Календар медицини

125 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Юрія Георгійовича Вороного (1895-1961)

Хірург, доктор медичних наук (1950), професор (1954). Учасник 1-ї та 2-ї світових воєн. Навчався на медичному факультеті Університету св. Володимира в Києві (від 1913), закінчив Київську медичну академію (1921). Під час воєнних дій 1918-1920 – у загонах Армії УНР; учасник бою під Крутами; далі – у військах С. Петлюри (за усними свідченнями). Працював під керівництвом М. Волковича й О. Черняхівського в Київському та В. Шамова в Харківському медичних інститутах (1926-1931). Від 1931 – директор і завідувач кафедри Херсонського виробничого медичного інституту; від 1936 – завідувач кафедри Харківського стоматологічного інституту, одночасно – старший науковий співробітник Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії і переливання крові (Харків). У 1946-1950 – завідувач урологічного відділення міської та обласної лікарень Житомира; керівник відділення експериментальної хірургії Київського інституту експериментальної біології та патології (1950-1953) та Київського науково-дослідного інституту переливання крові та невідкладної хірургії (1953-1961).

Основні напрями наукової діяльності: приживлення пересаджених органів і тканин та зміни у зв’язку з цим імунної реактивності; консервація органів і тканин; травматичний шок; білкові кровозамінники. Від 1927 займався науково-експериментальною працею над проблемою приживлення тканин і органів (вільної пересадки відрізаної цілої ноги, нирки собаки тощо). Вперше у світі пересадив консервовану нирку людині (1933), робив спроби підшивання консервованої нирки хворим з тяжким перебігом гломерулонефриту (1950). Фундатор теорії біофізичного походження раку та його лікування.

Наукові праці: “Матеріали до вивчення ролі біологічних чинників у проблемі трансплантації чоловічої статевої залози” (1930); “До питання про специфічні комплементи – зв’язуючі антитіла за вільного пересаджування нирок з застосуванням шва судин” (1931); “Die Immunität bei Organtransplantation” (1932); “К вопросу о блокаде ретикуло-эндотелиального аппарата у человека при некоторых формах отравлений сулемой и о свободной пересадке целой почки, взятой от трупа, как метод лечения анурий при этом отравлении” (1934); “До питання про перебіг оксидаційних процесів при травматичному шоці” (1940); “Пересадка консервированной трупной почки как метод биостимуляции при тяжелых нефритах” (1950); “Про сечовидільну роботу пересадженої нирки з перших днів її приживлення” (1953); “О значении нервной системы при пересадке органов и тканей от одного организма к другому” (1953); “К вопросу о преодолении видовой специфичности при пересадке гетерогенных опухолей у собак” (1957).

70 років від дня народження стоматолога, доктора медичних наук, професора Анатолія Васильовича Борисенка (1950)

Стоматолог, доктор медичних наук (1992), професор (1996). Закінчив Київський медичний інститут (1973). Працював лікарем (1973-1976); від 1976 – у Національному медичному університеті (Київ): ординатор кафедри терапевтичної стоматології, 1978-1989 – лікар-стоматолог стоматологічної поліклініки, одночасно від 1980 – асистент, від 1990 – доцент, завідувач кафедри терапевтичної стоматології.

Розробляє питання патогенезу захворювань пародонту, їх лікування та профілактики.

Наукові праці: “Застосування іммобілізованих антибактеріальних препаратів у комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту” (1995); “Композиционные пломбировочные материалы” (1999); “Кариес зубов” (2000); “Заболевания пародонта” (2000); “Секреты лечения кариеса и восстановление зубов” (2002); “Терапевтична стоматологія” (2002).

85 років від дня народження ендокринолога, доктора медичних наук, професора Петра Миколайовича Боднара (1935-2017)

Ендокринолог, доктор медичних наук (1974), професор (1982), заслужений діяч науки і техніки України (2000). Закінчив Пекінський медичний інститут (1961). Працював клінічним ординатором Київського інституту вдосконалення лікарів (1961-1963); науковим співробітником Київського інституту ендокринології та обміну речовин (1965-1968); доцентом кафедри факультетської терапії з курсом ендокринології (1968-1973) Чернівецького медичного інституту. Від 1973 – асистент, від 1974 – доцент, від 1982 – професор, від 1992 – завідувач кафедри факультетської терапії № 2 з курсом ендокринології (згодом кафедра ендокринології) Національного медичного університету (Київ).

Наукові дослідження в галузі клінічної ендокринології, зокрема з вивчення цукрового діабету, захворювань щитоподібної залози. Вперше в Україні застосував метод ентеросорбції у хворих на цукровий діабет.

Наукові праці: “Эндокринология” (1983); “Руководство к практическим занятиям по эндокринологии” (1989); “Гликолизированные протеины” (1989); “Практична ендокринологія” (1994); “Ендокринологія” (1999); “Ендокринологія” (2002).

90 років від дня народження фахівця в галузі кріобіології та кріохірургії, члена-кореспондента НАН та АМН України, доктора медичних наук, професора Миколи Сидоровича Пушкаря (1930-1995)

Фахівець у галузі кріобіології та кріохірургії, член-кореспондент НАН (1978) та АМН (1994) України, доктор медичних наук (1969), професор. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут (1954). Працював на посаді завідувача Харківського обласного відділу охорони здоров’я (1963-1968). У 1968-1971 – проректор, а з 1971 – ректор Українського інституту удосконалення лікарів, надалі працював в Інституті проблем кріобіології і кріомедицини, зокрема на посадах директора (1972-1983), завідувача відділу низькотемпературного консервування кісткового мозку та крові (1983-1995).

Основні напрями наукової діяльності: дослідження в галузі кріомікроскопії, тензоділатометрії, теоретичне й експериментальне моделювання кріобіологічних процесів. Один з ініціаторів та організаторів створення в Харкові Інституту проблем кріобіології і кріомедицини (1972); був керівником державних програм зі створення універсальних технологій кріоконсервування біологічних об’єктів.

Наукові праці: “Низькотемпературне консервування кісткового мозку” (1976); “Низькотемпературна кристалізація” (1977); “Кріоконсерванти” (1979); “Теорія та практика кріогенного та сублімаційного консервування” (1984); “Консервування тканин та клітин ендокринних органів” (1993); “Фізичні основи низькотемпературного консервування клітинних суспензій” (1994).

135 років від дня народження вченого в галузі гігієни праці Бориса Яковича Шура (1885-1957)

Гігієніст. Закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1913). У 1913-1918 на посаді військового лікаря перебував у діючій армії; брав активну участь у боротьбі з епідемією висипного тифу (1919-1921) та з голодом (1922); з 1922 працював у радянських органах охорони здоров’я – Київських міському, губернському, обласному відділах охорони здоров’я, Народному комісаріаті охорони здоров’я УРСР; перебуваючи на посаді заступника завідувача відділу робмеду окрздороввідділу був одним з ініціаторів організації науково-дослідного закладу з питань гігієни праці – Науково-дослідної філії Київського робмеду, яка в 1928 була реорганізована в Київський краєвий інститут патології та гігієни праці; у 1928-1930 – директор цього інституту; у 1929 за його ініціативою було організоване Бюро боротьби з профзахворюваннями, на базі якого в 1934 були створені Київські міська й обласна промислово-санітарні станції; у 1934-1941 працював на посадах завідувача Київської промислово-санітарної станції, старшого міського державного промислово-санітарного інспектора, очолював Науково-дослідницьке бюро санітарної статистики, групу з вивчення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності; у 1944 призначений на посаду начальника промислово-санітарного відділу Головної Держсанінспекції та за сумісництвом – Держсанінспектора з сільського господарства та легкої промисловості Народного Комісаріату охорони здоров’я УРСР; у 1945-1947 – старший промислово-санітарний інспектор вугільної промисловості Головної Державної санітарної інспекції України; від 1947 працював на посаді Старшого Держсанінспектора Київської міської державної санітарної інспекції.

185 років від дня народження інфекціоніста, патологоанатома, епідеміолога, доктора медицини Григорія Миколайовича Мінха (1835-1896)

Інфекціоніст, патологоанатом, епідеміолог, доктор медицини (1870). Закінчив медичний факультет Московського університету (1861). З 1873 по 1876 – прозектор одеської Старої лікарні; у січні 1876 Рада медичного факультету Університету св. Володимира одноголосно обрала його екстраординарним професором патологічної анатомії; завідувач кафедри патологічної анатомії (по 1894); 29 травня 1881 затверджений ординарним професором; голова Товариства київських лікарів (1882-1886).

Довів факт перенесення низки інфекційних хвороб деякими кровососними комахами, описав особливості перебігу чуми, показав шляхи перенесення інфекції.