний желудочно-кишечного тракта” (1910).

Вовк Алла Дмитрівна (1935-2007) інфекціоніст, доктор медичних наук (1991), професор (2000). Закінчила Київський медичний інститут (1958).

У 1958-1961 працювала лікарем у м. Леніногорськ (Казахстан); від 1963 – в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ (Київ): 1983-1990 – заступник директора з наукової роботи, від 1990 – завідувач відділу вірусного гепатиту та СНІДу.

Вивчала клініко-імуногенетичні особливості та несприятливі наслідки вірусних гепатитів, зокрема гепатиту С. Досліджувала проблеми ВІЛ-інфекції (СНІДу): клінічні особливості в Україні, лікування.

Наукові праці: “Сывороточный гепатит” (1975); “Лептоспирозы” (1989); “ВИЧ-инфекция: Актуальные вопросы клиники, диагностики, лечения, эпидемиологии и профилактики” (1998); “Оппортунистические инфекции при ВИЧ/СПИДе” (2001); “Пегилированые интерфероны – новое слово в лечении вирусного гепатита” (2003).