Календар медицини

Календар медицини містить професійні свята медиків, всесвітні дні медицини, ювілейні дати видатних медиків а також державні свята України.

Жов
20
Пн
Бобровська Галина Дмитрівна (1910 – 1980)
Жов 20 день

Бобровська Галина Дмитрівна (1910 – 1980) – український невропатолог, кандидат медичних наук.

Народився в місті Курськ, 1929 – закінчила медичну профшколу; працювала медсестрою, згодом – помічником лікаря в лікарні Жовтневої залізниці (Ленінград). 1931 – вступила до Першого Ленінградського медичного інституту.

Згодом перевелася до Першого Київського медичного інституту, який закінчила з відзнакою (1936). 1936–1939 – аспірантка кафедри нервових хвороб.

Професійна діяльність

  • 1939–1941 – лікар і науковий співробітник Київського психоневрологічного інституту.
  • 1941 – мобілізована до армії: помічник начальника евакопункту №27 у Києві, лікар-невропатолог військового шпиталю.
  • 1941–1944 – перебувала в евакуації.
  • 1944 – захистила кандидатську дисертацію «Епілептичні синдроми при пухлинах головного мозку».
  • 1944–1957 – асистент кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту.
  • 1957–1965 – доцент тієї ж кафедри.
  • 1965–1968 – виконувач обов’язків завідувача кафедри.

Науковий керівник неврологічних відділень Київської міської клінічної лікарні №14, консультант багатьох лікарень і поліклінік.

Наукові інтереси та праці

Дослідження: мозковий кровообіг, патологія нервової системи при цукровому діабеті, ревматизмі та інтоксикаціях.

Жов
22
Ср
Протопопов Віктор Павлович (1880 – 1957)
Жов 22 день

Протопопов Віктор Павлович (1880 – 1957) – український психіатр, фізіолог вищої нервової діяльності, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР (1934).

Народився в селі Юрки, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія. 1906 – закінчив Військово-медичну академію (Санкт-Петербург) з відзнакою. 1906–1909 – навчався в ад’юнктурі під керівництвом В. М. Бехтерєва. 1909 – захистив докторську дисертацію «О сочетательной двигательной реакции на звуковые раздражения».

Професійна діяльність

  • 1909–1921 – понадштатний асистент, лаборант, асистент та завідувач клініки кафедри психіатрії Військово-медичної академії (Петроград).
  • 1919–1921 – керівник рефлексологічної лабораторії Інституту мозку.
  • 1921–1923 – професор кафедри психіатрії Пермського університету, директор Пермської обласної психіатричної лікарні.
  • 1923–1944 – професор і завідувач кафедри психіатрії Харківського медичного інституту, декан психоневрологічного факультету (з 1931).
  • 1926–1929 – директор Українського НДІ клінічної психіатрії і соціальної психогігієни.
  • 1932–1941 – завідувач психіатричної клініки №1 Клінічного інституту Всеукраїнської психоневрологічної академії.
  • 1944–1957 – завідувач відділу психіатрії та патології вищої нервової діяльності Інституту фізіології АН УРСР; завідувач кафедри психіатрії Київського інституту удосконалення лікарів.
  • Головний психіатр МОЗ УРСР, голова Вченої ради МОЗ УРСР.
  • Редактор журналу «Советская психоневрология», член редколегій низки видань.

Наукова діяльність

Автор понад 160 наукових праць, у тому числі 5 монографій.

Основні напрями:

  • психосоматичні процеси,
  • вивчення вищої нервової діяльності,
  • патофізіологічні основи психіатрії.

Вніс вклад у розвиток рефлексології, розвинув ідею І. Павлова про рефлекс мети, додавши поняття «перепони», що разом формують основу активності волі.

Запропонував:

  • методики дослідження рухових рефлексів і умовних реакцій;
  • патофізіологічну концепцію в психіатрії;
  • гіпотезу таламо-гіпоталамічної природи маніакально-депресивного психозу;
  • метод лікування шизофренії сном;
  • принципи профілактики нападів МДП та захисного режиму в психіатричних стаціонарах.

Наукове керівництво

Підготував 11 докторів та 25 кандидатів наук.

Значення

Протопопов поєднав ідеї своїх учителів – В. Бехтерєва та І. Павлова – із власними новаторськими дослідженнями, залишивши значний слід у розвитку психіатрії та фізіології вищої нервової діяльності.

Сєрадзкі Влодімеж Ян (1870 – 1941)
Жов 22 день

Сєрадзкі Влодімеж Ян (1870 – 1941) — польський лікар, науковець, один із провідних судових медиків початку ХХ століття, професор Львівського університету.

Народився у місті Велічка (Польща). Медичну освіту здобув на медичному факультеті Краківського університету, який закінчив у 1894 році. У 1895 році продовжив навчання у Парижі, де ознайомився з новітніми методами судово-медичної експертизи та патології.

Академічна та професійна діяльність

Після завершення навчання працював на кафедрі судової медицини Краківського університету, обіймаючи посади асистента та доцента (1894–1898). У 1898 році очолив кафедру судової медицини Львівського університету, де працював до кінця життя. У 1900 році здобув звання професора. Паралельно у 1915 році тимчасово виконував обов’язки керівника кафедр патологічної анатомії та загальної й експериментальної патології.

У 1911 році був обраний президентом Львівського лікарського товариства.
Наукові інтереси та здобутки.

Сєрадзький належав до провідних представників польської школи судової медицини. Його наукова спадщина включає близько 40 праць, серед яких — одна монографія.

Основні напрями його досліджень:

  • судово-медична експертиза раптової дитячої смерті;
  • вивчення механізмів танатогенезу при задушенні;
  • застосування психопатології у судовій медицині;
  • дослідження дії гемолізинів, цитотоксинів, преципітинів;
  • проблеми кримінальної антропології;
  • історія медицини.

Він також запропонував оригінальну пробу для визначення карбоксигемоглобіну, яка стала цінним інструментом у судово-медичній практиці.

Громадська діяльність

Як президент Львівського лікарського товариства активно сприяв розвитку медичної науки, організації наукових конференцій та зміцненню зв’язків між лікарями різних спеціальностей.

Трагічна загибель

У роки Другої світової війни, після окупації Львова німецькими військами, Сєрадзький опинився серед групи львівських професорів, яких 4 липня 1941 року розстріляли на Вулецьких пагорбах. Його смерть стала частиною трагічної сторінки в історії Львова та науки загалом.

Значення

Влодімеж Ян Сєрадзький залишив по собі вагомий науковий доробок і вважається однією з ключових постатей у розвитку судової медицини в Польщі та Галичині. Його праці поєднували фундаментальні дослідження з практичними розробками, які знайшли застосування у медико-правовій сфері.

Жов
23
Чт
Бітчук Денис Дмитрович (1935)
Жов 23 день

Бітчук Денис Дмитрович (1935) — український ортопед-травматолог, доктор медичних наук, професор, один із провідних фахівців у галузі відновлювальної та військово-польової хірургії.

Народився у селі Рожнів, Косівський р-н, Івано-Франківська обл.. У 1959 році закінчив Чернівецький медичний інститут. Перші роки професійної діяльності (1959–1964) працював лікарем-хірургом у Киргизії, де набув цінного практичного досвіду.

У 1964–1967 рр. навчався в аспірантурі Українського НДІ ортопедії та травматології імені проф. М. І. Ситенка. У 1967 році захистив кандидатську дисертацію (за закритою тематикою).

Академічна кар’єра

З 1967 року пов’язав свою діяльність з Харківським медичним інститутом (нині — Харківський національний медичний університет). Працював на кафедрі травматології, ортопедії та військово-польової хірургії:

  • асистент (1967–1984),
  • доцент (1984–1989),
  • завідувач кафедри (1989–2008).
  • У 1988 році захистив докторську дисертацію на тему: «Хирургическое лечение многооскольчатых, двойных диафизарных переломов длинных трубчатых костей и их дефектов».

Наукові здобутки

Є автором близько 250 наукових публікацій, зокрема 3 монографій, 2 навчальних посібників, 8 авторських свідоцтв та 6 патентів на винаходи.

Основні напрями його наукових розробок:

  • технології консервації та трансплантації кісткової тканини;
  • лікування вогнепальних переломів та дефектів кісток;
  • операції на сухожилках при лікуванні звичних вивихів плеча;
  • спосіб ахілопластики при застарілих пошкодженнях;
  • малотравматична технологія лікування внутрішньосуглобових переломів шийки стегнової кістки;
  • методики статичного, динамічного та комбінованого внутрішньокістковомозкового металоостеосинтезу блокуючим стержнем при складних діафізарних переломах довгих кісток.

Педагогічна діяльність

Під його науковим керівництвом виконано 1 докторську та 4 кандидатські дисертації. Він був відомим наставником для молодих лікарів і науковців, приділяв значну увагу практичній підготовці студентів.

Значення
Денис Дмитрович Бітчук — представник покоління українських хірургів-науковців, які розвивали вітчизняну школу ортопедії та травматології. Його внесок у впровадження сучасних методів остеосинтезу та реконструктивної хірургії забезпечив новий рівень лікування складних переломів і поєднаних травм.

Жов
5
Пн
Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915)
Жов 5 день

Легоцький Тиводар (Теодор) Яношович (1830 – 1915) — юрист, природодослідник, археолог, краєзнавець, історик.

Народився в с. Фужині поблизу сучасного м. Рієка (Хорватія).

Освіта та рання діяльність

  • 1847–1851 — навчався на юридичному факультеті Кошицької академії.
  • Під час угорської революції 1848–1849 рр. був офіцером національної гвардії.
  • 1852–1856 — службовець у суді.

Професійна кар’єра

  • З 1855 р. мешкав у Мукачеві, працював у судових органах та адвокатурі.
  • З 1865 р. — головний прокурор Мукачевсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів.

Наукова та громадська діяльність

Член Угорського товариства природодослідників (1860), Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії.

Автор близько 300 публікацій, зокрема 11 монографій.

Основні напрями досліджень:

  • мінеральні води Закарпаття, їхній хімічний склад і лікувальні властивості;
  • клімат Закарпаття та його оздоровчий потенціал;
  • археологія Тисо-Дунайської низовини (довів, що слов’яни заселили цей край до приходу угорців);
  • соціально-економічний розвиток та духовна культура закарпатців.

Внесок

  • Створив зведену таблицю хімічного складу мінеральних вод Закарпаття.
  • Популяризував ідею комплексного застосування природних лікувальних ресурсів краю.
  • Залишив значний науковий доробок із археології, етнографії та історії Закарпаття.
Бер
5
Пт
Віра Григорівна Балабан (1892-1976)
Бер 5 день
Віра Григорівна Балабан (1892-1976)

Віра Григорівна Балабан (1892-1976) педіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячих хвороб, перший завідувач кафедри факультетської педіатрії, професор-консультант кафедри Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Віра Григорівна здійснювала наукові дослідження в галузі токсико-септичних захворювань новонароджених і дітей раннього віку, діагностики та лікування кишкових токсикозів різного походження, ревматизму.

Наукові праці: “Коли-диспепсия” (1958); “Стан вивчення кишкових захворювань у дітей раннього віку на сучасному етапі” (1965).