Календар медицини

Штельман Микола Іванович (1920 — 1994) доктор медичних наук (1964), професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 лікувального факультету Харківського медичного інституту (1964–1991)

Ветеран війни та початок кар’єри
Учасник бойових дій під час німецько-радянської війни.
Після війни здобув медичну освіту з відзнакою у Львівському медичному інституті (1953), де й навчався в аспірантурі у 1953–1956 рр.

Науково-педагогічна діяльність

• 1956–1959 — асистент кафедри пропедевтичної, факультетської та госпітальної терапії педіатричного факультету Харківського медичного інституту.
• 1959–1960 — виконувач обов’язків доцента тієї ж кафедри.
• 1960–1964 — доцент.
• 1964–1991 — завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 1 лікувального факультету Харківського медичного інституту.

Наукові здобутки

• Кандидатська дисертація (1956): «Секреторно-екскреторна функція шлунка у хворих на зоб при лікуванні β-метилтіоурацилом».
• Докторська дисертація (1963): «Ранні прояви атеросклерозу».

Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 2 винаходи.
Науковий керівник 2 докторських і 12 кандидатських дисертацій.

Основні напрями наукової діяльності:

• Рання діагностика та профілактика атеросклерозу й гіпертонічної хвороби.
• Дослідження та впровадження методів лазерної терапії при захворюваннях органів дихання й опорно-рухового апарату.

Краснюк Олена Патрикіївна (1925 — 2010) доктор медичних наук, професор, завідувачка відділу професійної патології Інституту медицини праці АМН України

Освіта і початок наукового шляху

Народилася в селі Мліїв Городищенського району Черкаської області.
У 1943–1948 рр. навчалася на лікувальному факультеті Київського медичного інституту імені акад. О. О. Богомольця, який закінчила з відзнакою.

З листопада 1948 по березень 1953 р. проходила клінічну ординатуру за спеціальністю «функціональна діагностика» в Українському інституті клінічної медицини імені акад. М. Д. Стражеска.

Наукова і професійна діяльність

З 1953 р. працювала у Київському науково-дослідному інституті гігієни праці та професійних захворювань, де пройшла шлях від молодшого до головного наукового співробітника:

• 1953–1962 — молодший науковий співробітник
• 1962–1972 — старший науковий співробітник терапевтичного відділення
• 1972–1992 — завідувачка відділу професійної патології
• 1992–2000 — головний науковий співробітник
• 2000–2009 — завідувачка відділу, головний науковий співробітник і лікар-пульмонолог за контрактом

Захист дисертацій і наукові звання

• 1961 — кандидатська дисертація: «Клініка і лікування хронічних інтоксикацій у працівників виробництва ДДТ»
• 1972 — докторська дисертація: «Клінічна характеристика професійних хронічних інтоксикацій хлорорганічними сполуками»
• 1965 — присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника
• 1977 — присвоєно звання професора

Основні напрями наукової діяльності:

• Дослідження клініки, профілактики та лікування професійних інтоксикацій хімічної, фізичної та біологічної етіології
• Вивчення здоров’я працівників сільського господарства, а також тих, хто зазнає впливу електрозварювального аерозолю, асбесту, органічного пилу, токсичних аерозолів
• Аналіз комплексної дії виробничих чинників на організм
• Упровадження методів лазерної терапії
• Професійна патологія в умовах електрозварювального виробництва

Наукові здобутки

Авторка понад 300 наукових публікацій, включаючи 10 монографій і посібників.
Науковий консультант і керівник 3 докторських і 18 кандидатських дисертацій.

Громадська діяльність та визнання

• Головний спеціаліст МОЗ УРСР із професійної патології (до 1993 р.)
• Член Республіканських проблемних комісій Вченої ради МОЗ УРСР
• Член Союзних проблемних комісій:
• «Харчування здорової людини»
• «Наукові основи гігієни праці та професійної патології»
• Нагороджена Почесною медаллю Грайфсвальдського університету Ернста-Моріца Арндта (Німеччина).

Коломійцев Андрій Костянтинович (1930 — 2010) гістолог, цитолог, доктор медичних наук (1974), професор, науковець, педагог.

Освіта та наукові ступені

• 1954 — закінчив Дніпропетровський медичний інститут.
• 1954–1956 — навчався в аспірантурі.
• 1961 — захистив кандидатську дисертацію на тему:
  «Реактивні зміни периферичної нервової системи шкіри при місцевій зміні барометричного тиску».
• 1974 — доктор медичних наук; захистив докторську дисертацію на тему:
  «Тканинні реакції при алопластиці».

Професійна діяльність

• 1956–1959 — асистент кафедри гістології, цитології та ембріології Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця.
• 1969–1980 — доцент тієї ж кафедри.
• з 1980 р. — професор кафедри.
• з 1978 р. — професор кафедри гістології та ембріології НМУ ім. О. О. Богомольця.
• 1992–2003 — професор (за сумісництвом) кафедри гістології, цитології та ембріології Медичного інституту Української асоціації народної медицини.

Наукова діяльність

Автор понад 170 наукових публікацій.

Основні напрями досліджень:

• тканинні реакції при алопластиці;
• імплантація полімерів медичного призначення;
• регенерація тканин і органів після реконструктивних операцій;
• морфогенез та взаємодія нервової та лімфоїдної систем.

Основні наукові праці

• Миграция вегетативных нейронов в регенерирующие ткани (1969)
• Состояние некоторых органов лимфоидной системы в раннем постнатальном периоде онтогенеза и в старости (1983)
• Изменение аргирофильного каркаса долек вилочковой железы при ее возрастной инволюции (1989)
• Периферійний нерв (нейрон-судинно-десмальні взаємовідношення в нормі та при патології) (2005)

Досягнення

• Лауреат Державної премії УРСР (1982)
• Науковий керівник і консультант:
• 4 докторських дисертацій,
• 12 кандидатських дисертацій.

Вперше описав:

• міграцію вегетативних нейронів у новоутворених тканинах після алопластики;
• взаємодію кінцевих відділів нервової системи з початковими структурами лімфоїдного русла.

День всесвітніх молитов про мир, заснований Папою Павлом VI у 1967 р., спочатку був святом Католицької церкви. Щорічно 1 січня Папи робили важливі заяви щодо прав людини, прав жінок, миру, загрози тероризму тощо. Згідно з листами «Pacem in Terris» і «Populorum Progressio», Церква і Папи закликали зосередитись на роботі по досягненню миру. На їх думку, головним в цьому питанні є соціальна толерантність. Церква закликала розвивати стосунки в чотирьох напрямках: між людьми, між особою та державою, між державами, а також окремих осіб і держав зі світовим співтовариством. Церква визначає, що для досягнення справжнього миру необхідно розвивати культуру розуміння і толерантності, починаючи від окремої людини до державного, а потім глобального рівня.

17 грудня 1969 р. Генеральна Асамблея ООН визнала це свято офіційно. Воно отримало нову назву – Всесвітній день миру (World Day of Peace). Не звертаючи увагу на соціальні і політичні проблеми, людина не помічає, наскільки наш світ є крихким. ООН закликає людей до усвідомлення існуючих проблем та активної громадської позиції задля створення кращого світу. Поширюйте інформацію про загрози та проблеми, допомагайте людям, які опинилися у скруті – біженцям, жертвам війни і насилля.

Всесвітній день миру – це символ надії стражденних на те, що їх не покинули і світ може бути кращим.

У 2019 році Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення щодо відзначення 4 січня Всесвітнього дня азбуки Брайля. Мета – підвищення обізнаності населення про проблеми незрячих та слабозорих людей. Згідно ст. 2, 21 та 24 Конвенції про права інвалідів, азбука Брайля є не тільки засобом спілкування, але й має велике значення для забезпечення права на доступ до інформації, освіти, здійснення права на свободу вираження поглядів, а також для їх соціальної інтеграції.

Шрифт Брайля – це унікальна азбука, яка являє собою тактильне поєднання графічних символів за допомогою 6 точок, що дає змогу передавати букви, цифри, музичні, математичні та інші знаки.

Унікальний метод письма був запропонований у 1829 році Луї Брайлем. У його  основі лежить код для шифрування, розроблений ще у 1809 р. під час Наполеонівських воєн капітаном Шарлем Барб’є. За допомогою його «нічної азбуки» донесення можна було читати безшумно і навіть у темряві.

У 1837 р. у Франції вийшла перша книга надрукована шрифтом Брайля. Це була історія Франції.

У 2005 р. ЮНЕСКО визнала систему Брайля життєво необхідною мовою спілкування, легітимною нарівні з іншими мовами світу.

27 січня 1945 року війська 1-го українського фронту, неподалік польського Освенциму, звільнили вʼязнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау. Саме тому, 27 січня обрано Міжнародним днем Голокосту, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни, який проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Співавторами цього документу виступили 100 держав світу, в тому числі і Україна.

Голокост — загальнолюдська трагедія. Наш моральний обов’язок – не допустити цього НІКОЛИ знову. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має нагадати всім тиранам і агресорам сьогоднішнього світу про небезпечність і наслідки їхніх дій. На жаль, і в наші дні, в деяких країнах світу панують диктатори-тирани, яких історія нічому не навчила. Це і Північна Корея, і Росія…

До Міжнародного дня Голокосту у виставковій залі ННМБ України експонується книжкова виставка до роковин Голокосту. Експозиція, як наголос про те, що всі люди цього світу – мають право бути вільними та рівними, незалежно від їхньої етнічної приналежності, кольору шкіри, мови чи віросповідання.

На виставці експонується грунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера «Чорна земля», що вже встигло стати світовим бестселером, пропонує новий погляд на великий злочин XX століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в XXI столітті. На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є ближчою і зрозумілішою ніж здається на перший погляд — і від того ще страшнішою.

Переосмислюючи уроки Голокосту, автор «Чорної землі» підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться оглядатися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост – це не лише історія, але й застереження.

Також представлено видання у 2-х двох томах «Ми хотіли жити… Свідчення і документи» Бориса Забарка про «Меморіал Голокосту «Бабин Яр». У книзі зібрані документальні свідчення та спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, людей, які пережили небачену в історії Катастрофу. Ці спогади — не тільки частинки пам’яті народу, вони мають наукове і виховне значення, як пам’ять історії.

Демонструється книга лауреата Нобелівської премії, письменника Елі Візеля «Ніч. Світанок. День». Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення — наскрізна тема творів Елі Візеля. Він написав: «Тиша Біркенау — це інша тиша, не схожа на жодну. В ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченнями про одну з найстрашніших трагедій XX століття — Голокост.

Експонується книга Володимира Музиченка «Володимир Єврейський» розповідає про історію і трагічну загибель першої на Волині і однієї з найдревніших і найчисельніших в Україні – єврейської громади міста Володимира-Волинського. На основі великої кількості зібраних і досліджених матеріалів та ілюстрацій автор розповідає про особливості соціальних, економічних і культурних умов розвитку громади. У книзі зібрано свідчення очевидців найбільшої за всю історію міста трагедії – загибелі близько 22000 євреїв міста. Окремі розділи присвячені героям-українцям – Праведникам Народів Світу, котрі рятували приречених на смерть євреїв, а також долі врятованих і темі збереження пам’яті про єврейську громаду міста та інші роботи зарубіжних та українських авторів.

Сьогодні український народ бореться проти геноциду і знищення України як держави з Російською Федерацією, її ненавистю, расизмом та упередженостю. Цей день – ще одна нагода для міжнародної спільноти переосмислити поняття колективної безпеки та колективної відповідальності перед людством сучасного глобалізованого світу. Всі країни і народи мають право на безпеку та розвиток. Пам’ятаймо ж про це, згадуючи мільйони жертв Голокосту та вшановуючи їхню пам’ять.

1 з 5