Календар медицини

95 років від дня народження гігієніста, доктора медичних наук Марії Володимирівни Крижанівської (1926-2004)

Гігієніст, доктор медичних наук (1970). Закінчила Київський медичний інститут (1948). Відтоді працювала в НДІ загальної та комунальної гігієни (нині Інститут гігієни та медичної екології НАМНУ, Київ; з пе­рервою): вчений секретар і завідувач лабораторії хімічних алергенів (1961-1969); у Київському медичному інституті (1954-1961); завідувач відділу проблемного наукознавства та міжнародного наукового співробітництва ВНДІ гігієни та токсикології пестицидів, полімерів і пластичних мас (нині Інститут екогігієни і токсикології, 1969-1988); старший науковий співробітник Інституту медицини праці АМНУ (1988-2000). Заступник голови Українського товариства гігієністів (1965-1985).

Наукові дослідження з проблем комунальної гігієни, алер­гології й імунології, гігієни застосування та токсикології пести­цидів, медицини праці, охорони атмосферного повітря. Вивчала стан річок Центрального та Західного Донбасу.

Наукові праці: “Комунальна гігієна” (1966); “Гігієна житлових та гро­мадських приміщень” (1969); “Ретро­спективный анализ недоношенной бе­ременности у женщин, занятых в сель­скохозяйственном производстве кон­тролируемых территорий Украины” (1997); “Динамика здо­ровья женщин, занятых в сельском хозяйстве” (2000).

90 років від дня народження хірурга, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора Віктора Олександровича Бондаренка (1931)

Хірург, академік Національної академії медичних наук України (1993), доктор медичних наук (1968), професор (1969), заслужений діяч науки і техніки України (1991), завідувач кафедр загальної і невідкладної хірургії (1971-1996), комбустіології і хірургії поєднаних пошкоджень (1996-1999) Харківської академії післядипломної освіти, радник при дирекції Інституту загальної та невідкладної хірургії АМН України (з 2002), професор Харківської медичної академії післядипломної освіти (з 2004).

Один з провідних учених у галузі невідкладної хірургії. Наукові інтереси переважно зосереджені в галузі вивчення патогенезу, діагностики та хірургічного лікування запально-деструктивних захворювань органів грудної та черевної порожнини, неінгаляційних методів знеболювання в хірургії, дослідження механізмів формування компенсаторно-пристосувальних реакцій організму після хірургічних втручань, розробки на їх основі ефективних методів профілактики післяопераційних ускладнень та вдосконалення організаційних форм надання медичної допомоги хворим з множинними поєднаними пошкодженнями та термічними опіками. Ним запропоновані методи комплексної корекції порушених функцій у хірургічних хворих на різних єтапах хірургічного лікування та розроблені ефективні засоби лікування при захворюваннях легенів, шлунка, кишок, жовчних шляхів.

Наукові праці: “Хирургия прободных гастродуоденальных язв” (1968); “Спаечная болезнь” (1972); “Спонтанный пневмоторакс” (1973); “Острый аппендицит” (1993).

280 років від дня народження хірурга-ортопеда, доктора медицини, професора Карла Карловича Рейєра (1846-1890)

Хірург-ортопед, доктор медицини (1872), професор. Закінчив медичний факультет Дерптського університету (1870). Працював на посадах асистента (1871-1872), приват-доцента (1872-1874), а з 1874 – штатного доцента хірургічної клініки Дерптського університету. Як військовий лікар брав участь у Сербсько-Турецькій (1876) і Російсько-Турецькій (1877) війнах; після війни був призначений на посади головного лікаря Семенівського військового шпиталю та члена Військово-медичного Вченого комітету; з 1878 – хірург-консультант Миколаївського військового шпиталю, консультант Максиміліанівської лікарні; також завідував хірургічним відділенням лікарні Св. Магдалини та лазаретом у Стрельні; викладав клінічну хірургію на Вищих жіночих медичних курсах; у 1890 – професор Університету св. Володимира.

Основні напрями наукової роботи: дослідження в галузі хвороб суглобів та операцій на горлі; одним з перших, застосовуючи метод Більрота, видалив зів і замінив його штучним; засновник внутрішньокісткового остеосинтезу; вперше в Російській імперії виконав резекцію голівки стегнової кістки та створив кістковий анкілоз; одним з перших у Російській імперії виконав внутрішньоартеріальне переливання крові; одним з перших почав впроваджувати лістерівські принципи антисептики; у 1877 вперше здійснив “попереджувально-антисептичне лікування” вогнепальних ран: первинна хірургічна обробка, постійний дренаж, герметична пов’язка.

75 років від дня народження гігієніста, епідеміолога, доктора медичних наук, професора Бориса Олександровича Ледощука (1946)

Гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук (1994), професор (2004). Закінчив Благовєщенський медичний інститут (РФ, 1970), де й працював до 1975. Відтоді – в Інституті клінічної та експериментальної медицини Сибірського відділення АМН СРСР (м. Но­восибірськ, РФ). Був лікарем (1978-1986), заступником начальника Головного управління лі­кувально-профілактичної допомоги дорослим МОЗ УРСР (1986-1988). Від 1988 – завідувач лабораторії епідеміологічних ефектів професійного опромінення, від 2000 – завідувач лабораторії сполучених і комбінованих ефектів радіації Інституту епідеміології і профілактики променевих уражень ННЦ радіаційної медицини НАМНУ (Київ), від 2010 – завідувач лабораторії медико-інформаційних технологій цього ж Центру; вод­ночас у 1995-2000 – начальник медико-санітарного управління департаменту атомної енергетики Міністерства енергетики України; 2002-2004 – професор кафедри радіології Київської медичної академії післядипломної освіти; 2003-2010 – завідувач кафедри соціальної гігієни й організації охорони здоров’я з підвищенням кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я Національного медичного університету (Київ). Брав участь у ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС, зокрема у створенні Державного розподіленого реєстру постраждалих, розробленні системи медичного моніторингу населення.

Наукові дослідження присвячені соціальній медицині й організації охорони здоров’я; інформаційним сис­темам у медицині; радіаційній епідеміології й оцінюванню ризиків захворювання на лейкемію, по­в’язаних з виконанням аварійних робіт на ЧАЕС в різні періоди після катастрофи; системі епідеміологічного моніторингу стану здоров’я працівників атомної енергетики та промисловості.

Наукові праці: “Государственный Распреде­лен­ный регистр лиц, подвергшихся радиационному воздействию в результате аварии на Чернобыльской АЭС” (1991); “Доказова медицина” (2009); “Клінічна епі­­деміологія – наукова основа доказової медицини” (2010); “Че­рнобыльские события: долгий путь к истине” (2012); “Концепція створення та розвитку інформаційної системи в Національному науковому центрі радіаційної медицини НАМН України на період з 2012 до 2020 року” (2013).

85 років від дня народження фтизіатра, пульмонолога, доктора медичних наук, професора Віктора Георгійовича М’яснікова (1936-2016)

Фтизіатр, пульмонолог, доктор медичних наук (1988), професор (1989). Закінчив Київський медичний інститут (1960). Працював лікарем. У 1965-1969 – в Київському НДІ туберкульозу і грудної хірургії (нині Інститут фтизіатрії і пульмонології НАМНУ); від 1969 – в Національній медичній академії післядипломної освіти (Київ): 1987-1991 – проректор з наукової роботи, 1992-2006 – з навчальної роботи, водночас у 1989-2014 – завідувач кафедри туберкульозу.

Наукові дослідження були присвячені фтизіатрії, пульмонології, клінічній біохімії, ендокринології, геріатрії; обмінним порушенням у хворих на туберкульоз із супутніми захворюваннями під час хіміотерапії.

Наукові праці: “Этиопатогенетическая терапия больных туберкулезом пожилого и старческого возраста” (1982); “Епідеміологія” (1988); “Фтизіатрія” (1996); “Лікування туберкульозу” (1996); “Ендоскопія легенів” (2007); “Протитуберкульозна імунізація в Україні в умовах епідемії туберкульозу” (2009).

70 років від дня народження хірурга, доктора медичних наук, професора Георгія Георгійовича Рощіна (1951)

Хірург, доктор медичних наук (2006), професор (2006). Закінчив Чернівецький медичний інститут (1977). Від 1984 – завідувач хірургічного відділення, з 1991 – головний лікар Київської клінічної лікарні швидкої допомоги; у 1992 очолив Київське науково-практичне об’єднання швидкої медичної допомоги та медицини катастроф (нині – Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф); від 1997 – також завідувач кафедри медицини катастроф Київської медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Заслужений лікар України (2001).

Основні напрями наукової діяльності: опрацювання оптимальної тактики й уніфікованих методів надання екстреної медичної допомоги постраждалим з множинними та поєднаними механічними пошкодженнями (політравма) на ранньому госпітальному етапі, розробка клініко-технологічних технологій надання медичної допомоги травмованим.