Календар медицини

85 років від дня народження уролога, доктора медичних наук, професора Івана Олександровича Клименка (1936)

Уролог, доктор медичних наук (1988), професор (1997). Закінчив Київський медичний інститут (1964). Працював лікарем. Від 1967 – в Інституті урології АМНУ (Київ): від 1984 – завідувач відділу онкоурології.

Розробляв методи ранньої діагностики та лікування онкоурологічних захворювань; вивчав передракові захворювання, проблеми застосування кріохірургії в урології.

Наукові праці: “Низкие температуры в медицине” (1988); “Передрак та ранні форми раку сечового міхура” (1994); “Рак передміхурової залози: Епідеміологія та сучасні принципи діагностики та лікування” (1997); “Эндокринная терапия рака предстательной железы” (1999); “Современные подходы к гормонотерапии рака предстательной железы” (2006); “Опухоли органов мочевыделительной системы и мужских половых органов” (2008).

120 років від дня народження біохіміка, доктора біологічних наук, професора, академіка АН УРСР Івана Миколайовича Буланкіна (1901-1960)

Біохімік, доктор біологічних наук (1939), професор (1934), академік АН УРСР (1951), заслужений діяч науки УРСР (1951). Закінчив Харківський інститут народної освіти (1926), де й працював (згодом Харківський університет): науковий співробітник (від 1929), завідувач заснованої ним кафедри біохімії (від 1933; 1944-1960), одночасно від 1935 – проректор з наукової роботи, від 1945 – ректор; 1941-1944 – завідувач кафедри Томського університету. Один із засновників радіофізичного факультету, відділення ядерної фізики (згодом фізико-технічний факультет) Харківського університету.

Наукові дослідження в галузі вікової біохімії та біохімії білків і нуклеїнових кислот. Один із засновників вітчизняного напряму онтобіохімії. Розробив методи очищення препаратів желатини та консервування крові. Довів, що в золях і драглях желатини при старінні відбуваються значні спонтанні зміни, деякі з них притаманні лише цьому білку, зокрема поступова втрата структурних властивостей, зміна ступеня дисперсності без ознак гідролізу. Встановив, що денатурація глобулярних білків, пов’язана з агрегацією їхніх частинок, є не мономолекулярною реакцією, а реакцією вищого порядку. Денатурацію білків розглядав як структурний перехід, пов’язаний з розгортанням поліпептидного ланцюга. Вивчив роль сульфгідрильних і дисульфідних груп у процесі денатурації білків. Звернув увагу на роль надмолекулярних структур у процесі старіння організму. Вивчав історію розвитку вітчизняної науки та становлення біохімії в Україні.

Наукові праці: “О влиянии некоторых солей на гидратацию желатины” (1930); “Закономерности старения золей и студней желатины” (1939); “О возрастных физико-химических изменениях коллагеновых производных кожи” (1941); “О глобулярной и мицеллярной структуре белковых веществ” (1941); “Межі оборотності і прихована денатурація глобулярних білків” (1947); “Электрохимическая обратимость и кислотнощелочная денатурация глобулярных белков” (1949); “А. Я. Данилевский – основоположник отечественной биохимии” (1950); “Матеріали про оборотність кислотно-лужної денатурації глобулярних білків” (1950); “Отечественная литература в области химии и биохимии белков” (1952); “У истоков отечественной науки о белках” (1952); “О природе денатурации глобулярных белков” (1955); “Очерк развития биологической химии в Харьковском государственном университете и в медицинском институте” (1955); “Возрастные изменения белкового синтеза” (1962); “Проблема старения и долголетия” (1963).

125 років від дня народження акушера-гінеколога, академіка АМН СРСР, професора Анатолія Петровича Ніколаєва (1896-1972)

Акушер-гінеколог, професор, дійсний член АМН СРСР. У 1922 переїхав до Києва, де до 1933 працював у Інституті удосконалення лікарів ординатором, асистентом і доцентом кафедри акушерства та гінекології. У 1931-1933, залишаючись доцентом Київського інституту удосконалення лікарів, керував організованим ним у місті Коростені філіалом того ж інституту. У 1933 йому було присвоєне звання професора та він був призначений завідувачем кафедри акушерства та гінекології Полтавського медичного інституту, де працював до 1936. У 1946 був обраний членом-кореспондентом АМН СРСР, 1952 — її дійсним членом. Із середини 1954 переїхав до Києва, де працював науковим керівником Українського науково-дослідного інституту охорони материнства та дитинства імені П.М. Буйка.

65 років від дня народження біолога, доктора біологічних наук, професора, академіка НАНУ Олександра Вікторовича Романенка (1956)

Біолог, доктор біологічних наук, професор (1993), академік НАН України (2018). Закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1978). Завідувач кафедри біології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Основні напрями наукової діяльності: вивчення модуляції синоптичної передачі біологічно активними сполуками; дослідження нейробіології вітамінів; встановив нові шляхи реалізації в організмі нейротропної активності вітамінів B1, PP і їхніх похідних.

65 років від дня народження кардіолога, доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента АМНУ Катерини Миколаївни Амосової (1956)

Кардіолог, доктор медичних наук (1988), професор (1990), член-кореспондент АМН України (2000), заслужений діяч науки і техніки України (2002), завідувач кафедри госпітальної терапії № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (з 1989). Ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (2014-2018).

Основні напрями наукової діяльності: вивчення патогенезу, діагностики та лікування гострої та хронічної серцевої недостатності, гострих коронарних синдромів, ішемічної хвороби серця, легеневої гіпертензії, кардіоміопатій. Вперше в Україні встановила роль ентеровірус-індукованих змін жирно-кислотного спектра клітинних мембран у патогенезі нестабільної стенокардії, значущість імунного запалення й оксидантного стресу в розвитку діастолічної серцевої недостатності та різних форм легеневої гіпертензії, дозозалежність плейотропних ефектів статинів та інгібіторів АПФ у хворих з гострим коронарним синдромом. Вперше довела ефективність інгібіторів АПФ при мікросудинній стенокардії. Встановила роль набутого імунодефіциту й аутоімунних порушень у розвитку дилятаційної кардіоміопатії, розробила нові критерії її діагностики та диференційної діагностики.

Наукові праці: “Клиническая кардиология” (1998); “Кардиомиопатии” (1999); “Руководство по тромболитической терапии” (1998); “Практическая гемостазиология” (1994); “Клиническая кардиология” (2002).

115 років від дня народження фахівця в галузі молекулярної біології та генетики, доктора біологічних наук, професора, академіка НАНУ Сергія Михайловича Гершензона (1906-1998)

Фахівець у галузі молекулярної біології та генетики, доктор біологічних наук (1942), професор (1946), академік НАН України (1976), Російської АПН (1997). Закiнчив Московський університет (1927). Працював у НДI зоологiї та на кафедрі генетики Московського університету (1930-1935); в Iнститутi генетики АН СРСР (Москва, 1935- 1937). У 1937-1948, 1957-1963 – завідувач відділу генетики, 1948-1957 – старший науковий співробітник Iнституту зоологiї АН УРСР (Київ), водночас у 1937-1941, 1944-1948 – завідувач кафедри дарвінізму і генетики Київського університету; 1963-1968 – заступник директора, завідувач відділу вірусів тварин, 1968-1973 – керівник сектору молекулярної біології і генетики Інституту мікробіології та вірусології АН УРСР (Київ); 1973-1986 – завідувач відділу молекулярної генетики Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР (Київ); 1986-1987 – завідувач відділу молекулярної генетики, 1987-1998 – радник при дирекції Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ (Київ).

Вивчав генетику природних популяцiй комах і ссавців у зв’язку з проблемами еволюцiї. Відкрив мутагенну дію екзогенної ДНК, встановив частоту та специфіку цього процесу, вивчив мутагенну роль вірусів і синтетичних полінуклеотидів. Одержав перші експериментальні дані про можливість зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК. Вперше у світі експериментально відтворив самозбирання інфекційного вірусу з його окремих компонентів, а також вірусну трансдукцію одного з генів шовковичного шовкопряда, довівши можливість трансдукції в багатоклітинних організмів. У 1948-1957 під час гоніння на класичну біологію зазнав утисків як прихильник класичної генетики.

Наукові праці: “Исследование возможности передачи генетической информации от РНК к ДНК при репродукции вирусов ядерного полиэдроза” (1971); “Мутагенное действие ДНК и вирусов у дрозофилы” (1975); “Основы современной генетики” (1979, 1983); “Мутагенное действие природных и синтетических полинуклеотидов” (1990); “Мутации” (1991).