Календар медицини

Следзевська Ірина Казимирівна – вчений-клініцист, доктор медичних наук (1966), професор, заслужений діяч науки і техніки України (1992), лауреат Державної премії УРСР, лауреат премії імені Ф. Г. Яновського НАН України (1995).

Ірина Казимирівна народилася у родині художника-сатирика, заслуженого діяча мистецтв УРСР Казимира Генріховича Агніт-Следзевського.

Понад п’ятдесят років Ірина Следзевська працювала в Інституті кардіології, з них 11 років була заступником директора з науки, багато років очолювала відділення реабілітації. Її наукові дослідження були присвячені лікуванню різних форм ендокардиту, розробці і використанню ряду не інвазивних методів діагностики ураження серцево-судинної системи, в тому числі ревматичних вад серця, проблемам реабілітації хворих з інфарктом міокарда. Завдяки останнім була створена і впроваджена в практику система етапного лікування хворих з інфарктом міокарда, що включає до шпитальний, госпітальний і санаторний етапи, вдосконалені методи контролю адекватності таких хворих, запропоновані нові критерії оцінки їх працездатності, зроблено практичний внесок в роботу медичної комісії з трудової експертизи тощо. Ірина Казимирівна була вчителем лікарів першої в Києві спеціалізованої тромбоемболічної бригади швидкої допомоги, створеної в 1962 році. За розробку і впровадження в практику методів боротьби з інфарктом міокарда І. К. Следзевська була удостоєна Державної премії УРСР.

Під керівництвом професора Следзевської виконано 4 докторські та 16 кандидатських дисертацій. Вона автор та співавтор 9 монографій і понад 350 друкованих праць.

Ірина Казимирівна була членом Президії Правління Асоціації кардіологів України, членом Спеціалізованої вченої ради з присудження наукових ступенів при Інституті кардіології ім. Н. Д. Стражеска, довгі роки була експертом ВАК України, консультантом багатьох установ практичної охорони здоров’я країни. Нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1986), орденом «За заслуги III ступеня» (2001).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій Ірини Казимирівни: Влияние пенициллина и стрептомицина на функциональное состояние миокарда при лечении различных форм эндокардита (1959); Диагностика митральных и аортальных пороков сердца при ревматизме (по данным наружной и пищеводной фонокардиографии, эзофагоатриографии и системной кривой разведения красителя) (1966).

Також у фонді бібліотеки зберігаються книги І. К. Следзевської, підготовлені одноосібно або у співавторстві: Баллистокардиография и фонокардиография в диагностике заболеваний сердечно-сосудистой системы (1963); Восстановительное лечение и диспансерное наблюдение за больными, перенесшими инфаркт миокарда (1990); Инфаркт миокарда (1979); Клинико-инструментальная диагностика поражений сердца и венечных сосудов (1990); Клиническая фонокардиография (1963); Відновлення працездатності у хворих, які перенесли гостре порушення коронарного кровообігу (1994).

Щепотін Борис Михайлович – лікар-терапевт, доктор медичних наук (1971), професор (1974), завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 Київського медичного університету ім. О. О. Богомольця (1973–1988).

Закінчив Дніпропетровський медичний інститут (1947). Працював головним лікарем Кіровської дільничої лікарні Запорізької області. З грудня 1948 р. навчався в клінічній ордина-турі на кафедрі інфекційних хвороб, з 1950 р. працював асистентом кафедри госпітальної терапії Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.

У 1957 р. обраний доцентом кафедри терапії, у 1972 р. – професором тієї самої кафедри, а з 1973 р. працював завідувачем кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця. Учень А. М. Зюкова, Ф. А. Удінцева, В. С, Нестерова. У 1970 р. захистив докторську дисертацію на тему «Дистрофия миокарда при тиреотоксикозе».

Автор понад 150 наукових праць, зокрема, 2 монографій, присвячених новим методам діагностики і лікування хвороб серцево-судинної системи. Особливу увагу привертають праці з некоронарогенних уражень міокарда, зокрема, проблеми тіреотоксичного серця. На основі експериментальних, клінічних і патоморфологічних досліджень він сформулював ряд нових оригінальних положень про властиво¬сті дистрофічних уражень міокарда при тиреотоксикозі та розробив клінічну, інструментальну та біохімічну діагнос¬тику міокардіодистрофії при ньому.

Розробив питання патогенезу ранньої діагностики та раціонального лікування атеросклерозу, гіпертонічної та ішемічної хвороби серця. Ним вияв¬лені особливості перебігу інфаркту міокарда у хворих на цукровий діабет. Результати цих та інших досліджень викладені в численних публікаціях та 2 монотематичних збірниках, виданих за його редакцією.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій Б. М. Щепотіна: Материалы к изучению антитоксической функции печени у больных брюшным тифом (1955); Дистрофия миокарда при тиреотоксикозе (1970).

Також у фонді бібліотеки зберігаються книги Щепотіна Б. М., підготовлені одноосібно, у співавторстві або за його редакцією: Гіпотензійні стани (1990); Использование фитотерапии в комплексном лечении хронических сердечно-сосудистых заболеваний (1984); Кислородная недостаточность у больных ишемической болезнью сердца и пути ее коррекции (1980); Кислородный режим тканей (1974); Методические указания для преподавателей к практическим занятиям по уходу за больными в терапевтическом отделении (1985); Схема клинического исследования больного по пропедевтике внутренних болезней (1984) тощо.

Боровський Василь Костянтинович – дерматовенеролог, доктор медицини (1889), професор, завідувач кафедри дерматовенерології Університету Св. Володимира (1916–1917; 1919–1923).

Народився в Полтавській губернії в родині священика. Початкову освіту здобув у Лубенській класичній гімназії. У 1884 р. закінчив медичний факультет Університету Св. Володимира. Рішенням Ради Університету призначений понадштатним, згодом – штатним ординатором клініки нашкірних га сифілітичних хвороб. У доповіді на засіданні Товариства київських лікарів (1886) – «О выделении мочой ртути при употреблении разных препаратов» В. К. Боровський запропонував оригінальний метод виявлення ртуті в сечі, який був рекомендований для практичного застосування при контролі лікування препаратами ртуті. У наступній праці «О влиянии йодистого калия на выделение ртути мочой» («Русская медицина», 1887) він надав наукове обґрунтування застосування йодистого калію при лікуванні сифілісу, який сприяє виведенню ртуті з організму людини, зменшуючи її токсичність.

У вересні 1887 р. В. К. Боровського, на його особисте прохання, призначено медичним чиновником Міністерства внутрішніх справ та з метою вдосконалення переведено на посаду ординатора сифілітичної клініки Воєнно-медичної академії (Санкт-Петербург). У 1888 р. В. К. Боровський склав докторський іспит і в 1889 р. захистив дисертацію «О влиянии тепла на выделение ртути мочой». У цьому самому році став працювати молодшим ординатором Київського воєнного госпіталю. Одночасно В. К. Боровський продовжував роботу в клініці М. І. Стуковенкова над дослідженням різних методик лікування сифілісу. Ним опубліковано ряд наукових праць у «Военно-медицинском журнале»: «Циттмановский декокт в терапии сифилиса» (1893), «К вопросу об источниках зараження сифилисом» (1894); в «Университетских известиях»: «Сифилис, его общественное значение и борьба с ним» (1885), «К казуистике сифилистических поражений головного мозга» (1901).

У липні 1894 р. був обраний на посаду приват-доцента кафедри дерматології та сифілідології медичного факультету Університету Св. Володимира. У січні 1903 р. В. К. Боровського призначено старшим ординатором госпіталю, підвищено у чині (він став статським радником) та призначено завідувачем шкірно-венерологічного відділення госпіталю. З жовтня 1916 р. В. К. Боровський очолив кафедру сифілідології Жіночого медичного інституту. У тяжкі роки Громадянської війни кафедра продовжувала займатися питаннями сифілідології. Під керівництвом професора викладачі кафедри проводили значну санітарно-просвітницьку роботу.

В. К. Боровський – член правління та секретар (від 1900 р.) Київського сифілідологічного та дерматологічного товариства.

Василь Костянтинович нагороджений орденами Св. Станіслава III ступеня (1893) та II ступеня (1901), Св. Анни III ступеня (1896) та ІІ ступеня (1908), Св. Рівноапостольного князя Володимира IV ступеня (1909).

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігається дисертація В. К. Боровського: О влиянии тепла на выделение ртути мочой (1889).

Також у фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються праці В. К. Боровського: О выделении ртути из организма мочой (1888); Основы сравнительной рефлексологии (1929); Психическая деятельность животных (1936); Инстинкты, навыки. Психологические исследования. Т. 1 (1935); Рефлексы, инстинкты, навыки. Психологические исследования. Т. 2 (1936).

Доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук України, Заслужений лікар України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, член-кореспондент Національної академії медичних наук України.

Медичну освіту Михайло Юхимович здобув у Київському медичному інституті імені О. О. Богомольця (1972). У 1986 р. захистив кандидатську дисертацію «Хирургическое лечение высоких рубцовых стриктур желчного протоков», а в 1996 р. – докторську дисертацію «Лікування і профілактика ускладнень в реконструктивній хірургії жовчних протоків».

У 1999 р. він очолив відділ лапароскопічної хірургії і холелітіазу Інституту хірургії та трансплантології НАМН України. У відділі вперше в Україні була виконана лапароскопічна операція.

М. Ю. Ничитайло – один із провідних спеціалістів у галузі хірургії печінки, жовчних шляхів і підшлункової залози, піонер та поборник лапароскопічної хірургії в Україні. Упродовж багатьох років виконував складні оперативні втручання при захворюваннях органів гепатопанкреатобіліарної зони.

За його участю розроблені програми навчання з циклів лапароскопічної, гепатобіліарної хірургії, хірургічної гастроентерології. За розробку та впровадження в клінічну практику хірургічних методів електрозварювання живих, м’яких тканин у 2004 р. був удостоєний звання Лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки.

М. Ю. Ничитайло – автор близько 600 наукових праць, присвячених різним аспектам хірургії, зокрема 16 монографій, 7 підручників, 52 авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Науковий консультант і керівник 20 докторських та 23 кандидатських дисертацій.

У фонді ННМБ України зберігається автореферат дисертацій М. Ю. Ничитайла: «Хирургическое лечение высоких рубцовых стриктур желчного протоков» (1986).

Також у фонді зберігаються праці М. Ю. Ничитайла, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. «Диагностика и лечение кистозной трансформации желчных протоков» (2008).
2. «Минимально инвазивная хирургия патологии желчных протоков» (2005); «Острый панкреатит и его осложнения» (1990).
3. «Острый послеоперационный панкреатит» (2011).
4. «Ошибки, опасности и осложнения в неотложной абдоминальной хирургии» (2012).
5. «Повреждения желчных протоков при холецистэктомии и их последствия» (2009).
6. «Жовчний перитоніт: патофізіологія і лікування» (2012).

Юхим Якович Янкелевич – акушер-гінеколог, доктор медичних наук (1939), професор – народився у місті Києві. У 1912 р. закінчив гімназію, у 1919 р. – медичний факультет Київського університету. З 1922 по 1926 р. працював ординатором акушерсько-гінекологічного відділення Київського інституту удосконалення лікарів, з 1925 по 1932 р. – асистентом цього ж інституту.

З 1932 по 1935 р. працював доцентом і завідував гінекологічною клінікою Київського інституту охорони материнства і дитинства. У 1939 р. захистив докторську дисертацію на тему: «Гемікольпоектомія при випадінні матки, піхви і вікова гістоархітектоніка стінки піхви». З цього часу і до початку Великої Вітчизняної війни завідував кафедрою акушерства і гінекології Київського інституту удосконалення лікарів.

З 1941 по 1944 р. Ю. Я. Янкелевич був начальником евакогоспіталю і головним гінекологом 3-го Українського фронту діючої Армії.

Після визволення Києва професор Ю. Я. Янкелевич повернувся до Київського інституту удосконалення лікарів на посаду завідуючого кафедрою акушерства та гінекології, де працював до виходу на пенсію у 1951 р.

Перу Ю. Я. Янкелевича належить понад 60 наукових праць, 2 наукових винаходи. Він був одним з найталановитіших учнів професора Г. Ф. Писемського, поради якого завжди втілював у життя.

Створив наукову школу, основними напрямами якої стали профілактика професійних жіночих захворювань, функціональна діагностика в гінекології.

Професор Ю. Я. Янкелевич першим впровадив у медичну практику клейдотомію на живому плоді, створив оригінальні ножиці для проведення цієї операції, розробляв принципи ведення післяродового періоду, був одним з ініціаторів створення в Україні колгоспних пологових будинків.

Під його керівництвом на кафедрі вивчалися і розроблялися питання профілактики професійних жіночих хвороб; принципи ведення післяпологового періоду; функціональної діагностики в гінекології; охорона праці жінок у сільському господарстві.

Фотографія з фонду Національного музею медицини України

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються праці Ю. Я. Янкелевича:

1. Вітаміни в акушерсті і гінекології // Педіатрія, акушерство і гінекологія. – 1946. – № 4. – С. 24–32.
2. Возрастная гистоархитектоника стенки влагалища женщины // Труд Киевского института усовершенствования врачей. – 1940. – Т. 1, вып. 1. – С. 121–136.
3. Лечение рака яичников и шейки матки препаратами из группы производных этилениминов (А1, А4, А16 и тиотэф) // Труды ІІІ сьезда акушеров-гинекологов УССР, 29 марта – 1 апреля 1961 г., Харьков. – Киев, 1962. – С. 256–260.
4. Операція гемікольпоектомія з пересадженням кардинальних зв’язок, як спосіб лікувати випадіння статевих органів // Проблеми акушерства і гінекології : пр. Київ. ін-ту ОХМД – ОЗДП. – Київ, 1936. – Т. 1. – С. 186–206.
5. Отдаленные результаты операции гемикольпоєктомиии с пересадкой кардинальных связок при выпадении матки влагалища // Акушерство и гинекология. – 1938. – № 10. – С. 26–34.
6. Парентеральна іхтіологія в гінекології // Проблеми акушерства і гінекології : пр. Київ. ін-ту ОХМД – ОЗДП. – 1936. – Т. 1. – С. 207–211.
7. Перидуральна анестезія в гінекології // Педіатрія, акушерство і гінекологія. – 1957. – № 3. – С. 46–52.
8. Праця вагітних у виробничій сільськогосподарчій обстановці // Проблеми акушерства і гінекології : пр. Київ. ін-ту ОХМД – ОЗДП. – 1936. – Т. 1. – С. 83–117.
9. Роль жіночої консультації в профілактиці патології вагітності і родів // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 1948. – № 4. – С. 16–20.
10. Хирургические ножницы : описание к патенту № 17609. – № 54967 ; заявл. 20.09.1929 г. ; опубл. 30.09.1930 г.

Олена Григорівна Калиновська – лікар-геронтолог, доктор медичних наук (1973), професор (1977), завідувачка кафедри геронтології Київського інституту удосконалення лікарів (1972–1991).

Вивчала зміни функцій нирок при старінні, проблеми вікової фармакотерапії.
Медичну освіту О. Г. Калиновська здобула в Одеському та Київському медичних інститутах. У 1961–1999 рр. працювала (з перервою) в Інституті геронтології АМН України, зокрема на посаді старшого наукового співробітника. У 1971–1992 рр. працювала в Київському інституті удосконалення лікарів, з 1972 р. – завідувач першої в СРСР кафедри геронтології та геріатрії, створеної за ініціативою академіка Д. Ф. Чеботарьова у 1970 р.

У 1964 р. захистила кандидатську дисертацію «Об изучении функций сердца у больных ожоговой болезнью по данным электрокардиографии», а в 1972 р. – докторську дисертацію «Функциональное состояние почек при старении».

Автор понад 200 наукових публікацій, зокрема 9 монографій.

У фонді Національної наукової медичної бібліотеки України зберігаються автореферати дисертацій О. Г. Калиновської: «Об изучении функций сердца у больных ожоговой болезнью по данным электрокардиографии», (1964), «Функциональное состояние почек при старении» (1972).

Також у фонді бібліотеки зберігаються праці О. Г. Калиновскої, підготовлені одноосібно або у співавторстві:

1. Гериатрия в терапевтической практике. – Киев, 1993. – 838 с. Шифр зберігання: Б–72182.
2. Особенности хронической недостаточности кровообращения у больных пожилого и старческого возраста. – Москва, 1988. – 24 с. Шифр зберігання: Б–61375.
3. Преждевременное старения человека. – Киев, 1979. – 192 c. Шифр зберігання: Б–29197.
4. Возрастные изменения почек как фактор риска ряда присущих позднему периоду жизни человека заболеваний // 3-й Всесоюзный съезд нефрологов : тезисы докладов. – Киев, 1986. – Т. 1. – С. 84–85. Шифр зберігання: Б–55366.
5. Динамика функционального состояния почек у людей старшего возраста под влиянием курсового лечения взвесью плаценты // Лекарственная терапия в пожилом и старческом возрасте. – Киев, 1968. – С. 420–424. Шифр зберігання: 1968 Л 43т.
6. Использование капотена в лечении хронического легочного сердца у больных старшего возраста // Вестник Академии медицинских наук СССР. – 1990. – С.¬ 52–54.
7. Об особенностях функционального состояния почек у долгожителей // Геронтология и гериатрия. – Киев, 1973. – С. 163–166. Шифр зберігання: Б-7946.
8. Особенности гормональной функции почек при старении // 3-й Всесоюзный съезд нефрологов : тезисы докладов. – Киев, 1986. – Т. 1. – С. 91–92. Шифр зберігання: Б–55366.
9. Перестройка почки в процессе старения // Материалы 9-й научной конференции по возрастной морфологии, физиологии и биохимии. – Москва, 1969. – Т. 2, ч. 2. – С. 394–395. Шифр зберігання: 1969 Н 345
10. Принципы лекарственной терапии в пожилом и старческом возрасте // Труды 5-го съезда фтизиатров Украинской ССР (17-19 декабря 1969 г., Харьков). – Киев, 1971. – С. 115–117. Шифр зберігання: В-248
11. Роль возрастных сосудистых изменений в развитии гипофункции старческой почки // Геронтология и гериатрия, 1968 : ежегодник. Сердце, сосуды и возраст. – Киев, 1969. – С. 165–173. Шифр зберігання: 1969 Г 396.
12. Функция почек в процессе старения // 9-й Международный конгресс геронтологов, 2–7 июля 1972 г., Киев, СССР. – Киев, 1972. – Т. 3 : Секционные заседания : тез. докладов. – С. 330. Шифр зберігання: Б-4496.