Календар медицини

135 років від дня народження вченого в галузі гігієни праці Бориса Яковича Шура (1885-1957)

Гігієніст. Закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира (1913). У 1913-1918 на посаді військового лікаря перебував у діючій армії; брав активну участь у боротьбі з епідемією висипного тифу (1919-1921) та з голодом (1922); з 1922 працював у радянських органах охорони здоров’я – Київських міському, губернському, обласному відділах охорони здоров’я, Народному комісаріаті охорони здоров’я УРСР; перебуваючи на посаді заступника завідувача відділу робмеду окрздороввідділу був одним з ініціаторів організації науково-дослідного закладу з питань гігієни праці – Науково-дослідної філії Київського робмеду, яка в 1928 була реорганізована в Київський краєвий інститут патології та гігієни праці; у 1928-1930 – директор цього інституту; у 1929 за його ініціативою було організоване Бюро боротьби з профзахворюваннями, на базі якого в 1934 були створені Київські міська й обласна промислово-санітарні станції; у 1934-1941 працював на посадах завідувача Київської промислово-санітарної станції, старшого міського державного промислово-санітарного інспектора, очолював Науково-дослідницьке бюро санітарної статистики, групу з вивчення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності; у 1944 призначений на посаду начальника промислово-санітарного відділу Головної Держсанінспекції та за сумісництвом – Держсанінспектора з сільського господарства та легкої промисловості Народного Комісаріату охорони здоров’я УРСР; у 1945-1947 – старший промислово-санітарний інспектор вугільної промисловості Головної Державної санітарної інспекції України; від 1947 працював на посаді Старшого Держсанінспектора Київської міської державної санітарної інспекції.

185 років від дня народження інфекціоніста, патологоанатома, епідеміолога, доктора медицини Григорія Миколайовича Мінха (1835-1896)

Інфекціоніст, патологоанатом, епідеміолог, доктор медицини (1870). Закінчив медичний факультет Московського університету (1861). З 1873 по 1876 – прозектор одеської Старої лікарні; у січні 1876 Рада медичного факультету Університету св. Володимира одноголосно обрала його екстраординарним професором патологічної анатомії; завідувач кафедри патологічної анатомії (по 1894); 29 травня 1881 затверджений ординарним професором; голова Товариства київських лікарів (1882-1886).

Довів факт перенесення низки інфекційних хвороб деякими кровососними комахами, описав особливості перебігу чуми, показав шляхи перенесення інфекції.

80 років від дня народження вченого в галузі фізіотерапії, курортології та медичної реабілітації, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента НАМН України Михайла Васильовича Лободи (1940-2016)

Вчений у галузі фізіотерапії, курортології та медичної реабілітації, доктор медичних наук (1992), професор (1997), член-кореспондент НАМН України (2003). Закінчив Хар­ківський медичний інститут (1963), де й працював (1966-1973). У 1973-1976 – заступник начальника управління лікувально-профілактичної допомоги дітям і матерям, 1978-1987 – начальник Головного управління спеціалізованих са­­наторіїв МОЗ УРСР; 1987-1992 – голова Української республіканської ради з управління курортами профспілок; 1992-2002 – голова правління ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” (Київ); водночас у 1996-2010 – завідувач відділу координації та перспектив розвитку медичної реабілітації й курортології Українського НДІ медичної реабілітації та курортології (Одеса). Президент Всеукраїнської асоціації фізіотерапевтів та курортологів (від 1987), віце-президент Всесвітньої федерації бальнеології і кліматотерапії (від 1999). У Верховній Раді Украї­ни – 1-й заступник голови Комітету з пи­тань охорони здоров’я, материн­ства та дитинства.

Досліджував механізми впли­ву на організм хворих природних і преформованих фізичних чинників, питання раціонального використання природних лікувальних ресурсів України. Обґрунтовував принципи організації санаторно-курортної допомоги дітям, хворим на туберкульоз, медичної ре­абілітації осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

Наукові праці: “Восстановительное лечение де­­тей с частыми, рецидивирующими заболеваниями органов дыхания” (2002); “Медицинская реабилитация в педиатрии” (2004); “Лечебные грязи (пелоиды) Украи­ны” (2006-2007); “Стан­дарти санаторно-курортного лікування” (2008); “Засновники та видатні діячі курортів України” (2012); “Всеукраїнська асоціація фізіотерапевтів та курортологів. 15 років. Досягнення та погляд у майбутнє” (2013).

75 років від дня народження гігієніста, епідеміолога, інфекціоніста, доктора медичних наук, професора Віктора Федоровича Марієвського (1945)

Гігієніст, епідеміолог, інфекціоніст, доктор медичних наук (2006), професор (2008). Закінчив Донецький медичний інститут імені М. Горького (1972). У 1972-1984 працював на посадах лікаря з гігієни харчування та заступника головного лікаря Запорізької обласної санепідстанції; 1984-1986 – заступник начальника Управління охорони здоров’я Запорізької області; з 1986 – головний лікар Запорізької санепідстанції; з 1990 працював у МОЗ України, зокрема на посадах начальника головного санепідуправління, заступника Міністра, головного державного лікаря України, першого заступника Міністра; з 1996 – в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.В. Громашевського НАМН України на посадах заступника директора з наукової роботи (1997-2001), директора (2006-2013), завідувача лабораторії координації наукових досліджень та контролю діяльності інфекційної служби (1997-2001), завідувача науково-організаційної лабораторії (2001-2003), завідувача лабораторії дезінфектології з групою зоонозних інфекцій (2003-2015), старшого наукового співробітника (з 2015).

Основні напрями наукової діяльності: дослідження вірусних гепатитів, внутрішньолікарняних інфекцій, ВІЛ-інфекції/СНІДу, опрацювання проблем дезінфекції. Брав участь та очолював ліквідацію численних спалахів інфекційних хвороб. Зробив значний внесок у вирішення проблеми ерадикації поліомієліту в Україні.

Наукові праці: “Эпидемические аспекты про­блемы гепатита С” (1996); “Дифтерія” (1996); “Вирусные гепатиты и ВИЧ-инфекции (эпидемио­­логические и иммунопатологические паралелли)” (1997); “Проблеми гепатиту в Україні” (1999); “Антибіотикорезистентність в хірургії” (2012); “Розповсюдження штамів-продуцентів метало-β-лактамаз серед множинностійких неферментаційних грам-негативних бактерій у сучасний період в Україні” (2016).

135 років від дня народження біохіміка, академіка АН СРСР, АН УРСР, АМН СРСР Олександра Володимировича Палладіна (1885-1972)

Біохімік, академік АН СРСР (1942), АН УРСР (1929), АМН СРСР (1944). Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету (1908). Працював на посадах асистента, доцента кафедри фізіології Жіночого педагогічного інституту (1908-1916); професора фізіології Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва (Харків, з 1916); завідувача кафедри фізіологічної, а з часом – біологічної хімії Харківського медичного інституту (1921-1931); з 1925 – директор заснованого за його ініціативою Українського біохімічного інституту в Харкові (з 1931 – Інститут біохімії АН УРСР у Києві); одночасно в 1934-1954 рр. – завідувач кафедри біохімії Київського університету імені Т.Г. Шевченка; у 1926 заснував перший у СРСР біохімічний журнал (“Наукові записки Українського біохімічного інституту”, з часом “Український біохімічний журнал”); у 1928 за його ініціативи й активної участі було створене Українське фізіологічне товариство, яке він очолив; голова Українського (з 1958) та Всесоюзного (з 1964) біохімічних товариств; від 1939 – віце-президент, а в 1946-1962 – президент АН УРСР; заслужений діяч науки УРСР (1935).

Основні напрями наукової діяльності: вивчення біохімії м’язової діяльності та біохімії нервової системи, дослідження біохімії харчування та з’ясування ролі вітамінів у харчуванні людини та тварин, вивчення авітамінозів, впливу недостатності вітамінів у їжі на обмін вуглеводів, протеїнів, мінеральний обмін і на порушення регуляції метаболізму, дослідження обміну протеїнів, нуклеїнових кислот, вуглеводів, медіаторів та інших біологічно активних речовин за фізіологічних і патологічних станів організму, розшифрування біохімічних основ функціонування нервової системи, формування підходів до з’ясування функцій головного мозку – пам’ять і психічна діяльність людини, біохімія сну та психозів; синтезував водорозчинний аналог вітаміну К – вікасол; встановив закономірності біохімічної топографії нервової системи, її філо- й онтогенезу, з’ясував її особливості за різних функціональних, екстремальних і патологічних станів організму, а також за дії на нервову систему різних фармакологічних препаратів і чинників довкілля.

Наукові праці: “Исследования над образованием и выделением креатина у животных” (1916); “Основы питания” (1927); “Химическая природа витаминов” (1941); “Вопросы биохимии нервной системы” (1965); “Белки головного мозга и их обмен” (1972).

80 років від дня народження стоматолога, доктора медичних наук, професора Валерія Петровича Неспрядька (1940)

Стоматолог, доктор медичних наук (1985), професор (1987), заслужений діяч науки і техніки України (1999). Закінчив Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця (1967), де й працював з 1975 на посадах: асистента кафедри ортопедичної стоматології (1975-1984), доцента кафедри пропедевтики ортопедичної стоматології і ортодонтії (1984), завідувача кафедри ортопедичної стоматології (з 1985), декана стоматологічного факультету (з 1994). Директор стоматологічного медичного центру Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (з 2005).

Основні напрями наукових досліджень: зубощелепні аномалії та деформації, реабілітація хворих з дефектами зубних рядів (удосконалення діагностики та лікування дисфункціональних станів скронево-нижньощелепного суглоба, нормалізація оклюзії, клініко-естетичні особливості знімного та незнімного протезування), зубна імплантація.

Наукові праці: “Лечение зубочелюстных деформаций” (1982); “Посібник з бюгельного протезування” (2000); “Композиционные пломбировочные и облицовочные материалы в стоматологии” (2002); “Ортопедическая стоматология” (2006); “Зубопротезна техніка” (2006); “Ортопедична стоматологія” (2010).