Календар медицини

135 років від дня народження українського військового лікаря, письменника, громадського діяча Василя Наливайка (1887-1938)

Військовий лікар, письменник, громадський діяч. Закінчив духовну се­мінарію в Кам’янці-Подільському, медицину студіював у Томському університеті та Новоросійському університеті в Одесі (закінчив 1918). Один з організаторів (1917) та активний учасник Спілки українських лікарів у Києві, співзасновник (1918), член головної управи, керуючий санітарного відділу Українського Червоного хреста. Під час Визвольних змагань 1917-1921 був головним лікарем 3-го Херсонського корпусу, 12-ї Полтавської дивізії, 8-ї Запорозької диві­зії та військового шпиталю Армії УНР. Двічі потрапляв у більшовицький полон, звідки тікав. 1920 інтернований у Польщі, де брав участь у роботі курсів для медсестер. 1923 пере­їхав до Чехословаччини, працював в університетських клініках. Разом з Б. Матюшенком 1926 у Празі опублікував “Латинсько-український медичний словник”. 1926-1929 був хірургом у м. Шкодер (Албанія). 1933 подорожував Палестиною й Єгиптом, свої враження виклав у книзі “По Святій Землі” з додатком “Жиди в Палестині” (1937).

95 років від дня народження лікаря-патологоанатома, доктора медичних наук, професора Володимира Леонтійовича Зеляка (1927-2011)

Лікар-патологоанатом, доктор медичних наук (1974), професор (1975). Закінчив Станіславський медичний інститут (1958), де й працював від 1962 (нині Івано-Франківський медичний університет): 1987-1997 – завідувач, 1997–2007 – професор кафедри патологічної анатомії, водночас 1987-1991 – проректор з навчальної роботи.

Наукові дослідження були присвячені патоморфології раптової серцевої смерті, токсикогенних нейропатій; адаптивним і патологічним змінам нейроендокринних структур дихальної системи та шлунково-кишкового тракту.

Наукові праці: “Гістопатологія мікроциркуляторного русла міокарда при раптовій смерті” (2002); “Динаміка патогістологічних і гістохімічних змін стравоходу і його гемомікрорусла при хімічних опіках” (2003); “Стан проникливості гістогематичного бар’єра стравоходу при порушеннях гемомікроциркуляції в системі ворітної вени”.

200 років від дня народження хірурга, доктора медицини Василя Кузьмовича Курдюмова (1822-1862)

Хірург, доктор медицини (1859). Закінчив медичний факультет Харківського університету (1840). 1845-1861 – помічник директора хірургічної клініки Університету св. Володимира; 1848-1850 читав курс теоретичної хірургії. 1861 звільнився з Університету св. Володимира та працював на посаді ординатора в лікарні Київського приказу громадського опікування.

65 років від дня народження педіатра, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора Віталія Григоровича Майданника (1957-2020)

Видатний український медик і науковець зі світовим ім’ям, корифей педіатрії, фахівець у галузі нефрології дитячого віку, академік НАМН України, доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. 1980 року Віталій Майданник з відзнакою закінчив педіатричний факультет Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця. Його ім′я було занесене до “Золотої книги пошани” ВНЗу. Професійна діяльність Віталія Григоровича пов’язана з Університетом, де він пройшов довгий шлях від клінічної ординатури (1980–1983) до завідувача кафедри (з 1990), проректора з лікувальної роботи (1991-2000), декана медичного факультету №3 (2005-2010).

Майданник Віталій Григорович – основоположник вивчення порушень вегетативної нервової системи й особливостей перебігу психосоматичних захворювань у дітей, запропонував їх нову класифікацію. З 1990 року створив школу дитячих вегетологів, Центр діагностики і лікування вегетативних дисфункцій у дітей. За ініціативи й участі Віталія Григоровича розроблені високочутливий електронний стетофонендоскоп і комп’ютерна система аналізів звуків, що не мають аналогів у світовій практиці. За його ініціативи 1998 року вперше в Україні створене дитяче відділення хронічного гемодіалізу. Віталій Григорович з 2003 року та до останнього дня виконував обов’язки члена Вченої ради Університету та Вченої медичної ради МОЗ України. З 1999 року – Голова спеціалізованої вченої ради, 1995 – головний редактор “Міжнародного журналу едіатрії, акушерства та гінекології”, 1993 – член редколегій 12 спеціалізованих фахових видань, правління Асоціації педіатрів України, 2005 – віце–президент Асоціації педіатрів України, 2010 – член проблемних комісій з педіатрії та нефрології МОЗ та НАМН України, 2008 – член Міжнародних асоціацій педіатрів та дитячих нефрологів, 2008–2013 – президент Асоціації педіатрів країн СНД.

Академік Майданник Віталій Григорович – автор понад 700 наукових робіт, зокрема в закордонних виданнях, з них 33 монографії, 9 підручників і 12 навчально–методичних посібників. Його наукові доробки з актуальних питань нефрології, кардіоревматології, вегетології, пульмонології, гастроентерології й ендокринології дитячого віку захищені 3 авторськими свідоцтвами та 58 патентами на винаходи. За довгі роки сумлінної праці в Університеті Віталій Григорович підготував 4 докторів і 38 кандидатів медичних наук. Його заслуги широко визнані в України та за кордоном. За життя Віталій Григорович Майданник мав велику наукову школу та був відзначений багатьма вітчизняними та міжнародними нагородами – Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2016), а також численними Подяками та Почесними грамотами МОЗ України та НАМН України.

150 років від дня народження педіатра, доктора медицини, професора Семена Костянтиновича Ґоґітідзе (1872-1928)

Педіатр, доктор медицини (1904), професор (1912). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1897), де й працював у 1900-1904. 1904-1906 – військовий лікар; від 1909 – приват-доцент Університету св. Володимира та викладач Київського жіночого медичного інституту; очолював кафедру дитячих хвороб Одеського медичного інституту (1912-1921) та Одеських вищих жіночих медичних курсів (1913-1920). 1921 в Тифліському університеті заснував і відтоді очолював кафедру дитячих хвороб. Ініціатор створення Одеського товариства дитячих лікарів при Новоросійському університеті (1917), його перший голова. Основоположник клінічної педіатрії в Грузії.

Наукові праці: “О переходе жиров пищи в молоко. Экспериментальное исследование” (1904); “Искусственное вскармливание детей в оценке современного врача” (1912); “К казуистике висцеральных кровотечений у новорожденных детей: haematoma gl. suprenalis” (1912); “Оспа и оспопрививание” (1920).

80 років від дня народження представниці нетрадиційної медицини, фітотерапевта Наталії Петрівни Земної (Зубицької Н.П.) (1942)

Представниця нетрадиційної медицини, фітотерапевт, цілителька, громадська та політична діячка, письменниця, академік Української екологічної академії (1995), президент Товариства природолікування “Зелена планета”. Зростала у родині травознавців. Перші знання про лікування травами отримала від мами та бабусі. Має три вищі освіти. 1979 року закінчила Київський інститут культури, 1981 – Московський інститут літератури, 1993 – Інститут нетрадиційної медицини в Києві та курси при Українській асоціації народної медицини. 1991-1998 працювала в “Аптеці народних ліків”. Нині Наталія Земна є керівником мережі аптек “Зелена планета” та Товариства природолікування “Зелена планета”, веде прийом хворих у різних регіонах України.

Наталія Петрівна – авторка науково–популярних і методичних видань, низки анотацій, статей у періодичних виданнях. В активі цілительки є великі видання з фітотерапії, як-от “Квітник Наталі Земної”, “Лікуємо нагідками”, “Лікуємо ромашкою”, “Дивосвіт Зеленої планети” та багато інших. Окрім наукових робіт, в її творчому доробку 5 збірок поезій: “Ранок на Десні”, “Серце у траві”, “Дзвони душі”, “Три любові”, “Покоси”. Цілителька веде широку культурно-просвітницьку діяльність, бере участь у ток–шоу на телеканалах та Українському радіо. Наталія Петрівна – фундатор Всеукраїнського Товариства “Зелена планета” – єдиної в Україні громадської організації, що опікується захистом екології та здоров’я людей.

За вагомий особистий внесок в економічний, науково–технічний і соціально–культурний розвиток України Наталію Земну нагороджено орденом “За заслуги” III ступеня. Її цілительську та просвітницьку діяльність високо оцінила Українська Православна Церква Київського Патріархату, нагородивши її орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира III ступеня. Цілителька стала першим лауреатом заснованої в Україні премії імені Євпраксії, що присуджується за успішне застосування методів народної медицини для зцілення людей.