Календар медицини

Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

Січ
10
Вт
Юлій Петрович Лауденбах (10.01.1863 – 19.08.1910)
Січ 10 день
Юлій Петрович Лауденбах (10.01.1863 – 19.08.1910)

160 років від дня народження Юлія Петровича Лауденбаха – фізіолога, доктора медицини (1849), професора, завідувача кафедри фармакології (1898-1908), кафедри фізіології (1908-1910) Київського університету.

Вчений приділив велику увагу розвитку матеріально-технічної бази для проведення наукових досліджень, зокрема його стараннями була відкрита фармакологічна лабораторія, яка стала центром наукової думки медичного факультету.

У 1898 році друкує результати експериментальних досліджень в статті: „Про вплив йоду, йодистого натрію і йодотирину на кровообіг”, а у 1907 році – роботу „Про дію зміїної отрути і антизміїнної сироватки на серце й кровоносні судини”. Він також вивчав вплив токсинів на кров і матку, продовжував розробку питань загальної фармакології. Ю.П. Лауденбах зумів об’єднати навколо себе молодих талановитих лікарів-ентузіастів (М.Д. Стражеско, С.С. Тартаковський, А.К. Зіверт, К.М. Рудкевич, Є.Ф. Вебер, К.Я. Скуту та інші), які проводили експериментальні дослідження. М.Д. Стражеско виконав експериментальне дослідження на собаках, де показав, що тільки при внутрішньовенному введенні настоянки строфанту препарат проявляє виражений вплив на діяльність серця.

Науково обґрунтував теоретичні принципи спектрофотометричного методу кількісного визначення гемоглобіну. Зробив вагомий внесок у розробку теорії гемоцитопоезу.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються книги Ю. П. Лауденбаха:

  1. Количественное определение гемоглобина в крови по спектрофотометрическому методу / Ю. П. Лауденбах. – Киев : Изд. Корчак-Новицкого, 1909. – 23 с.
    Шифр зберігання: 616.074 Л 281
  2. Кроветворная деятельность селезенки. Экспериментальное исследование из физиологической лаборатории Ун-та св. Владимира / Ю. Лауденбах. – Киев : Тип. В. Завадского, 1894. – 143 с.
    Шифр зберігання: 612.4 Л 281
  3. О влиянии йода, йодистого натрия и йодотирина на кровообращение. Экспериментальное исследование из физиологического института Ун-та св. Владимира / Ю. П. Лауденбах. – Киев : Тип. Ун-та св. Владимира, 1898. – 43 с.
    Шифр зберігання: 612.1 Л 281
  4. О действии змеиного яда и антизмеиной сыворотки на сердце и кровяное давление / Ю. П. Лауденбах. – [Б. м.] : Тип. Н. Т. Корчак-Новицкого, 1907. – 21 с.
    Шифр зберігання: 615.9 Л 281

Книга про Ю. П. Лауденбаха:

Сборник трудов, посвященный памяти профессора Университета св. Владимира Юлия Петровича Лауденбаха. – Киев, 1910.
Шифр зберігання: 61(06) С 232

Січ
13
Пт
Олена Михайлівна Лук’янова (13.01.1923 – 15.08.2014)
Січ 13 день
Олена Михайлівна Лук’янова  (13.01.1923 – 15.08.2014)

Виповнюється 100 років від дня народження Олени Михайлівни Лук’янової – педіатра, академіка Національної академії наук України (1992), Академії медичних наук України (1993), доктора медичних наук (1966), професора (1968), директора Інституту педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України (1979-2005).

Усе професійне життя Олени Михайлівни було віддане справі охорони здоров’я материнства й дитинства та пов’язано з Інститутом педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України, який вона очолювала понад чверть століття.

Започаткувала українську школу з вивчення кальцій-фосфорного гомеостазу та обміну вітаміну D у різні вікові періоди життя дитини і з розробки сучасних методів профілактики та лікування патологій, пов’язаних з дефіцитом вітаміну D в організмі та школу дитячої гастроентерології. Займалась вивченням актуальних проблем патогенезу, діагностики, лікування та профілактики захворювань органів травлення у дітей; комплексним вивченням впливу несприятливих екологічних факторів на стан біологічної системи «вагітна жінка — плід — дитина» та розробкою методів профілактики й реабілітації екозалежної патології в дітей різних вікових груп, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

Лук’янова Олена Михайлівна — фундатор вітчизняної педіатрії, засновник першої української наукової школи дитячої гастроентерології та екології. Під її керівництвом були підготовлені понад 90 докторів і кандидатів наук. У науковому доробку понад 600 наукових праць, у тому числі 32 монографії, 15 посібників і підручників, енциклопедії, 28 авторських свідоцтв і патентів України.

Визначний організатор науки, академік О. М. Лук’янова була одним із засновників Національної академії медичних наук України, куратором ряду важливих національних та державних медико-соціальних програм, які були спрямовані на покращення охорони здоров’я дітей та жінок України.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються книги О. М. Лук’янової:

«Використання препарату вітаміну Д3 – відеїн у педіатричній практиці» (2006), «Витамины в педиатрии» (1984), «Детская гастроэнтерология» (1978), «Диагностика и лечение заболеваний гепатобилиарной системы у детей» (1987), «Диагностика и лечение неспецифического язвенного колита у детей» (1985), «Диетотерапия хронических заболеваний органов пищеварения у детей» (1983), «Догляд та вигодовування немовлят» (1970), «Екосистема великого промислового міста України та діти першого року життя» (2005), «Здоровье матери и ребенка: энциклопедия» (1992, 1994), «Лечение хронических холецестохолангитов у детей» (1978), «Материнство-щастя жінки» (1979), «Рахіт» (1970), «Фармакотерапия в педиатрии» (1980) та ін.

Книга про О. М. Лук’янову: Академик Елена Лукьянова (авт.: Ю. Г. Антипкин, Ю.Г. Виленский (2008).

Січ
23
Пн
Следзевська Ірина Казимирівна (23.01.1928 – 02.06.2015)
Січ 23 день
Следзевська Ірина Казимирівна (23.01.1928 – 02.06.2015)

Следзевська Ірина Казимирівна – вчений-клініцист, доктор медичних наук (1966), професор, заслужений діяч науки і техніки України (1992), лауреат Державної премії УРСР, лауреат премії імені Ф. Г. Яновського НАН України (1995).

Ірина Казимирівна народилася у родині художника-сатирика, заслуженого діяча мистецтв УРСР Казимира Генріховича Агніт-Следзевського.

Понад п’ятдесят років Ірина Следзевська працювала в Інституті кардіології, з них 11 років була заступником директора з науки, багато років очолювала відділення реабілітації. Її наукові дослідження були присвячені лікуванню різних форм ендокардиту, розробці і використанню ряду не інвазивних методів діагностики ураження серцево-судинної системи, в тому числі ревматичних вад серця, проблемам реабілітації хворих з інфарктом міокарда. Завдяки останнім була створена і впроваджена в практику система етапного лікування хворих з інфарктом міокарда, що включає до шпитальний, госпітальний і санаторний етапи, вдосконалені методи контролю адекватності таких хворих, запропоновані нові критерії оцінки їх працездатності, зроблено практичний внесок в роботу медичної комісії з трудової експертизи тощо. Ірина Казимирівна була вчителем лікарів першої в Києві спеціалізованої тромбоемболічної бригади швидкої допомоги, створеної в 1962 році. За розробку і впровадження в практику методів боротьби з інфарктом міокарда І. К. Следзевська була удостоєна Державної премії УРСР.

Під керівництвом професора Следзевської виконано 4 докторські та 16 кандидатських дисертацій. Вона автор та співавтор 9 монографій і понад 350 друкованих праць.

Ірина Казимирівна була членом Президії Правління Асоціації кардіологів України, членом Спеціалізованої вченої ради з присудження наукових ступенів при Інституті кардіології ім. Н. Д. Стражеска, довгі роки була експертом ВАК України, консультантом багатьох установ практичної охорони здоров’я країни. Нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1986), орденом «За заслуги III ступеня» (2001).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій Ірини Казимирівни: Влияние пенициллина и стрептомицина на функциональное состояние миокарда при лечении различных форм эндокардита (1959); Диагностика митральных и аортальных пороков сердца при ревматизме (по данным наружной и пищеводной фонокардиографии, эзофагоатриографии и системной кривой разведения красителя) (1966).

Також у фонді бібліотеки зберігаються книги І. К. Следзевської, підготовлені одноосібно або у співавторстві: Баллистокардиография и фонокардиография в диагностике заболеваний сердечно-сосудистой системы (1963); Восстановительное лечение и диспансерное наблюдение за больными, перенесшими инфаркт миокарда (1990); Инфаркт миокарда (1979); Клинико-инструментальная диагностика поражений сердца и венечных сосудов (1990); Клиническая фонокардиография (1963); Відновлення працездатності у хворих, які перенесли гостре порушення коронарного кровообігу (1994).

Щепотін Борис Михайлович (23.01.1923 – 1999)
Січ 23 день
Щепотін Борис Михайлович (23.01.1923 – 1999)

Щепотін Борис Михайлович – лікар-терапевт, доктор медичних наук (1971), професор (1974), завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 Київського медичного університету ім. О. О. Богомольця (1973–1988).

Закінчив Дніпропетровський медичний інститут (1947). Працював головним лікарем Кіровської дільничої лікарні Запорізької області. З грудня 1948 р. навчався в клінічній ордина-турі на кафедрі інфекційних хвороб, з 1950 р. працював асистентом кафедри госпітальної терапії Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.

У 1957 р. обраний доцентом кафедри терапії, у 1972 р. – професором тієї самої кафедри, а з 1973 р. працював завідувачем кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця. Учень А. М. Зюкова, Ф. А. Удінцева, В. С, Нестерова. У 1970 р. захистив докторську дисертацію на тему «Дистрофия миокарда при тиреотоксикозе».

Автор понад 150 наукових праць, зокрема, 2 монографій, присвячених новим методам діагностики і лікування хвороб серцево-судинної системи. Особливу увагу привертають праці з некоронарогенних уражень міокарда, зокрема, проблеми тіреотоксичного серця. На основі експериментальних, клінічних і патоморфологічних досліджень він сформулював ряд нових оригінальних положень про властиво¬сті дистрофічних уражень міокарда при тиреотоксикозі та розробив клінічну, інструментальну та біохімічну діагнос¬тику міокардіодистрофії при ньому.

Розробив питання патогенезу ранньої діагностики та раціонального лікування атеросклерозу, гіпертонічної та ішемічної хвороби серця. Ним вияв¬лені особливості перебігу інфаркту міокарда у хворих на цукровий діабет. Результати цих та інших досліджень викладені в численних публікаціях та 2 монотематичних збірниках, виданих за його редакцією.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій Б. М. Щепотіна: Материалы к изучению антитоксической функции печени у больных брюшным тифом (1955); Дистрофия миокарда при тиреотоксикозе (1970).

Також у фонді бібліотеки зберігаються книги Щепотіна Б. М., підготовлені одноосібно, у співавторстві або за його редакцією: Гіпотензійні стани (1990); Использование фитотерапии в комплексном лечении хронических сердечно-сосудистых заболеваний (1984); Кислородная недостаточность у больных ишемической болезнью сердца и пути ее коррекции (1980); Кислородный режим тканей (1974); Методические указания для преподавателей к практическим занятиям по уходу за больными в терапевтическом отделении (1985); Схема клинического исследования больного по пропедевтике внутренних болезней (1984) тощо.

Січ
28
Сб
Боровський Василь Костянтинович (28.01.1858 – 22.10.1937)
Січ 28 день
Боровський Василь Костянтинович (28.01.1858 – 22.10.1937)

Боровський Василь Костянтинович – дерматовенеролог, доктор медицини (1889), професор, завідувач кафедри дерматовенерології Університету Св. Володимира (1916–1917; 1919–1923).

Народився в Полтавській губернії в родині священика. Початкову освіту здобув у Лубенській класичній гімназії. У 1884 р. закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира. Рішенням Ради Університету призначений понадштатним, згодом – штатним ординатором клініки нашкірних га сифілітичних хвороб. У доповіді на засіданні Товариства київських лікарів (1886) – «О выделении мочой ртути при употреблении разных препаратов» В. К. Боровський запропонував оригінальний метод виявлення ртуті в сечі, який був рекомендований для практичного застосування при контролі лікування препаратами ртуті. У наступній праці «О влиянии йодистого калия на выделение ртути мочой» («Русская медицина», 1887) він надав наукове обґрунтування застосування йодистого калію при лікуванні сифілісу, який сприяє виведенню ртуті з організму людини, зменшуючи її токсичність.

У вересні 1887 р. В. К. Боровського, на його особисте прохання, призначено медичним чиновником Міністерства внутрішніх справ та з метою вдосконалення переведено на посаду ординатора сифілітичної клініки Воєнно-медичної академії (Санкт-Петербург). У 1888 р. В. К. Боровський склав докторський іспит і в 1889 р. захистив дисертацію «О влиянии тепла на выделение ртути мочой». У цьому самому році став працювати молодшим ординатором Київського воєнного госпіталю. Одночасно В. К. Боровський продовжував роботу в клініці М. І. Стуковенкова над дослідженням різних методик лікування сифілісу. Ним опубліковано ряд наукових праць у «Военно-медицинском журнале»: «Циттмановский декокт в терапии сифилиса» (1893), «К вопросу об источниках зараження сифилисом» (1894); в «Университетских известиях»: «Сифилис, его общественное значение и борьба с ним» (1885), «К казуистике сифилистических поражений головного мозга» (1901).

У липні 1894 р. був обраний на посаду приват-доцента кафедри дерматології та сифілідології медичного факультету Університету Св. Володимира. У січні 1903 р. В. К. Боровського призначено старшим ординатором госпіталю, підвищено у чині (він став статським радником) та призначено завідувачем шкірно-венерологічного відділення госпіталю. З жовтня 1916 р. В. К. Боровський очолив кафедру сифілідології Жіночого медичного інституту. У тяжкі роки Громадянської війни кафедра продовжувала займатися питаннями сифілідології. Під керівництвом професора викладачі кафедри проводили значну санітарно-просвітницьку роботу.

В. К. Боровський – член правління та секретар (від 1900 р.) Київського сифілідологічного та дерматологічного товариства.

Василь Костянтинович нагороджений орденами Св. Станіслава III ступеня (1893) та II ступеня (1901), Св. Анни III ступеня (1896) та ІІ ступеня (1908), Св. Рівноапостольного князя Володимира IV ступеня (1909).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається дисертація В. К. Боровського: О влиянии тепла на выделение ртути мочой (1889).

Також у фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються праці В. К. Боровського: О выделении ртути из организма мочой (1888); Основы сравнительной рефлексологии (1929); Психическая деятельность животных (1936); Инстинкты, навыки. Психологические исследования. Т. 1 (1935); Рефлексы, инстинкты, навыки. Психологические исследования. Т. 2 (1936).

Лют
6
Пн
Михайло Юхимович Ничитайло (06.02.1948–07.03.2021)
Лют 6 день
Михайло Юхимович Ничитайло (06.02.1948–07.03.2021)

Доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук України, Заслужений лікар України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, член-кореспондент Національної академії медичних наук України.

Медичну освіту Михайло Юхимович здобув у Київському медичному інституті імені О. О. Богомольця (1972). У 1986 р. захистив кандидатську дисертацію «Хирургическое лечение высоких рубцовых стриктур желчного протоков», а в 1996 р. – докторську дисертацію «Лікування і профілактика ускладнень в реконструктивній хірургії жовчних протоків».

У 1999 р. він очолив відділ лапароскопічної хірургії і холелітіазу Інституту хірургії та трансплантології НАМН України. У відділі вперше в Україні була виконана лапароскопічна операція.

М. Ю. Ничитайло – один із провідних спеціалістів у галузі хірургії печінки, жовчних шляхів і підшлункової залози, піонер та поборник лапароскопічної хірургії в Україні. Упродовж багатьох років виконував складні оперативні втручання при захворюваннях органів гепатопанкреатобіліарної зони.

За його участю розроблені програми навчання з циклів лапароскопічної, гепатобіліарної хірургії, хірургічної гастроентерології. За розробку та впровадження в клінічну практику хірургічних методів електрозварювання живих, м’яких тканин у 2004 р. був удостоєний звання Лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.

М. Ю. Ничитайло – автор близько 600 наукових праць, присвячених різним аспектам хірургії, зокрема 16 монографій, 7 підручників, 52 авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Науковий консультант і керівник 20 докторських та 23 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБ України зберігається автореферат дисертацій М. Ю. Ничитайла: «Хирургическое лечение высоких рубцовых стриктур желчного протоков» (1986).

Також у фонді зберігаються праці М. Ю. Ничитайла, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

  1. «Диагностика и лечение кистозной трансформации желчных протоков» (2008).
  2. «Минимально инвазивная хирургия патологии желчных протоков» (2005); «Острый панкреатит и его осложнения» (1990).
  3. «Острый послеоперационный панкреатит» (2011).
  4. «Ошибки, опасности и осложнения в неотложной абдоминальной хирургии» (2012).
  5. «Повреждения желчных протоков при холецистэктомии и их последствия» (2009).
  6. «Жовчний перитоніт: патофізіологія і лікування» (2012).