Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.
Микола Опанасович Вакуленко (1890 –????) патолог, бактеріолог.
Освіта
- 1908 – закінчив Владикавказьку гімназію.
- 1914 – медичний факультет Університету св. Володимира (м. Київ).
Професійна діяльність
- 1914–1919 – військова служба: проєктор Київського військового госпіталю, завідувач лабораторій у пересувному госпіталі та санітарно-епідемічному загоні.
- 1919–1926 – завідувач прозектури та лабораторії Вінницького гарнізонного військового госпіталю.
- 1920 – організував першу прозектуру у Вінниці при обласній лікарні, очолював її до 1950.
- 1929–1948 – завідувач прозектури Вінницької психоневрологічної лікарні.
- 1922 – завідувач кафедри мікробіології Вінницького фармакологічного інституту.
- 1930 – завідувач кафедри гістології заочного медичного інституту.
- 1932–1949 – завідувач кафедри патологічної анатомії Вінницького медичного інституту.
- 1950–1962 – завідувач патогістологічної лабораторії Вінницького обласного онкологічного диспансеру.
Науковий внесок
Автор 22 наукових праць.
Досліджував:
- патологію висипного та поворотного тифу, холери;
- зміни нервової системи при шизофренії, прогресуючому паралічі, старечому слабоумстві.
Людвіг Іванович Малиновський (1875 – 1917)
хірург, організатор охорони здоров’я, громадський діяч.
Освіта
1898–1903 – медичний факультет Юр’ївського університету.
Професійна діяльність
- Асистент проф. В. Г. Цеге-Мантейфеля (1903–1905).
- Лікарня в м. Дунаївці (10 ліжок) – організував активну хірургічну діяльність.
- З 1905 – хірург та старший лікар Вінницької земської лікарні (75 ліжок), де поставив лікування на сучасний рівень.
- Під час Першої світової війни – головний лікар і провідний хірург шпиталю Всеросійського земського союзу у Вінниці.
- Упродовж 13 років – голова Вінницького Пироговського товариства.
Науковий внесок
- Автор 25 наукових праць, низки монографій і статей з хірургії.
- Вперше описав клініку мезентеріальних лімфаденітів.
- У класифікації перитонітів виділив дві нові форми: слизово-серозні та гангренозні.
- Запровадив термін «апендицинілеус» (кишкова непрохідність при гострому апендициті).
Громадська діяльність та спадщина
Ініціатор будівництва Вінницької Пироговської лікарні (відкрита 7.05.1917).
Похований біля фасаду її хірургічного корпусу; на могилі встановлено пам’ятник.
Його ім’я носять вулиця у Вінниці та одна з найбільших палат хірургічного відділення Пироговської лікарні.
У фонді ННМБУ зберігаються праці Людвіга І. М., підготовлені одноосібно:
- Догмы асептики. Подготовка операций и лечение ран (1916). Шифр зберігання: 617.9 М-192
- Phagedaena vulherum (1915). Шифр зберігання: 617.99 М-192
Калюжний Денис Миколайович (1900 – 1976) — український гігієніст, один із основоположників гігієни атмосферного повітря в Україні.
Народився на хуторі Калюжному Лебединського повіту Харківської губернії. Медичну освіту здобув у Харківському медичному інституті (1926).
Професійна діяльність
- 1926–1931 — санітарний лікар Харківської міської санітарно-епідеміологічної станції.
- 1931–1933 — навчався в аспірантурі на кафедрі загальної гігієни Харківського медичного інституту.
- З 1932 р. працював в Українському НДІ комунальної гігієни під керівництвом О. М. Марзєєва.
- З 1937 р. — старший викладач гігієни Харківського військово-медичного училища.
- 1940 — захистив кандидатську дисертацію «Санитарное изучение атмосферного воздуха населенных мест Украины и меры борьбы с его загрязнением».
Під час німецько-радянської війни:
- викладач кафедри загальної та військової гігієни Куйбишевської військово-медичної академії (1942),
- начальник санітарно-епідемічної лабораторії Воронезького та 1-го Українського фронтів.
- З 1946 р. — заступник директора, а в 1956–1971 рр. — директор НДІ загальної та комунальної гігієни імені О. М. Марзєєва.
Завідував кафедрами:
- гігієни Київського інституту удосконалення лікарів (1946–1956, 1965–1970),
- гігієни Київського медичного інституту (1956–1960).
- 1954 — захистив докторську дисертацію «Гигиеническая оценка загрязнения атмосферного воздуха выбросами предприятий черной металлургии и мероприятия по его оздоровлению».
- 1957 — професор.
- 1961 — член-кореспондент АМН СРСР.
Громадська діяльність та визнання
- Голова правління Українського наукового товариства гігієністів (з 1959 р.).
- Почесний член Чехословацького науково-медичного товариства імені Я. Пуркіньє.
- Заслужений діяч науки УРСР (1964).
Наукова спадщина
Автор понад 250 наукових публікацій, зокрема 24 монографій. Науковий консультант і керівник 16 докторських та 22 кандидатських дисертацій.
Основні напрями досліджень: гігієна атмосферного повітря, планування населених місць, військова гігієна, історія гігієни й санітарії.
Досліджував механізми дії забруднювачів повітря на організм та закономірності їх розповсюдження від промислових підприємств.
Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.
Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).
Освіта та рання діяльність
- 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
- Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
- 1852–1856 — службовець у суді.
Професійна кар’єра
- З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
- З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.
Наукова та громадська діяльність
Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.
Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.
Основні напрями досліджень:
- мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
- клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
- археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
- соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.
Внесок
- Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
- Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
- Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.
Щастний Дмитро Сергійович (1903 – 1974) – мікробіолог, епідеміолог та імунолог.
Народився в місті Одеса, 1926 – закінчив Одеський медичний інститут.
Професійна діяльність
Працював у різних медичних і мікробіологічних науково-дослідних установах.
- 1943–1944 – заступник директора з наукової роботи Тамбовського НДІ мікробіології.
- 1944–1949 – завідувач відділу віспи Одеського НДІ мікробіології та епідеміології.
- 1945–1962 – доцент кафедри мікробіології Одеського медичного інституту ім. М. І. Пирогова.
- 1963–1967 – доцент кафедри мікробіології і вірусології Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова.
- 1967–1971 – професор тієї ж кафедри.
- 1965 – захистив докторську дисертацію «Влияние тканевых препаратов В. П. Филатова на защитные функции и устойчивость организма к инфекции».
Наукові праці
Автор понад 70 наукових публікацій.
Основні напрями досліджень:
- медична мікробіологія та імунологія;
- застосування тканинних препаратів для лікування бактеріальних інфекцій;
- історія медицини та медичної мікробіології.
