Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Юрій Панасович Зозуля (23.12.1927 – 24.11.2021) – видатний український нейрохірург та науковець, академік НАН України (2009), академік НАМН України (1994), член-кореспондент НАН України (1991), д. мед. н. (1967), професор (1968), директор ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України» (1993-2013), віце-президент НАМН України (1993-2011), заслужений діяч науки і техніки України (1978), лауреат двох Державних премій України в галузі науки і техніки (1996, 2001) та премії ім. О.О. Богомольця (2000), громадський діяч і організатор охорони здоров`я та медичної науки.
Юрій Панасович Зозуля народився 23 грудня 1927 року у місті Вінниці, в родині службовців. 1950 року Зозуля Юрій Панасович з відзнакою закінчив Вінницький медичний інститут і як кращий студент був рекомендований на наукову роботу. Все життя працював у Київському НДІ нейрохірургії (нині ДУ «Інститут нейрохірургії імені А.П. Ромоданова НАМН України»), де пройшов шлях від клінічного ординатора до директора інституту.
Основними напрямами наукової діяльності вченого є нейроонкологія. Вивчення біомолекулярних та генетичних механізмів розвитку пухлин мозку, клінічна патофізіологія мозкового кровообігу, судинна нейрохірургія, проблеми нейротрансплантації, розробка методів хірургічних втручань при різних видах патології головного мозку.
Важливим науковим здобутком Юрія Панасовича Зозулі стали розробки в галузі нейрохірургії, що стосуються проблем патофізіології мозкового кровообігу при пухлинних та судинних захворюваннях головного мозку, розробки найбільш ефективних методів діагностики та хірургічного лікування різних видів патології нервової системи. Юрій Зозуля один із перших започаткував впровадження мікрохірургічної технології в нейрохірургію, що збільшило можливості оперативних втручань у важкодоступних базальних відділах мозку та підвищило їх ефективність. Під його керівництвом розроблено методи хірургічного лікування менінгіом краніобазальної локалізації, неврину слухового нерву, краніофарингіом, проведені дослідження та розроблені методи реваскуляризації при ішемічних інсультах, розроблені сучасні інформаційні технології та програмні засоби для скринінг–тестування здоров’я населення, створені системи.
Видатний вчений є автором понад 670 наукових публікацій, зокрема 26 монографій, 50 авторських свідоцтв.
Юрій Панасович був науковим консультантом й керівником 20 докторських та 31 кандидатської дисертації, сприяв створенню Української асоціації нейрохірургів України.
Діяльність вченого гідно оцінена державою – його нагороджено: орденами «Знак Пошани», «За заслуги» ІІІ ступеня, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, Почесною грамотою Верховної Ради України, відзнакою НАН України «За наукові досягнення».
200 років Луї Пастеру
Луї Пастер (27.12.1822 – 28.09.1895) – видатний французький мікробіолог і хімік.
Вчений запропонував спосіб запобігання інфекційним захворюванням шляхом введення в організм ослаблених збудників. Він встановив специфічність збудників сибірки, пологової гарячки, холери, сказу та інших захворювань. Також Пастер розвинув уявлення про штучний імунітет, запропонував метод запобіжних щеплень.
Принципи отримання вакцин і методи їхнього застосування, розроблені Луї Пастером для профілактики інфекційних захворювань, успішно використовують до сьогодні.
Широкому загалу він більше відомий своїм винаходом технології обробки молока та вина з метою запобігання їх бактеріальному зараженню, процесу, який зараз називають пастеризацією. Пастер також зробив значні відкриття в молекулярній хімії.
Був засновником і директором інституту, який займався питаннями біології, мікробіології та медицини. Зараз інститут носить ім’я Луї Пастера.
150 років від дня народження Соломона Марковича Компанійця – отоларинголога, доктора медицини (1912), заслуженого професора (1932).
С.М. Компанієць заснував перше радянське отоларингологічне періодичне видання – «Журнал вушних, носових і горлових хвороб» (1924), редактором якого він був до самої смерті.
У 1930 році професор Компанієць став директором клініки хвороб вуха, горла і носа 1-го Харківського медичного інституту і Українського інституту вдосконалення лікарів. У тому ж році очолив отоларингологічному кафедру Харківського стоматологічного інституту, після закриття якого в 1938 році призначається на посаду наукового керівника Українського центрального науково-дослідного інституту з хвороб вуха, горла і носа. У 1941 очолив кафедру оториноларингологічної в інституті вдосконалення лікарів і Київського стоматологічного інституту.
Науковий доробок вченого налічує 124 роботи по медицині. Він займався питаннями фізіології та патології слухового і вестибулярного апарату, зокрема писав про контузії, поранення верхніх дихальних шляхів, глухонімоту, старечу приглухуватість. Компанієць розробив методи дослідження слуху та прилад для визначення кута протиобертання очей. Великий внесок зробив у виховання майбутніх отоларингологів, є автором медичних підручників і посібників.
У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються книги С. М. Компанійця:
- Болезни носа и околоносовых пазух : пособие для студентов и врачей / С. М. Компанеец ; под ред. и с доп. А. И. Гешелина. – Киев : Медгиз, 1949. – 452 с.
Шифр зберігання: 616.21 К 637 - Болезни уха, горла и носа : учебник для врачей и студентов. Т. 1. Болезни уха / С. М. Компанеец. – Харьков : Госмедиздат УССР, 1934. – 564 с.
Шифр зберігання: 616.21 К 637 - Болезни уха, горла и носа : учебник для студентов медвузов / С. М. Компанеец. – Москва : Медгиз, 1942. – 328 с.
Шифр зберігання: 616.21 К 637 - Вушні, носові та горлові хвороби : підруч. для студентів медвишів. Т. 1. Вушні хвороби / С. М. Компанієць ; пер. з рос. Д. Я. Федер. – Харків : Держмедвидав, 1934. – 518 с.
Шифр зберігання: 616.21 К 637 - Болезни уха, горла и носа : в 3 т. Т. 1, ч. 1. Болезни уха / при участии И. П. Волошина [и др.] ; под ред. С. М. Компанейца, А. А. Скрыпта. – Киев : Медгиз, 1936. – 638 с.
Шифр зберігання: 616.21 Б 792
Виповнюється 80 років від дня народження Володимира Олексійовича Боброва – кардіолога, члена-кореспондента АМН України (1993), члена-кореспондента НАН України (1991), доктора медичних наук (1980), професора (1982), міністра охорони здоров’я України (1994-95), завідувача кафедри кардіології Київської медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України (з 1985).
Провідний учений в галузі кардіології України. Основний напрям наукових досліджень – серцево-судинна патологія, зокрема порушення ритму серця, артеріальна гіпертензія, організація кардіологічної допомоги. Ним була запропонована нова оригінальна концепція “аритмогенного серця”, подальша розробка якої дозволила вийти на якісно новий рівень розуміння фундаментальних аспектів патогенезу аритмій і обґрунтувати нові підходи до стратегії і тактики їх діагностики та лікування.
Під керівництвом В.О. Боброва вперше в Україні були запроваджені методи внутрішньокоронарного тромболізису та ангіопластики. Проводиться значна і результативна робота з підготовки кадрів кардіологів для нашої держави. Як висококваліфікований клініцист, він проводив велику лікувально- консультативну роботу в Інституті кардіології ім. М. Д. Стражеска АМН України, в ряді медичних закладів м. Києва та України, був консультантом ЛОО при Кабінеті Міністрів України.
Автор 950 наукових праць, серед яких 38 монографій, навчальних посібників і програм з післядипломного освіти лікарів-терапевтів і кардіологів, 30 патентів на винаходи.
Підготував 31 доктора і 74 кандидатів наук.
Був членом керівництва Європейської асамблеї кардіологів, членом Ради з клінічної кардіології Американської Асоціації серця, елект-президентом наукових товариств кардіологів країн СНД, академіком Міжнародної академії інформатики при ЮНЕСКО, членом редколегій ряду фахових журналів України та Росії.
Основні наукові праці: “Синдром слабості синусового вузла та суправентрикулярні аритмії”(1991 р.); “Системна артеріальна гіпертензія при хронічних обструктивних хворобах легенів” (1994 р.); “Рефрактерна тахіаритмія”(1994 р.); “Гомеостаз магния при эссенциальной гипертензии (клинико-физиологическая характеристика, патофизиология, гормональная регуляция, коррекция нарушений, обоснование выбора антигипертензивной терапии) (2004 р.).
Фрідріх Есмарх видатний німецький хірург, впровадження антисептиків у медицині, розробник операції з ампутації плеча та автора «штучного знекровлення», одного із творців кровоспинного джгута з гумової стрічки, а також транспортної шини для іммобілізації кінцівки, еластичного бинта, наркозної маски, безлічі корисних хірургічних інструментів (зокрема ніж Есмарха), які широко використовують і в наш час, та інших засобів, таких от як кружка Есмарха.
Фрідріх Есмарх отримав освіту в університетах Кіля та Геттінгену. Брав участь у кількох війнах, опікуючись наданням медичної допомоги пораненим, працюючи в військових шпиталях і лазаретах Кіля, Фленсбурга, Зундевітта, Гамбурга та Берліна.
Фрідріх Есмарх сприяв поширенню в Німеччині самаритянських шкіл для догляду за хворими та пораненими. Лікар видав першу книгу–посібник «Перша допомога при раптових нещасних випадках», яка стала бестселером і перекладена 30-ма мовами світу.
Кайзер Вільгельм І на знак визнання заслуг Фрідріха Августа фон Есмарха посвятив його у лицарі в 1887 р.
160 років від дня народження Юлія Петровича Лауденбаха – фізіолога, доктора медицини (1849), професора, завідувача кафедри фармакології (1898-1908), кафедри фізіології (1908-1910) Київського університету.
Вчений приділив велику увагу розвитку матеріально-технічної бази для проведення наукових досліджень, зокрема його стараннями була відкрита фармакологічна лабораторія, яка стала центром наукової думки медичного факультету.
У 1898 році друкує результати експериментальних досліджень в статті: „Про вплив йоду, йодистого натрію і йодотирину на кровообіг”, а у 1907 році – роботу „Про дію зміїної отрути і антизміїнної сироватки на серце й кровоносні судини”. Він також вивчав вплив токсинів на кров і матку, продовжував розробку питань загальної фармакології. Ю.П. Лауденбах зумів об’єднати навколо себе молодих талановитих лікарів-ентузіастів (М.Д. Стражеско, С.С. Тартаковський, А.К. Зіверт, К.М. Рудкевич, Є.Ф. Вебер, К.Я. Скуту та інші), які проводили експериментальні дослідження. М.Д. Стражеско виконав експериментальне дослідження на собаках, де показав, що тільки при внутрішньовенному введенні настоянки строфанту препарат проявляє виражений вплив на діяльність серця.
Науково обґрунтував теоретичні принципи спектрофотометричного методу кількісного визначення гемоглобіну. Зробив вагомий внесок у розробку теорії гемоцитопоезу.
У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються книги Ю. П. Лауденбаха:
- Количественное определение гемоглобина в крови по спектрофотометрическому методу / Ю. П. Лауденбах. – Киев : Изд. Корчак-Новицкого, 1909. – 23 с.
Шифр зберігання: 616.074 Л 281 - Кроветворная деятельность селезенки. Экспериментальное исследование из физиологической лаборатории Ун-та св. Владимира / Ю. Лауденбах. – Киев : Тип. В. Завадского, 1894. – 143 с.
Шифр зберігання: 612.4 Л 281 - О влиянии йода, йодистого натрия и йодотирина на кровообращение. Экспериментальное исследование из физиологического института Ун-та св. Владимира / Ю. П. Лауденбах. – Киев : Тип. Ун-та св. Владимира, 1898. – 43 с.
Шифр зберігання: 612.1 Л 281 - О действии змеиного яда и антизмеиной сыворотки на сердце и кровяное давление / Ю. П. Лауденбах. – [Б. м.] : Тип. Н. Т. Корчак-Новицкого, 1907. – 21 с.
Шифр зберігання: 615.9 Л 281
Книга про Ю. П. Лауденбаха:
Сборник трудов, посвященный памяти профессора Университета св. Владимира Юлия Петровича Лауденбаха. – Киев, 1910.
Шифр зберігання: 61(06) С 232